Виховати молодь, яка змінить країну. Інтерв’ю з випускниками Української академії лідерства

Про руйнування кордонів і стереотипів, відкриття досі небачених куточків у світі й незнаних можливостей у собі, а також про дружбу, мрії та майбутнє.

12 липня дирекція Української академії лідерства відвідала Чернівці, щоб обговорити перспективи відкриття осередку в місті. Уже цього місяця УАЛ вирішить, чи приїдуть 40 випускників з усієї України творити нове майбутнє у нашому місті.

Поки представники національного офісу шукають можливості відкрити осередок у Чернівцях, про можливості, які дає УАЛ, ми запитали випускників академії у 2016–2017 роках, чернівчан  Ореста Порайка (львівський осередок УАЛ) та Максима Кеніга (харківський осередок УАЛ).

Українська Академія Лідерства – освітня програма розвитку, створена формувати покоління українців, готових змінювати країну. Протягом 10 місяців випускники школи шукають своє призначення, пізнають країну та світ, усвідомлено обирають майбутню професію та розкривають лідерські якості.

Участь в академії є безкоштовною. Ті, хто пройшов відбір, отримують ґрант, який покриває проживання, харчування, експедиції, страхування здоров’я. Навчання триває шість днів на тиждень, а студенти проживають у кампусах Академії.

Кому варто йти навчатися в УАЛ?

Орест: Молоді, яка шукає змін.

Максим: Якщо людина абсолютно впевнена в тому, чого хоче, і навіть якщо вона ще сумнівається або шукає себе, то академія – чудове місце, де можна визначитися з тим, що любиш, і надалі працювати у вибраному руслі. Головне бути активним, позитивно налаштованим, добрим і сміливим. Хоча сміливості там також навчать.

Чи складно стати студентом УАЛ?

Максим: Щороку стає складніше, оскільки академія стає популярнішою. Коли ми вступали, конкурс був один до п’яти, а зараз – приблизно один до п’ятнадцяти.

Мати мегазнання – не головне. Нас обирали, перевіряючи комунікабельність, оптимізм, налаштованість. А зараз враховують ще й знання англійської мови, фізичний розвиток.

Як ви оцінюєте критерії, за якими відбирають у академію?

Максим: Усі ці складові насправді є дуже важливими, оскільки під час навчання будуть експедиції в країни ЄС, Ізраїль. І якщо людина погано володіє англійською, не зможе отримати той максимум, який академія може дати.

Це працює, бо важливо, щоб студент академії був готовим до випробувань. Програма навчання базується на трьох складових: фізичній, емоційній та інтелектуальній. Все починається з подорожі в Карпати, де можна побачити, чи є студент фізично та емоційно здоровим. Треба відповідати всім критеріям, інакше буде дуже-дуже важко.

Поділіться ідеями УАЛ, які для вас були найціннішими.

Максим: Усе в академії базується на цінностях. Декілька з них: будь справжнім, мудрим, творчим, вільним. Найцінніше для мене – бути справжнім, вільним. Я вважаю, справжність та свобода є найважливішими критеріями для молоді, яка збирається щось робити для своєї країни. У нас дуже багато розумних, творчих людей.  Якщо додати їм трохи чесності та справедливості, тоді Україна стрімко зросла б у багатьох показниках.

Орест: Через призму освіти академія намагається викорінити корупцію та інші негативні чинники в нашій державі.

«Глобальна ідея академії – виховати молодь, яка зможе змінити систему в Україні».

Чи вдається це академії?

Максим: Це надзвичайно складна місія, яку не здійсниш за два, чотири і навіть десять років. Але академія формує нову спільноту, залучає до свого кола не тільки випускників, а й інших людей, які разом можуть щось створити.

Орест: Студенти, викладачі, ментори, представники бізнесу, політики, представники різних сфер діяльності пробують робити зміни, вносити свою лепту.

Максим: Академія дозволяє відкрити в собі найкращі сторони. Зараз ми вчимося в університеті й багато своїх бажань не можемо втілити. А академія дає величезний широкий простір, вона є своєрідним батутом, який відбиває тебе від всіх помилок.

