Вірш – це сповідь поета. Тексти учасника фестивалю «Literature Future»

Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future». 

Як раніше писала «Шпальта», 15–16 вересня у Чернівцях відбудеться І Міжнародний дитячий літературний фестиваль«Literature Future». До столиці Буковини на два дні приїдуть 100 найобдарованіших дітей України, авторів та переможців літературного всеукраїнського конкурсу. Також на фестиваль, який відбудеться у ЧНУ імені Юрія Федьковича, завітають відомі автори та актори, телеведучі й сценаристи.

Нагадаємо, благодійний фонд «Я – майбутнє України» запрошує чернівецькі родини стати частинкою дитячого літературного фестивалю та прийняти у своїх оселях діток з інших областей України.

Медіа-платформа «Шпальта» є інформаційним партнером дитячого фестивалю. Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future».

Сьогодні пропонуємо вашій увазі вірші талановитого байкарика Павла Сидоручка із Волині.

Я – Сидорук Павло Вікторович. Народився 4 серпня 2005 року в с.Грудки Камінь-Каширського району Волинської області. Навчаюся у 7 класі місцевої школи.

Знаходжу час і для захоплень. Однією зі складових мого життя є спорт. Люблю грати у футбол,  взимку – кататися на ковзанах. Багато часу проводжу з однокласниками. Дуже люблю подорожувати мальовничими куточками України. Разом із учнями нашої школи ми відвідали багато міст нашої країни. Кожне, безперечно, залишило найкращі спогади.

Моє життєве кредо — щоб не впасти, треба дивитися під ноги,  але, щоб не заблукати, треба дивитися вперед.

Вважаю, що завжди треба мріяти, захоплюватися, пробувати щось нове і вірити у себе. Переконаний, що ніколи не потрібно зупинятися на досягнутому, бо життя — це процес, тому потрібно рухатися вперед.

Я дуже люблю читати, писати вірші. Тому із задоволенням беру участь у різноманітних літературних конкурсах. Переможець районного  і призер обласного конкурсу «Посміхнемось щиро Вишні» у номінації «Власна усмішка» (2016 — 2017н.р). Учасник районного конкурсу «Юні літератори» (2017 – 2018 н.р.).

Кажуть, що вірш — це сповідь поета, якийсь незабутній епізод з його життя. Я з цим погоджуюсь, бо у своїх поезіях я розказую про  власні життєві  епізоди. Я дуже вдячний своїм батькам і вчителям, що вони помітили та розвивають мій талант, підтримують мої захоплення.

 

 Гнатові вареники

Діти вміють жартувати –

Це усім відомо.

І сказали вони Гнату,

Ще зовсім малому

Що цієї осені

На нашім городі

Насіяли вареників,

Що стануть в пригоді.

Прийшла весна,

Вже травичка на городі сходить,

А наш Гнатик між нею з виделкою ходить.

Не дотне малеча ще,

Що шукає марно,

Бо вареники смачні

Тільки мама зліпить гарно.

 

Мама

Матусю кохана, єдина,

Ти — бабуся, сестра і дружина.

До ніг твоїх прихилю я небо.

Ти поруч — і більшого щастя не треба.

Як б’ється в любові серденько!..

Тож будьте щасливі ви, ненько,

Будьте поруч завжди із нами,

Не старійте, рідненька, з роками.

Цвітіть, як весняна квітка,

Берегиня ви наша, лебідка.

Душа  хай співає піснями

Теплими світлими днями.

Хай життя колоситься нива.

Ви будьте, ненько, щаслива.

Ви будьте, голубко, багата.

А добром хай повниться хата.

 

Акровірш

Україна – незалежна, вільна і велика,

Країни такої нема більш у світі.

Родючі, просторі, квітучі краї,

Аж захоплює подих від такої краси.

Її Карпати високі, безмежні степи,

Неймовірно чудові пшеничні лани.

У поліському краї безкрайні ліси

Людське око втішають вже довгі роки.

Юна ще зовсім країна моя,

Багата на щедрість рідна земля.

Люблю її сонячну, вічно вродливу,

Юну, красиву, навіки щасливу!

 

Сестра

Жили мама, тато, я.

Було дуже добре.

Тут родилася сестра,

І розпочалося горе.

– Павлику, дивись, дивись,

Сестра лізе вгору, вниз.

Павлику, дивись, дивись,

Сестра лізе всюди, скрізь.

В руки зошита беру

Виконать домашку,

А у зошиті давно

Вже цвіте ромашка!

В математиці чомусь

Мінус схожим став на плюс.

В географію дивлюсь і ніяк не розберусь:

Щойно була «Україна», а вже стала «Білорусь».

З біології павук

До фізичних втік наук,

А в малюнках, де слони,

Вмить з’явилися в’юни.

І питаюсь  в мами я,

І питаюся щодня,

Ну чому я не молодший,

І до того ж не сестра?

 

Том

Є у мене  котик Том,

Дуже він красивий.

Кажуть, схожий він на мене,

Ніби я також лінивий.

Звісно, це вони говорять,

Щоб мене образить,

Але я вже розумію,

Що це просто заздрість.

Так повернемось до Тома,

Він такий пухнастий,

Шерсть  у нього світло-сіра,

Як місяць прекрасний.

А які у нього вушка!

Всім котам на заздрість…

А які у нього очі!

Бачить ними наскрізь.

Звісно, Том в мене красивий,

Звісно, він найкращий.

Але є у ньому мінус –

Дуже він ледачий.

 

Зима

Із сніжиночок пухких

Зима-красуня творить сніг.

З того снігу діти всі

Ліплять кулі снігові,

І виходить морквоноса,

Кругла баба снігова.

Ох радіє ж дітвора!

Дражнять бабу і регочуть,

В квача з нею грати хочуть.

А вона стоїть, сміється,

Мов та пава задається.

І сніжиночки оті –

Справжні диво-зірочки.

Одягнуть усе довкола

У біленькі сорочки.

Ті малесенькі сніжинки

Схожі на хмарки-пушинки.

У погожу сніжну днину

Застеляють скатертину.

Сонце промінцями грає,

Златом землю всю вкриває.

І виблискує зима,

Кольорами виграва,

Як у казці чарівній,

Бере пензлик непростий,

А зимово-золотий, білосніжно-голубий.

І по світу з ним мандрує,

Справжнє диво нам дарує.

 

Залишити відгук

Залишити відгук