Хай тихо стане в нас від миру. Вірші учасника фестивалю «Literature Future»

До дитячого фестивалю залишилося чекати менше місяця.

Як раніше писала «Шпальта», 15–16 вересня у Чернівцях відбудеться І Міжнародний дитячий літературний фестиваль«Literature Future». 

До столиці Буковини на два дні приїдуть 100 найобдарованіших дітей України, авторів та переможців літературного всеукраїнського конкурсу. Також на фестиваль, який відбудеться у ЧНУ імені Юрія Федьковича, завітають відомі автори та актори, телеведучі й сценаристи.

Нагадаємо, благодійний фонд «Я – майбутнє України» запрошує чернівецькі родини стати частинкою дитячого літературного фестивалю та прийняти у своїх оселях діток з інших областей України.

Медіа-платформа «Шпальта» є інформаційним партнером дитячого фестивалю. Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future».

Сьогодні пропонуємо вам прочитати вірші талановитого Микити Лукаша.

Я – Лукаш Микита Русланович, мені 15 років. Навчаюсь у 9-Б класі Харківської спеціалізованої школи № 85. Серед різноманітних захоплень почесне перше місце з самого дитинства займає читання. Намагаюся писати й сам. Із задоволенням беру участь у всіляких літературних конкурсах, часом доволі успішно. Мрію об’їхати всю Україну, весь світ! Радий був би відвідати й Чернівці.

 

Я маю в серці мрію щиру…

 

Я маю в серці мрію щиру:

Хай тихо стане в нас від миру,

І буде тихе щастя скрізь

Без криків, пострілів і сліз.

Нам разом в мирі жити треба –

Одна земля й одне в нас небо!

Одна зима, одне і літо –

Нам разом в мирі треба жити!

Країни рідної сини,

Хоч різні в нас думки і сни.

І різні сльози й різний сміх,

Та мрія є одна на всіх.

Хоч різні ми, але так схожі,

Бо кожен, кожен з нас не може

Без миру в Україні жити,

Де мирне небо й мирне жито.

Без мирних справ і мирних слів,

Чи то є Харків, чи то Львів;

Чи захід то, чи то є схід –

У мирі нам всім жити слід!

За все дорожча й важливіша

В країні рідній мирна тиша,

Тому я мрію палко й щиро:

Хай стане тихо в нас від миру!

***

 

Україна й мати

Є дві любові у людини –

Це мати й ненька-Батьківщина.

Найперші, мабуть, і останні

Ті дві любові, два кохання;

Сплелися в серці, мов стрічками:

До України та до мами.

Як українські тихі ночі –

Такі ж глибокі в неньки очі.

Пісні ж – неначе крик лелеки,

Що восени летить далеко.

Сумує мати, як той птах,

Коли ти ходиш по світах.

Як поруч ти – найкраща втіха,

Дзвенить струмком – щасливим сміхом.

Немов лани, душа широка

І не збідніє й через ро́ки.

Країна ж рідними річками

Нас обіймає, мов руками,

Як ми вертаємось, сини,

На Батьківщину з чужини.

Шепоче вітер, наче мати,

Коли дітей вкладає спати.

І зорі ясні – очі мами

Спостерігатимуть за снами.

А вранці, мов цілунок неньки,

Розбудить сонечко легенько…

Найголовніше для людини –

Любов до матері й країни,

Що між собою дуже схожі.

Без них людина жить не може!

 

*

Така, як і всюди, у неба блакить,

Та дивишся вгору – і серце щемить…

І поле таке ж золоте восени,

Такі ж, мабуть, бачать гаї взимку сни…

І пір’я таке ж біле гублять лелеки,

Коли відлітають на південь далекий…

І квітнуть, як інші, сади навесні…

Чому ж від тих квітів так щемно мені?

І часом так солодко серце болить,

Коли ніч у чорне фарбує блакить?

Бо все: птах у небі, сади, поле, гай –

Моя Україна, душі рідний край!

Звичайне все, начебто видих і вдих,

А дихати й жити не сила без них!

В обіймав у неба, мов дівчина, нива…

Хоч звична картина – така особлива!

 

 

Як в спеку краплю прохолоди,

Серед бетону – чар природи;

Неначе на Рiздво ялинку,

А вранцi – ще поспать хвилинку;

Як взимку лип духмяних цвiту,

У темнiм горi – вiри свiту;

А ще на Масляну млинцiв –

Так хочеться до Чернiвцiв!

Вiдчути вересневе мiсто,

Коли не знатиме ще листя,

Що осiнь йде, на жаль, за ним…

Моє бажання серед рим: Як хочеться до Чернiвцiв,

На фестиваль перА митцiв!

 

Залишити відгук

Залишити відгук