«Попмузика – це мистецтво». Інтерв’ю з Женею Адвокатом із гурту «Advokaty»

Київський музичний гурт «Адвокати» завітав у Чернівці зі своїм дебютним альбомом «23:45».

«Advokaty» – новий гурт Євгена Iваненка, соліста проєкту «Dzierzynski Bitz», який перестав існувати на українській сцені навесні 2017-го. Через рік, після розпаду колишнього колективу, Женя створив новий музичний гурт. Дует складається із Євгена та барабанщика. До початку концерту журналісти «Шпальти» поспілкувалися з фронтменом «Адвокатів» про музичний альбом, synth-wave та інші творчі сторони Жені.

Як ви познайомилися і почали працювати разом?

«Advokaty» – наживо – це дві людини: я та барабанщик. Михайло, останній музикант, з яким я виступав, пішов, і на концерт я запросив на заміну свого доброго колегу, який грав зі мною у «Dzierzynski Bitz», Семена Богуна. Надійний товариш та крутий музикант.

Чому така назва – «Адвокати»?

Я завжди хотів, аби назва подобалася батькам. Щоб вони могли розповідати знайомим, і це викликало б повагу. Професiя музиканта не надто прибуткова, але «Адвокат» – це вже iнша справа. Цей певний авторитет справляє враження на людей.

Ви граєте у стилі synth-pop. Яка його особливість і чому саме такий стиль обрали для себе?

Мені потрібно було знайти найбільш відповідну форму для своїх нових пісень. Такий мінімалістичний і естетський жанр як synth-wave непогано відповідає їхньому змісту. Я ніколи не робив музику тільки через те, що якийсь певний стиль зараз у тренді. Як би це не звучало банально, але для мене головне оригінальність матеріалу. Коли я грав у «Оркестрі Дзержинського», то в мене було інше бачення щодо стилю музики. Але згодом зрозумів, що вектор захоплення змінюється, і моя остання творчість не вписується у той проєкт. Це було щось інше, я почав відстежувати зміни, більше зацікавився електронною музикою. Це також мало вплив на мій новий концепт.

Чи розуміють таку музику в Україні? Хто ваш слухач?

Існують певні хвилі зацікавленості синт-вейвом та 1980-ми роками. Пік цього захоплення був років десять тому, але насправді зараз щось принципово не змінилося. Усі жанри існують одночасно – відчуття, ніби хтось робить перепланування в одній великій квартирі. Стіни трохи рухають, проте меблі залишаються на своїх місцях.

Щодо слухачів, напевно, це молодь, яка живе у культурному просторі.
Попмузика, як на мене, – це мистецтво. Моє ставлення до музики, керуючись лише своїм смаком, як суто до арту.

Чи можна вважати «Адвокатів» логічним продовженням «Орекстру Дзержинського»? Чи це абсолютно новий проєкт? Чи є щось схоже між ними?

Звісно, гурти здаються знайомими через мій голос. Хтось каже, що схоже, інші – ні. Комусь подобається «Dzierzynksi Bitz», комусь – «Advokaty». Існує перетин і розтік. Спільне у двох проєктах – мій специфічний гумор. Певна іронія у словах та подачі. Це спосіб дистанціюватися від вульгарности.

У Чернівцях ви виступаєте з презентацією альбома «23:45». Про що він, як був записаний і написаний?

Загалом можна назвати це презентацією, хоча альбом вийшов півтора року тому, але ми не грали його у Чернівцях.

До його створення були просто пісні без концепції. Коли я назбирав певну кількість робіт, то зрозумів, що треки між собою починають працювати та будують певну послідовність. Зрештою вийшла історія про міського романтика, яка переплітається з його внутрішнім темним боком.

Хто автор обкладинки альбома? Візуалізація передає концепцію музики?

Cover-art зробила київська формація художників «We bad». Головна авторка обкладинки – Лєра Схемка, відома художниця, роботи якої можна побачити на багатьох стінах київських будинків. Мені здається, що обкладинка відповідає певній мозаїчності альбома – спокуса та темний бік героя. Це візуалізація його внутрішнього світу. Також там можна побачити певні об’єкти з пісень: бджола, циферблат із часом 23:45, змія.

Останній ваш кліп «Пчела» – короткий метр. Яким чином створюєте кліпи? Хто відповідає за креатив у відеороботах?

За кожним кліпом своя історія. У нас, до прикладу, є анімаційне відео на трек «23:45». Його авторка – Аліна Хорольська (яка зараз сидить навпроти, – авт.).