«Академія завжди давала такий посил: помиляйся, бо на помилках ти вчишся»

І коли ти справді можеш повірити в свої сили, то повертаєшся в своє місто та щось робиш. Такого без академії не було б.

Це стосується налагодження стосунків. Коли ми зараз спробуємо зв’язатися з бізнесменами, політиками, можемо зробити помилку, і нас ніхто не підстрахує. Академія з самого початку дає певні контакти. Тож твоя помилка під час навчання не є такою фатальною, як після.

Студенти та ментори знають дуже багато класних людей, які можуть тобі допомогти.

Орест: Коли я вступив до університету, то відчував, що є більш мотивованим, ніж інші студенти. Я розумів, що є ініціативним, що можу щось втілити.

Які подорожі вас найбільше надихнули, вразили або якось змінили?

Орест: Наш осередок найбільше мандрував Україною. Ми відвідали Житомирську панчішну фабрику, друкарню «Фактор-Друк» у Харкові, металургійні підприємства Кривого Рогу, фабрику «Рошен».

Максим: Запам’яталися поїздки в компанію «Рудь», в Миколаївський суднобудівний завод.

Але особливо цікаво було повертатися в рідне місто і самому проводити екскурсію. Дуже полюбив Чернівці після всіх подорожей.

Орест: Я змінив думку про східні міста України, бо до академії був такий собі «західняк». Тепер для мене місто – це не архітектура, а люди. Люди, з якими ти спілкуєшся, які тебе розуміють, яких розумієш ти.  Під час академії я побував майже в усіх областях України, включно з Донецькою та Луганською. Кожна мандрівка мала конкретну мету. Ми їхали зустрічатися з представниками влади, бізнесу, соціальної діяльності, дізнавалися про недоліки і перемоги регіону. Тепер я бачу, що кожен регіон крутий по-своєму. Це реально мотивує робити щось для країни. 

В академії в одному осередку навчаються студенти з різних регіонів України. Коли ти спілкуєшся з усіма ними, відчуваєш щось рідне та спільне.

Максим: Купа стереотипів просто зруйнувалася. 

«Часто говорять про поділ України на Схід і Захід. Але ми – справді одна країна».

Розкажіть про подорожі в Донецьку та Луганську області.

Максим: Харківський осередок їхав туди з вертепом. Ми подорожували маленькими містечками, і усі нас дуже привітно зустрічали.

Орест: Надихало, коли місцеві починали з нами танцювати, співати, старші люди згадували вертеп.

Максим: Але ще дуже класно, коли люди вперше чули про такі різдвяні традиції. Вони взагалі не знали, що це існує.

Орест: Ми розповіли Україні, що таке чернівецька Маланка.

Максим: Зарядилися самі надзвичайно сильно, і вдалося зарядити інших.

Якими були експедиції УАЛ за кордоном?

Максим: Академія починалася в жовтні, а в листопаді ми уже подорожували Ізраїлем. Це була мандрівка з метою дослідити державотворчі процеси, культуру та відносини в суспільстві. Мали можливість бути в Кнесеті – ізраїльському парламенті.

Орест: Ми їхали саме в Ізраїль, бо академія побудована за зразком ізраїльської мехіни  ().  Таких програм підготовки молодих лідерів у країні зараз приблизно 60. Ми знаємо, що Ізраїль – молода держава, створена практично з нуля. І принцип цього державотворення ми хочемо перенести в Україну.

Максим: В Ізраїлі мехіни існують уже багато років. Для нас після школи обов`язково йти в університет, а для них незрозуміло, як можна не піти в академію лідерства. І оскільки країна маленька, мехін багато, а їхні локації змінюються, спільнота скріплюється ще більше.

Ізраїль маленький, і за рахунок цього всі як одна сім`я. Якщо говорити про державотворення, то головне гасло – «Сила Ізраїлю». І кожен, хто там працює, працює на «силу Ізраїлю», заради суспільного блага. Кожна людина старається не тільки для себе, а й на загал.

