0
До дитячого фестивалю залишилося чекати менше місяця.
Як раніше писала «Шпальта», 15–16 вересня у Чернівцях відбудеться І Міжнародний дитячий літературний фестиваль«Literature Future».
До столиці Буковини на два дні приїдуть 100 найобдарованіших дітей України, авторів та переможців літературного всеукраїнського конкурсу. Також на фестиваль, який відбудеться у ЧНУ імені Юрія Федьковича, завітають відомі автори та актори, телеведучі й сценаристи.
Нагадаємо, благодійний фонд «Я – майбутнє України» запрошує чернівецькі родини стати частинкою дитячого літературного фестивалю та прийняти у своїх оселях діток з інших областей України.
Медіа-платформа «Шпальта» є інформаційним партнером дитячого фестивалю. Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future».
Сьогодні пропонуємо вам прочитати вірші талановитого Микити Лукаша.
Я – Лукаш Микита Русланович, мені 15 років. Навчаюсь у 9-Б класі Харківської спеціалізованої школи № 85. Серед різноманітних захоплень почесне перше місце з самого дитинства займає читання. Намагаюся писати й сам. Із задоволенням беру участь у всіляких літературних конкурсах, часом доволі успішно. Мрію об’їхати всю Україну, весь світ! Радий був би відвідати й Чернівці.
Я маю в серці мрію щиру…
Я маю в серці мрію щиру:
Хай тихо стане в нас від миру,
І буде тихе щастя скрізь
Без криків, пострілів і сліз.
Нам разом в мирі жити треба –
Одна земля й одне в нас небо!
Одна зима, одне і літо –
Нам разом в мирі треба жити!
Країни рідної сини,
Хоч різні в нас думки і сни.
І різні сльози й різний сміх,
Та мрія є одна на всіх.
Хоч різні ми, але так схожі,
Бо кожен, кожен з нас не може
Без миру в Україні жити,
Де мирне небо й мирне жито.
Без мирних справ і мирних слів,
Чи то є Харків, чи то Львів;
Чи захід то, чи то є схід –
У мирі нам всім жити слід!
За все дорожча й важливіша
В країні рідній мирна тиша,
Тому я мрію палко й щиро:
Хай стане тихо в нас від миру!
***
Україна й мати
Є дві любові у людини –
Це мати й ненька-Батьківщина.
Найперші, мабуть, і останні
Ті дві любові, два кохання;
Сплелися в серці, мов стрічками:
До України та до мами.
Як українські тихі ночі –
Такі ж глибокі в неньки очі.
Пісні ж – неначе крик лелеки,
Що восени летить далеко.
Сумує мати, як той птах,
Коли ти ходиш по світах.
Як поруч ти – найкраща втіха,
Дзвенить струмком – щасливим сміхом.
Немов лани, душа широка
І не збідніє й через ро́ки.
Країна ж рідними річками
Нас обіймає, мов руками,
Як ми вертаємось, сини,
На Батьківщину з чужини.
Шепоче вітер, наче мати,
Коли дітей вкладає спати.
І зорі ясні – очі мами
Спостерігатимуть за снами.
А вранці, мов цілунок неньки,
Розбудить сонечко легенько…
Найголовніше для людини –
Любов до матері й країни,
Що між собою дуже схожі.
Без них людина жить не може!
*
Така, як і всюди, у неба блакить,
Та дивишся вгору – і серце щемить…
І поле таке ж золоте восени,
Такі ж, мабуть, бачать гаї взимку сни…
І пір’я таке ж біле гублять лелеки,
Коли відлітають на південь далекий…
І квітнуть, як інші, сади навесні…
Чому ж від тих квітів так щемно мені?
І часом так солодко серце болить,
Коли ніч у чорне фарбує блакить?
Бо все: птах у небі, сади, поле, гай –
Моя Україна, душі рідний край!
Звичайне все, начебто видих і вдих,
А дихати й жити не сила без них!
В обіймав у неба, мов дівчина, нива…
Хоч звична картина – така особлива!
Як в спеку краплю прохолоди,
Серед бетону – чар природи;
Неначе на Рiздво ялинку,
А вранцi – ще поспать хвилинку;
Як взимку лип духмяних цвiту,
У темнiм горi – вiри свiту;
А ще на Масляну млинцiв –
Так хочеться до Чернiвцiв!
Вiдчути вересневе мiсто,
Коли не знатиме ще листя,
Що осiнь йде, на жаль, за ним…
Моє бажання серед рим: Як хочеться до Чернiвцiв,
На фестиваль перА митцiв!