«З’являється ідея, коли слухаю пісню. З’являються певні емоції. Пісня і кліп залежать одне від одного. На основі прослуховувань виникають образи. Тоді ми разом із Женею робимо і затверджуємо відеороботу. Жоден кліп «Адвокатів» не створений просто так – вагому частину затверджує Євгеній», – додає Аліна Хорольська.

Існують кліпи, в яких ти сумніваєшся, чи все відповідає концепту. Щодо відео «23:45» немає сумнівів – усе вийшло як треба.

Я написав сценарій і спробував себе у ролі режисера для відеороботи «Пчела». Велика частина директорства також була покладена на оператора Юру Бакуні. Але я відчув цю роль. Під час зйомок бувають точки неповернення: коли розумієш, що встигаєш зняти тільки цей момент або інший, – потрібно обрати щось одне. Іноді мусиш змінювати сценарій через те, що він не працює. Найчастіше таке трапляється під кінець зйомки, коли люди вже втомилися. Такі рішення – це відповідальність, але якщо хочеш бути режисером, воно того варте.

Де ви вже виступали з цим альбомом? Скільки тривав максимально тур? Куди поїдете далі?

Ще до виходу альбома у нас було турне Європою: у невеликих клубах Вроцлава, Праги та Берліна. Класний досвід, який допоміг побудувати нову концертну програму. Після передпрезентації ми мали виступи у Києві та інших містах України. Але загалом, якщо порівняти з «Оркестром», їздили небагато, адже майже всі концерти відіграли у столиці. Найбільш пам’ятні виступи були у клубі «Closer» на сапорті гурту «Last for Youth» (DK) і на сцені «ЮБК» (Южный берег Киева) перед гуртом «Jonathan Bree» (NZ). Зараз у нас короткий маршрут – граємо тільки у Чернівцях. До речі, вчора ми були на Маланці у Красноїльську – це просто кайф.

Чи працюєте над новим альбомом? У такому ж стилі?

Уже почав роботу над новими треками. Альбом буде також електронний, але, напевно, більш експериментальний за формою.

Де краще виступати: в Україні чи за кордоном? Чому?

Виступати краще там, де публіка вже знає твої треки. Мені подобається грати і на фестивалях, і у клубах. Розуміння вдалости виступу складається з різних факторів: організація, звук, місце, публіка. Але навіть якщо прийшло десять людей, і вони голодні до свіжої музики – це вже успіх.

Як вам чернівецька публіка? Тут виступаєте вже не вперше.

Мені взагалі подобається Західна Україна. У кожного міста є власна історія й особлива аура. Чернівці також дуже люблю, повертаюся сюди із задоволенням.

Чи не думали змінити мову текстів на англійську чи українську?

Коли я пишу російською, то відповідаю за результат на сто відсотків. Непогано володію англійською на розмовному рівні, але не поет. Навряд чи подібний текст я зможу дотиснути до рівня англійської лірики. Проте деяким гуртам це не заважає видавати тексти іноземною. Мій власний перфекціонізм каже «ні». Українська мова також близька, але розумію, що російською у мене виходить найкраще.

Ви залили альбом і на безкоштовні сервіси, і на платні. А в чому логіка?

Нашому лейблу сподобається це запитання. Вони просять нас видалити альбом із SoundCloud (безкоштовна платформа для прослуховування) та інших безкоштовних музичних сервісів. Але не дуже наполягають, за це я їх люблю. Я користуюся Apple Music – це монетизована платформа. Приємно, що у час вільного доступу до музики все ж існує якийсь прибуток зі стримінґових сервісів.

Чи готові українці платити за музику на цифрі, особливо якщо це вітчизняний виробник?

Платять і дуже активно, наскільки я знаю. Усі топові артисти добре заробляють на підписках. Є монетизація і з YouTube, і зі стримінґових сервісів. Підписка на стримінґову музику недорога, і це привертає слухачів.

Якби не музика, чим би ви хотіли займатися?

Я також займаюся артом. Нещодавно у нас був спільний проєкт з Аліною – збірник поезії та графіка. Метою було створення нових літер – ієрогліфи, які акумулюють у собі лірику. (Один із проєктів Жені та Аліни – «Слова и буквы», – авт.)

Раніше брав участь у двох виставках для молодих художників. Планую розвиватися у цьому напрямку.

 

Матеріал Вадима Германа

Фото Володимира Гуцула