Взаємини між людьми там дуже щирі та міцні. Це помітно, наприклад, завдяки ставленню до військових. Коли солдат пішки вертається з військової бази, уже за 10 хвилин його підвозять. Коли військовий купує щось в супермаркеті, до нього підходять інші люди, дають продукти і дякують. Це вразило.

Яка різниця між студентами мехін та студентами УАЛ?

Максим: У нас академія доступна не для багатьох. А там – це буденна річ. У нас у академію йдуть найактивніші та найсміливіші. В Україні є відчуття того, що ти береш участь у чомусь великому, що тільки народжується.

Орест: Багато людей у нас не розуміють, що таке неформальна освіта. Академія своїм прикладом показує, що це круто.

Які погляди ви доносили під час подорожей?

Орест: Перша академія подорожувала до Нідерландів під час саміту щодо Угоди про асоціацію Україна – ЄС. УАЛівці спілкувалися з європейцями, щоб показати, що Україна – це також Європа і нас не треба боятися.

Цьогорічні студенти академії доводили світовій спільноті, що Голодомор – геноцид українського народу. У Тель-Авіві вони на один день відкрили ресторан, в якому була лише одна страва – суп з шишок, кори та коренів – як під час Голодомору. Щоб надати цьому значення. Бо більшість людей взагалі не думали, що таке могло статися.

Максим: Кожен день є важливим для України, та водночас ми отримуємо від нього купу задоволення, драйву, веселощів. І академія дає тобі можливість зрозуміти, що ти можеш круто провести час без алкоголю, наркотиків.

В академії є чотири основних правила: заборонені алкоголь, наркотики, сигарети та статеві стосунки.

Як ви сприймаєте такі обмеження?

Максим: Якщо в тебе вклали півмільйона гривень, то 10 місяців можна і потерпіти. Ти усвідомлюєш, що так потрібно. Це заважає навчанню та стосункам між людьми. Бо якщо потім люди сваряться, це руйнує командний дух.

Хто з викладачів вплинув на вас найбільше?

Максим: Мене дуже зачепили лектори, які розповідали нам про інтелект та емоції. Ідейні наставники були дуже-дуже класними. Одні з наших найулюбленіших наставників – співзасновники УАЛ військовий капелан Андрій Зелінський, а також колишній міністр освіти Ізраїлю Ерез Ешель. Вони вдвох доносили до нас ідею академії та дружнього суспільного об`єднання загалом.

Орест: В академії є національні лектори, наприклад Павло Шеремета, і регіональні. Студенти, обираючи тему, вирішують, кого хочуть запросити до себе на лекцію. Якщо якийсь лектор не подобався, ми могли відмовитися.

«Ми самі впливали на свій розвиток».

Максим: Танці нам викладали Поліна Іщенко, Лєна Пуль. Не просто люди дотичні до танців, а ті, які живуть у цій сфері. Так само, як психолог Юнона Лотоцька.

Орест: Академія дає тобі можливість розвиватися всебічно: економіка, суспільна діяльність, політика. Кожен студент міг зрозуміти, що йому найбільше подобається, обрати в майбутньому цей напрямок. Лектори – відкриті та привітні, підтримують твої ідеї. Ти постійно можеш до них звернутися. Нам давали свободу, адже відвідування лекцій добровільне.

Які моменти в академії для вас були найяскравішими?

Максим: Подорожі, Карпати, рефлексії. Майже щовечора ми обговорювали те, що відбулося упродовж дня – усі сорок студентів та лектори діляться своїми враженнями. І ти можеш дізнатися дуже багато про людину, про її світогляд, захоплення.

Орест:  Кожному варто робити такі рефлексії. А академія привчає тебе до цього. Коли ти в кінці дня аналізуєш те, що сталося, що хотів би змінити. Ти просто аналізуєш день для себе, а кожен наступний день робиш кращим через ці рефлексії. Адже деякі навіть не думають, навіщо вони проживають кожен день.

