«Планета щастя». Казка-притча учасниці фестивалю «Literature Future»

У вересні Чернівці на два дні стануть столицею дитячої писемності.

Як раніше писала «Шпальта», 15–16 вересня у Чернівцях відбудеться І Міжнародний дитячий літературний фестиваль«Literature Future». До столиці Буковини на два дні приїдуть 100 найобдарованіших дітей України, авторів та переможців літературного всеукраїнського конкурсу. Також на фестиваль, який відбудеться у ЧНУ імені Юрія Федьковича, завітають відомі автори та актори, телеведучі й сценаристи.

Нагадаємо, благодійний фонд «Я – майбутнє України» запрошує чернівецькі родини стати частинкою дитячого літературного фестивалю та прийняти у своїх оселях діток з інших областей України.

Медіа-платформа «Шпальта» є інформаційним партнером дитячого фестивалю. Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future».

Пропонуємо вашій увазі ще одну цікаву історію, яку написала дівчинка з Вінниці, учениця 6 класу Ганна Осадчук.

Казка-притча «Планета щастя»

Жив на світі дивний хлопчик Малюк. У нього була чудова сім’я, але він завжди відчував себе самотнім і засмученим. Йому не вистачало розуміння дорослих, уваги батьків, цікавих друзів. Батьки багато працювали на фірмі. А Малюк так мріяв поспілкуватися з рідними, розпитати їх, для чого він з’явився на світ і в чому його головне призначення. Але батьки не мали часу на дорослі дитячі запитання. Їм треба було заробляти гроші, щоб сплачувати податки.

Друзів у Малюка теж не було. Всі діти навколо не замислювались, що чекає їх у майбутньому.

Єдиним співрозмовником дивного хлопчика був Голуб. Вночі він прилітав до віконця і розповідав про свої добрі справи. Малюку стало цікаво, який світ його оточує, як живуть люди, які у них проблеми. Можливо, він зможе комусь допомогти…І Голуб сказав: «Треба мандрувати, пройти випробування, щоб зрозуміти тих, хто живе з тобою поруч, щоб не залишилося ніяких таємниць у світі космічних випробувань, щоб почути на відстані сльози і радість…»

У нічних мерехтіннях зірок Голуб посадив хлопчика на своє крило і поніс у невідомість показувати планети дорослих…

На одній планеті жив король. Він сидів у високому шкіряному кріслі, а навколо лежали купи золотих монет. Він був самотнім і гордим, але його це влаштовувало.

– Дивно, навіщо людині стільки грошей? – здивувався Малюк.

– Гроші – це зло, яке керує думками людей. Але коли очі спрямовані в небо, в них відображається небо. Коли ж дивляться на болото – відображається болото. Наша воля і вибір у тому, куди звернути очі і наші думки. Королю треба платити податки, займатися благодійністю, відбудовувати підприємства, бути відкритим для інших. Тоді у нього з’являться друзі, родина, планета стане розвиненою і багатонаселеною.

На іншій планеті жив самотній чоловік. Його будинок стояв порожній, дерева посохли, земля не була обробленою. Чоловік знервовано то пакував, то розпаковував велику валізу, ніби не міг визначитися, що йому робити далі.

– Дивно, такий дорослий, а не може дати лад своєму господарству, – здивувався хлопчик.

– Просто цей чоловік не може утримувати свій будинок, бо стали дорогими комунальні послуги. Завод збанкротував, він залишився без роботи. А щоб вижити, планує летіти на іншу планету, де люди чесно платять податки і турбуються про своє майбутнє. Але чоловік збентежений, адже тут він народився, має сім’ю, тут ще живуть його батьки. І він то збирається, то залишається. Сподівається, що життя все-таки зміниться на краще. Та не треба чекати, майбутнє – у твоїх власних руках.

Малюк подивився на друга і задумався…

Третя планета зовсім не сподобалася допитливому хлопчику. Вона була абсолютно пустою. Про життя нагадували лише зруйновані будинки, пропалене лахміття, брудні дитячі іграшки і стовпи сірого осіннього диму.

–Яка сумна планета, – здивовано прошепотів Малюк. – Чому тут усе зруйновано?

– Люди самі знищили усе те, що будували століттями, – сумно відповів Голуб.

– Навіщо?

– Через власні амбіції і погляди, через бажання мати владу на чужих планетах. І якщо люди не здаються, то одні знищують інших назавжди. Це закон війни, друже.

– І цю планету вже не можна відродити, дати їй життя? – стурбовано запитав Малюк.

– Можна. Але треба прикласти дуже багато зусиль, мати терпіння і допомогу від інших планет. Тільки згуртована праця дає результат.

Важко було на душі хлопчику після побаченого. Та вони полетіли далі…

Наступна планета не була такою пустою і тихою, як інші. Хлопчик засміявся, коли побачив велику кількість маленьких дітей, схожих на дорослих.

– Хто це? Вони дуже смішні, – розвеселився Малюк.

– Це карлики яяни, – відповів Голуб. – Їх тут багато. Вони радіють сонцю, будують будинки, які щодня розсипаються. Яяни не вміють думати, співчувати, турбуватися про інших. Вони не ростуть і не можуть збудувати собі затишне житло. Тому на цій планеті немає майбутнього.

– Невже її не можна врятувати?

– Можна. Тільки це під силу розумним і чесним людям, які будуть багато працювати і сплачувати податки. Адже сила людини в її розумі.

Друзі повернулися додому. Малюк ніби подорослішав. Емоції переповнювали його серце, а в голові крутилися різні думки. Він думав про те, як живуть дорослі, чому не турбуються про майбутнє своєї планети, знищують один одного. І йому стало страшно. Малюк здригнувся. Невже він теж буде таким? Невже буде схожим на короля чи нерозумних карликів-егоїстів? Його планета має право бути щасливою. Все в його руках.

– Друже, з чого мені почати змінювати світ? – запитав по-мудрому золотоволосий хлопчик у Голуба.

– Починати треба з себе: гарно вчитися, здобути якісну освіту, старанно працювати і чесно сплачувати податки.

– І якщо кожен буде мати гарну роботу і достойну зарплатню, то зможе більше відраховувати на розвиток своєї планети, – роздумував Малюк. Бідні не відчуватимуть себе безпорадними і безпомічними, бо поряд будуть заможніші, які дадуть можливість працювати на своїх підприємствах. З’являться нові робочі місця, і люди зрозуміють, що їхня планета найкраща. Ота заповітна планета щастя…

– Так, хлопчику. Подорож тобі стала в пригоді.

– Так, Голубе. Я зрозумів своїх батьків. Вони дуже порядні і працьовиті, адже турбуються про майбутнє своєї країни, вони є справжніми громадянами своєї держави. А ми, малюки, – її майбутнє.

– Звичайно. Тільки життєвий шлях дуже складний, тому пам’ятай: іноді ти повинен побігти, щоб побачити, хто біжить за тобою. Іноді ти повинен говорити м’якше, щоб побачити, хто насправді прислухається до тебе. Іноді ти повинен зробити крок назад, щоб побачити, хто ще стоїть на твоєму боці. Іноді ти повинен робити неправильні рішення, щоб подивитися, хто з тобою, коли все руйнується. Будуй своє майбутнє, і будеш жити у країні щастя. Прощавай.

Голуб зник у зірковому небі, а Малюк продовжував малювати у думках свою планету майбутнього, притискуючи до подушки рожеву дитячу щічку…

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук