Завжди знала, що не буду працювати на когось: інтерв’ю з блогеркою Мариною Мангул
Інтерв'ю, Перша шпальта

Завжди знала, що не буду працювати на когось: інтерв’ю з блогеркою Мариною Мангул

Чернівецька блогерка та ведуча весіль розповіла про перший бізнес, блогерські будні та секрети стилю.

Чим живуть відомі в інстаграмі чернівчани? Скільки часу вони проводять у ґаджетах та що робитимуть, якщо улюблена соцмережа раптом зникне? «Шпальта» продовжує рубрику #інсталюди, в якій знайомить вас із популярними блогерами нашого міста.

Марина Мангул (Філіпчук) – відома у Чернівцях весільна ведуча та фешн-блогерка, в якої авдиторія налічує понад 120 тисяч людей. Марині 23, і нещодавно вона стала магістеркою юриспруденції. Блог, як і діяльність ведучої, вона почала розвивати 2018 року.

Про те, чому батьків викликали до школи, свій перший бізнес, моду та на що не шкодує грошей, Марина розповіла в інтерв’ю «Шпальті».

Марина пригадує, що в інстаграмі зареєструвалася за порадою подруги просто, аби публікувати там свій онлайн-щоденник із подорожей. Тоді про блогерство навіть не думала, адже її сторінка взагалі була закритою.

Читайте також: Чоловік не знає, скільки я заробляю. Інтерв’ю з бізнес-леді та блогеркою Альоною Глибочан

Про першу «блогерську» публікацію та рекламу

Раніше була соцмережа VК, і там у мене було багато фотографій, оскільки ми часто подорожували з батьками. Мама любила мене фотографувати, тож гарний контент у мене був. Потім усі перейшли в інстаграм, і я теж. Я родом із села, де всі одне одного знають, і не було бажання, щоб кожен бачив мої фото. Тож сторінка в соцмережах у мене була закритою, і бачити мої дописи могли лише ті, кому я відкривала доступ. Перші декілька тисяч підписників я відбирала дуже ретельно, був жорсткий фільтр. Так зібралося 5-6 тисяч людей, яких я хоч трохи знала. В один момент Віталік (чоловік, – авт.) каже: «Відкрий сторінку». Це було лише три роки тому. Я відкрила її, і люди почали підписуватися та залишалися зі мною.

Найважче було зібрати авдиторію до 50 тисяч, коли ти ще не знаєш шляхи просування. Я зрозуміла, що найкрутіший метод розкручування сторінки – це взаємні колаборації. Тобто ти знаходиш сторінку з такою ж кількістю авдиторії, як у тебе, і ви робите обмін інформації одне про одного. Розіграші та ґівевеї я не люблю, тому проти цього. Перехід від сторінки дівчинки з гарними фото до сторінки більш-менш схожої на «блогерську» відбувся лише тоді, коли я почала готуватися до весілля. Тоді я вже працювала ведучою весіль і могла розповісти про це і як ведуча, і вже у ролі нареченої. Я писала корисні пости на кшталт: «Що потрібно брати на вінчання», «Як організувати обряд барвінку», «Як підготуватися до весілля за місяць», «Що повинна мати наречена у сумочці?»… Людям цей контент подобався, дописи зберігали, коментували, охоплення росли. Вважаю, що першим більш-менш «блогерським» дописом на моїй сторінці стала фотографія на фоні Чернівецького театру, під якою я написала про заклади історичної частини міста, які варті уваги. Тоді я вперше побачила шалений фідбек. Коментували і люди не з Чернівців, які дякували за рекомендації і казали, що допис став корисним. Перше замовлення реклами теж було пов’язане з театром. Щоправда, заплатили мені за це квитками на одну виставу. Пригадую, як я годину в машині намагалася записати сторіз із рекомендацією, не все виходило одразу. Відтак почав розвиватися блог, який приносив дохід.

Читайте також: Тепер думаю українською. Інтерв’ю з чернівецькою блогеркою та фотографинею Дариною Запісочною

Ведуча чи блогерка?

Марина каже, що запитання, хто вона насамперед – ведуча чи блогерка, – надто складне для неї. Вона не уявляє свого життя ні без весіль, ані без блогу. Обидва напрямки дівчина почала розвивати майже одночасно. Якось чоловік залишив її у кімнаті з білим аркушем паперу, аби вона написала, що вміє і що їй подобається. У такий спосіб визначили, ким вона стане.

Життя вело мене до шляху ведучої. Ще з дитинства батьки віддали мене на курси ораторства, потім були різні конкурси талантів, модельна школа, танці, ведуча на студентському радіо. Я завжди була активною і не могла уявити, як працювати на когось. Цей варіант я навіть не розглядала. Не можу дуже рано прокидатися і не люблю від когось залежати. Такий приклад мені давали і найближчі люди.

До речі, значна опора і важлива людина у моєму особистісному розвитку – це мій чоловік. Саме він зумів зрозуміти мої бажання та таланти. Це було тоді, коли я вступала на магістратуру за фахом юриспруденції (вступила на заочну форму)  він схвалив моє рішення. Саме тоді і дав мені ручку і чистий аркуш паперу та залишив наодинці на годину в кімнаті. Сказав, щоб я написала свої плани, те, що мені подобається і що в мене добре виходить. Пам’ятаю, записувала все, що спадало на думку, як відчувала: люблю спілкування, знайомства, бути у центрі уваги, мати гарний вигляд. Здавалося б, нісенітниці. Він прийшов, прочитав це все і каже: «О, та ти ж ведуча і блогерка!» Він прекрасно мене побачив. За декілька місяців я відвідала майстер-класи, згодом зняла промо-ролик. Пам’ятаю, тоді написала, мовляв, чудово знаю, що ведучих є стільки, як автомобілів на польській реєстрацій (тоді це було дуже актуально). Але впевнена, одиниці є таких, які проводять свято від душі. Опублікувала це у соцмережах.

Замовлення з’явилися після того, як я запустила проєкт «Весілля на шару». Суть полягала у тому, що одна пара молодят отримає у свій день весілля безкоштовні послуги більшості підрядників, свято «під ключ». Ті, хто не виграв – отримували знижку на проведення свята. Так до мене прийшла перша пара. Було величезне румунське весілля на 400 людей із різноманітними традиціями й усім, що тільки можна було придумати. Наступного дня у мене теж було весілля. А вже у понеділок вранці я отримала відгуки від наречених та їхніх батьків, що свято їм дуже сподобалося. Ви не уявляєте, якими були тоді мої емоції. Це мені дало крила. Весілля – це моє. Відтоді я у цій сфері.

Пізніше я почала писати про нього в інстаграмі. Виставляла фото з нареченими та ділилася інформацією про підрядників.

Про весілля на Буковині

Я провела вже стільки весіль, що могла би відкрити весільну агенцію. Але у Чернівцях це не вигідно, багато хто пробував. У нас наречені не готові платити 100-200 доларів координаторам весіль, тим паче тисячу-дві – організаторам. Хоча загалом на весілля на Буковині грошей не шкодують. Усі стараються когось вразити і витрачають на це шалені суми.

Мені здається, у Чернівцях наречені не до кінця розуміють, скільки витрачають на своє свято. Бо вартість із людини – це не лише місце в ресторані. Коли ми готувалися до весілля, створили таблицю, куди вписували ціну за всіх підрядників. Потім цю суму ділили на кількість гостей. Змінювалася одна цифра – і так уся сума. Лише так можна реально вирахувати, скільки ви витрачаєте на весілля і на одного гостя зокрема.

Рекомендую не економити на основних підрядниках: ведучих, фотографах, відеографах, музикантах… Шоу-програму на своє весілля я не замовляла, бо не бачила у цьому потреби. Взагалі класно придумати концепцію свята. У нас вона була ютуб-блогу, і вечір був заповнений цікавими відео, які ми записували заздалегідь. Тому на шоу-програми я не витрачалася. Крім того, раджу ретельно обирати ресторан. Не люблю, коли заклад просить доплату за церемонію чи іншу дію, якщо не береш їхніх підрядників. Тому варто узгодити всі деталі заздалегідь, аби не виникло неприємних сюрпризів.

Також краще особисто зустрічатися з підрядниками, а не передавати завдаток через когось, якщо побачили ведучу чи фотографа в інстаграмі. Під час зустрічі ви можете відчути, чи це ваша людина.

Читайте також: Як відкрити бізнес за 1200 гривень. Історія успіху блогерки Яни Двірничук

Випікала печиво і продавала великодні кошики

Марина каже, що їй подобається авторське та інформаційне право, та не заперечує, що колись працюватиме у цьому напрямку. Вона платить офіційний податок за блог та діяльність ведучої. Перш ніж реалізувати себе у цих сферах, дівчина вже працювала «на себе». Адже прагнула бути самостійною ще студенткою.

Батьки ніколи ні в чому мені не відмовляли, та все ж я прагнула до фінансової незалежности. Завжди була у пошуках своєї справи. Мало хто знає, та перший мій бізнес – печиво домашнього виробництва. Я випікала його і робила подарункові бокси з новорічними шкарпетками і свічками. Тоді це ще не було дуже популярним, а отже, були клієнти. Цією справою займалася два роки, і це мені приносило дохід. Наприклад, чотири роки тому у грудні я заробила сім тисяч гривень «чистими». Також я робила такі коробки до Дня закоханих, до 8 Березня. Пізніше почала продавати великодні кошики. Я їх фарбувала у білий колір, прикрашала. Тоді це було так просто, а зараз, наприклад, без вкладення грошей в інстаграмі не заробиш. Згодом я працювала журналісткою на порталі «Вихідний». Пізніше займалася SMM-ом. Тобто я постійно була у пошуках свого. І все одно це привело мене до інстаграму.

Про блогерські будні

Мені сподобалася фраза Тані Пренткович «Інстаграм – це серіал із короткими павзами на рекламу». Це так правдиво. Всі думають, що блогерство – це легко. «Я стану блогером, буду знімати собі там щось і отримувати за це гроші». Це не так. Я прокидаюся з думкою, що мені треба щось зняти цікаве зранку. Якщо є реклама – треба її чимось розбавити. Необхідно придумати, як навіть її подати. Треба протестувати продукт. А ще тобі постійно пишуть підписники. Зовсім нещодавно у мене з’явилася помічниця, яка займається співпрацею на моїй сторінці. Також у мене є цілий контент-план для інстаграму: що, коли і як я роблю. Тому не все так просто, як здається по той бік екрана.
Інстаграм забирає у мене і час, і сили, і кошти, але і це можна окупити. Зараз моя сторінка – моя самореклама. 90% замовлень у мене через інстаграм. Коли запрошують на відкриття магазину – я там і ведуча, і блогерка. Моя сторінка почала працювати на мене.

У блозі я показую 60% свого життя. Уникаю теми сексу, релігії, політики. Не розповідаю про свої плани, хоча я чітко розумію ці цілі. У майбутньому бачу себе мамою трьох дітей. А ще у медійній сфері. Також бачу себе ведучою весіль закордоном. Маю ціль – цього року провести 50 весіль, аби здобути ще більше досвіду. Хочу напрацюватися, а потім планувати материнство.

Часто мене запитують, чи у звичайному житті я така, як в інстаграмі. Люди практично завжди бачать мене усміхненою, але я не граю роль. Я така, шукаю позитив у всьому. Пригадую, коли навчалася у школі, батьків навіть викликали до директора із застереженнями: «Зробіть щось зі своєю дитиною, вона завжди сміється». Я щира, не хочу і не можу цього приховувати.

До речі, інстаграм – рушійна сила, де я знаходила поради. Та блогерські будні – це ще дірект на «99+» повідомлень, який я вже ніколи не розчищу. Щодня мені пишуть читачі  це дуже різні повідомлення. Хтось радіє за мене. Є повідомлення, в яких запитують щось особистого характеру і просять поради.
Дійсно активним свій блог я вважаю останні декілька місяців. Помітила, що моя думка впливає на інших людей. Я одягнула українську хустинку – за мною так почали робити інші. Виставила сторіз, що прибираю сьогодні у шафі – підписники почали надсилати мені фото, що теж це роблять. Круто бачити, що ти лідер думок. Так можна зробити багато корисного.

Якщо інстаграм раптом зникне…

Ця фраза мене приземлює. Коли є періоди, що все йде добре в інстаграмі, чоловік запитує: «Хто ти без інстаграму?» Якщо він зникне, я втрачу певну частину свого заробітку. Але, як не крути, у мене є особистий бренд. І якщо люди звикли в інстаграмі стежити за моїм життям, як за серіалом, то вони це будуть шукати і в інших соцмережах. Це не трагедія, але буде не вистачати цього.

Бути модним – не дорого

Марина Мангул перша у Чернівцях, яка почала розвиватися у сфері фешн-блогінгу. Читачі стежать за її стилем. Вона навіть започаткувала інстаграмну рубрику #marinamangullook, де показує, як підбирати одяг та поєднувати його між собою. Спочатку ці зйомки вона проводила за домовленістю з магазинами одягу. Потім ця рубрика монетизувалася, і Марина почала на цьому заробляти.

Читайте також: Правильне харчування змінить ваше життя. Інтерв’ю з відомою чернівецькою фітнес-тренеркою Олександрою Сваровських

Одяг я люблю з дитинства, і луки я підбирала теж уже тоді. Я підходила до шафи з маминими речами і приміряла якісь образи.

Багато своїх образів я шию на замовлення. Я люблю накупити тканин, а потім придумувати, що з них робити. Найбільше люблю сукні. Зізнаюся, на одяг я не витрачаю багато. Більше шию на замовлення, особливо для весіль.

Часто чую, що одягатися гарно – дуже дорого. Я з цим не погоджуюся. Я так хочу донести до всіх, що можна міксувати речі. Спробуйте ту ж білу сорочку одягнути з ажурним бюстгалтером. Чи, скажімо, нехай чобітки заходять за спідницю. Не треба мати багато речей, треба вміти їх комбінувати! Найдорожчі речі у моєму гардеробі – натуральні шубки, але нині вони не в тренді. Мені шкода витрачати багато на шопінг. Не шкодую грошей на догляд за собою та обличчям. Бо коли одяг знімете, залишитеся такою, якою ви є.

Якщо говорити про актуальні тренди, то цього сезону відійшли екосорочки й екошкіра, анімалістичні принти також уже відходять. Екохутро в моді. Зараз більше буде вітатися повітряність та легкість. У моді довжина міді. Та все одно, незалежно він трендів і модних тонів, є речі, які будуть вічні у гардеробі дівчат. У кожної панянки у шафі має бути біла сорочка, чорна сукня, костюм кольору «кемел», базові гольфики, «човнички», однотонні футболки, джинсовка і тренч.

Матеріал Діани Ватаман
Фото Ірини Болести

 

Коментарі