«Як пахне море». Казка учасниці фестивалю «Literature Future»

До дитячого фестивалю залишилося чекати менше місяця.

Як раніше писала «Шпальта», 15–16 вересня у Чернівцях відбудеться І Міжнародний дитячий літературний фестиваль«Literature Future». 

До столиці Буковини на два дні приїдуть 100 найобдарованіших дітей України, авторів та переможців літературного всеукраїнського конкурсу. Також на фестиваль, який відбудеться у ЧНУ імені Юрія Федьковича, завітають відомі автори та актори, телеведучі й сценаристи.

Нагадаємо, благодійний фонд «Я – майбутнє України» запрошує чернівецькі родини стати частинкою дитячого літературного фестивалю та прийняти у своїх оселях діток з інших областей України.

Медіа-платформа «Шпальта» є інформаційним партнером дитячого фестивалю. Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future».

Сьогодні пропонуємо вам прочитати казку учениці 5-А класу Костянтинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №16 Костянтинівської міської ради Донецької області Анни Шаповалової. 

«Як пахне море або пригоди мишеняти Пік» (із збірки «Казки Фіалкового лісу»)

Ви вже почали мріяти? До когось мрії приходять в юності, до когось – у дорослому віці. А ось Пік почав мріяти ще зовсім маленьким. Спочатку він мріяв про маленьку рожеву квітку, яка не буде ніколи в’янути, і з нею можна буде щовечора розмовляти. Потім хотів стати осіннім листочком, щоб долетіти до Далеких пагорбів і поглянути на світ з їхньої висоти. А сьогодні Пікові наснилося море, велике-превелике синє море. Вчора ввечері мама читала йому книгу, а сьогодні воно наснилося, безмежне й мінливе. Із самого ранку Пік ні про що інше не міг думати. Він уявляв, як пливе під парусом, і свіжий морський вітерець тріпоче його вуса…

До речі, давайте знайомитись. Пік – це мишеня. Кілька місяців тому він народився в нірці під старим кленом на околиці Фіалкового лісу. Зараз Пік уже дорослий і самостійний. Його відпускають самого гратися й до лісу (звісно, недалеко), і в луки поза лісом. Ось і сьогодні він гуляє серед ромашок, а сам все думає про море. Воно таке гарне – ласкаве, тепле, синє або зелене… А от як пахне море? Цього Пік не знав. Може, у моря запах грибів, а, може, ялинок? Можливо, море пахне фіалками?

– Мамо, як пахне море? – спитав Пік. Мама не знала.

– Чому? Мама така доросла й ніколи не була біля моря! Невже і я ніколи його не побачу? – цього Пік допустити не міг. І він почав збиратися в дорогу. Запас їжі та води – що ще потрібно сміливому мандрівнику?

Пік вирішив іти, поки мами не було вдома.

– Море на півдні, – міркувало мишеня. – Значить, треба йти на сонечко. Пік вирушив у путь. Сонечко світило з боку луків, отже, треба перейти через них, дійти до Далеких пагорбів, а за ними має бути море. Пік був у цьому впевнений! Настрій у малого мандрівника був чудовий, і він ішов, весело насвистуючи улюблену пісеньку.

– Привіт, ти хто? – почувся тонесенький голосок.

– Я Міа. Перед Піком стояло маленьке ховрашеня.

– Я збираю квіти для мами. У неї сьогодні День народження. А куди йдеш ти? Я з тобою прогуляюся… Міа не замовкала ні на хвилину. Але Пік був радий співрозмовниці. І йти так веселіше, і, можливо, вона знає, як швидше дістатися до моря. Де море, Міа не знала. Але Пікова ідея її захопила, і вона вирішила піти з ним. Адже море – це так незвичайно! Діти йшли, весело розмовляючи, і не помітили в небі над ними якусь тінь. Спочатку тінь була високо, але раптом вона блискавично змінила напрямок і каменем понеслася вниз.

– Біжімо! – вигукнув Пік. На щастя, неподалік лежав великий камінь, під яким діти й заховалися. Яструб пролетів поруч, але малюків не дістав.

– Мені страшно! – Міа плакала. – Як ми тепер повернемося додому? Яструб буде на нас пильнувати.

– Не бійся! Ти ж не сама, – заспокоював малу Пік, – я гарно знаю цю місцевість. Ми зможемо сховатися. Пік розумів, що доведеться відкласти подорож і провести нову подружку додому, але інакше вчинити не міг. Діти повільно, оглядаючись на всі боки й ховаючись від найменшого шелесту, пробиралися крізь траву. Раптом небо знову закрила якась тінь.

– Яструб?! – перелякалася Міа. Але з неба спочатку повільно, а потім усе швидше й швидше почали падати краплі дощу.

– Біжімо! І швидше! Не можна гаяти часу, бо почнеться злива, а це небезпечно! – прийняв рішення Пік.

– Моя нірка вже поруч, – крикнула Міа, – тут, ліворуч. Мама ховрашеняти вже виглядала доньку під листом подорожника:

– Швидше, діти, швидше. Сушіться рушниками й пийте гарячий чай з чебрецю. Пиріг теж майже готовий. Настав вечір. Нарешті дощ скінчився. Міа з татусем пішли проводжати Піка додому.

– Не переживай, що не дійшов сьогодні до моря, – заспокоювала його дівчинка. – Адже завтра новий день і пригоди розпочнуться знову.

– Не переймайся. Для мене пригод на сьогодні вистачило!

– Хто тут зібрався до моря? – почув Пік знайомий голос. На пагорбку стояла його матуся. Мишеня кинулося до неї в обійми.

– Пробач, що тебе не попередив. Мені дуже хотілося дізнатися, як пахне море.

– Дурненький, хіба ж дійдеш до моря за один день? Треба трохи підрости й набратися досвіду. Згодом усі твої мрії здійсняться, але на все свій час.

– Не знаю, що буде з Піком згодом, але сьогодні він двічі врятував мою доньку, – сказав тато Ховрах. – Так що можете пишатися, у Вас підростає справжній чоловік!

– Давай до моря підемо разом, – запропонувала Міа, – адже ми з тобою друзі?

– Правду казав дідусь, що не знаєш, де знайдеш, а де втратиш. Хотів відшукати море, а знайшов подругу, – посміхнувся Пік. – Не подругу, а друга! – вигукнула Міа. – По мандрах!

І всі розсміялися!

Залишити відгук

Залишити відгук