Що академія вам допомогла пізнати в собі, як вас змінив цей досвід?

Орест: До академії я не міг просто підійти до людини і вільно з нею спілкуватися. У мене був бар`єр. Тепер я це легко роблю, мені навіть подобається. Я усвідомив, наскільки цікавою є комунікація.

Максим: Під час навчання в академії відкриваєш для себе хобі. Я зрозумів, що мені дуже подобаються психологія і відеомонтаж.

Орест: А мені взагалі умовно подобається все. Нам давали певні навички з танців, йоги. Я завжди думав, що це – не моє. Але я спробував, і відкрив для себе багато речей, яких до того не знав.

Також до академії я не уявляв, що зробити проект насправді неважко.

«Дистанція між людиною, в якої з`явилася ідея, й усіма іншими, які можуть допомогти, набагато менша, ніж здається».

Максим: Є навіть неприємні сторони в собі, які академія допомагає відкрити. У мене, зокрема, і досі присутній егоїзм. Але академія допомагає усвідомити це, аби потім виправити такі риси.

І ще я зрозумів, наскільки я люблю Чернівці. Я не знав, що так люблю своє місто.

Розкажіть про ваші проекти.

Максим: У кожного осередку і в кожної людини була можливість створити щось своє. Я працював над проектом відновлення ботанічного саду.

Також студенти УАЛ організовували фестиваль здоров’я «Морква», форум відповідального лідерства. У Харкові в центрі порятунку тварин ми провели акцію, щоб покращити притулок. Орест зробив чудовий проект «Спортивне місто – Кубок УАЛ».

Орест: Ми зібрали школи Львова і між ними провели змагання з футболу, баскетболу і волейболу. Також був фестиваль «Як треба фест», де йшлося про те, як дешево і цікаво подорожувати Україною і світом.

Максим: У нас один студент поставив виставу «Аліса в країні чудес», яку змінив та модернізував. Цей проект до сих пір живий.

Орест: Організовували також благодійний бал у смокінгах. Зібрані кошти віддали хворим на рак людям з Полтави та Києва.

Максим: Запам’ятався велопробіг у Миколаєві, яким організатори привернули увагу влади до проблем велосипедистів у місті.

Чи відчуваєте ви результати УАЛ вже сьогодні?

Максим: Результати роботи – це проекти. І вони до сих пір живуть, деякі відбуватимуться щороку.

Орест: Після академії студенти стають кращими, значно освіченішими.

«Глобальними результатами є зміни в суспільстві».

Максим: Мені здається, чи не найважливіше – те, що для УАЛівців стерлися бар’єри між областями, Україна стала ближчою.

Якщо я зараз зателефоную в Харків і скажу: «Даринка, а можна я в тебе переночую?», моя подруга з академії відповість: «Так, приїжджай!».

Орест: І це не просто дружні зв`язки, вони використовуються у чомусь конкретному, у проектах. Результат академії буде яскраво помітним десь через 10–15 років, коли ми будемо при владі, у бізнесі, прийдемо в конкретні структури для змін, коли кожен з нас буде лідером думок.

Чи маєте зараз ідеї проектів, які можна втілювати в Чернівцях?

Максим: Так. Це, зокрема, освітні зустрічі, лекції. Нам потрібні стартові проекти, щоб спробувати свої сили.

Орест: Ми маємо багато планів у різних сферах. На кінець серпня – початок вересня хочемо організувати фестиваль вуличної їжі, під час якого чернівчани зможуть спробувати різну кухню.

Чому УАЛ потрібна Чернівцям?

Орест: Для Чернівців академія буде мегарезультативною. У Львові, наприклад, окрім УАЛ є багато проектів та активностей, постійно відбуваються фестивалі та соціальні заходи. Тому там результати діяльності студентів академії менш помітні.

Потрібно дати чернівчанам поштовх, показати можливості міста. Чернівці – родючий ґрунт, в який треба кинути насіння. І академія буде рукою, яка допоможе насінню прорости.

Оксана Чорна

Фото – Юлії Драган