0
Юлія та Іван Морараші відкрили магазин крафтових виробів і буковинської айдентики, де зібрали роботи майже 50 майстрів і брендів з Буковини та інших регіонів України. Про магазин як простір для популяризації митців, нетривіальні товари та те, чого не вистачає туристичній сфері у місті — читайте у інтерв’ю.
Юлія Морараш займається творчістю ще з 2010 року — спочатку робила прикраси з квітів, які виросли у повноцінний бренд, а потім захопилася фотографією. Чоловік Іван — оператор-постановник та віднедавна ентузіаст з 3D-друку. Разом вони виховують четверо дітей, мають поле і тепер — власний магазин. У ньому подружжя зібрало понад 50 виробників продукції ручної роботи та української і буковинської автентики.
Юлія згадує, що відправляла свої роботи до Києва та інших міст, де їх охоче брали на реалізацію. Але у Чернівцях фактично не було де виставити власні вироби.
«Ідея виникла разом із чоловіком, але скоріше він мене підштовхнув. Якби не його наполегливість, мабуть, ми би не осилили це відкриття», — зізнається Юлія.
Іван підштовхнув до рішення, взяв на себе ремонт і технічну частину.
«Я побачив, що Юлі це цікаво і у цьому є якась перспектива. Тому намагався її мотивувати усіма способами, щоб довести до чогось. Спочатку шукали приміщення, потім робив ремонт, переважно сам, десь залучав друзів», — розповідає Іван.
Крамницю відкрили взимку цього року, під час триваль відключень світла та сильних морозів. Юлія розповідає, що цей період був найважчим, але завдяки такому досвіду подальша робота відчувалася легше.
Майстри, яких не видно
Головна ідея магазину — не просто продати товар, а розповісти про людину за ним та сенси, які вкладають у продукцію. Більше половини з понад 50 майстрів — місцеві. З рештою Юлія налагоджувала співпрацю через знайомих та на ярмарках по всій Україні.
У переліку товарів – низка робіт народних митців з Буковини, які відомі у вузьких колах. Так, у магазині представлені роботи Сергія Богопольського, який десятки років займається керамікою та гончарством.
«Я дуже ціную Сергія Петровича. Він — особлива людина зі своїм характером, але я щиро його люблю. Ми його просуваємо максимально в нашій крамниці, тому що це людина, яка, заслуговує, щоб про неї багато говорили. Чернівці, на жаль, його не оцінюють належно. Ми розповідаємо про нього туристам та популяризуємо його роботи, зокрема і у соцмережах. Адже він ще зі старшого покоління, тому ця вся комунікація їм дається складніше», – каже Юлія Морараш.
У асортименті є також низка товарів із айдентикою та визначними пам’ятками чернівців – від Ліхтаря на Панській, до піна з чернівецьким ретро-тролейбусом. Усе – переважно ручна робота народних митців, або виробництво малих нішевих брендів.
«Моє завдання — показати, що все розвивається. Щоб молодь приходила, купувала круті стікери від крутої майстрині-ілюстраторки і тішилася», — пояснює Юлія.
3D-фігурки та чернівецька айдентика
Чи не єдиним, що у магазині зроблено не руками – іграшки на 3D-принтері. На якому друкуємо фігурки, іграшки та фіджети для дітей.
«Четверо наших дітей — зразу є вибірка, що подобається», — жартує подружжя.
У планах Морарашів розвинути цей напрямок та зосередитися на фігурках, які пов’язані з Чернівцями. Зараз напрацьовують 3D-модель однієї з чернівецьких споруд — якої саме, поки тримають у секреті.
Іван вважає, що у місті катастрофічно бракує якісної айдентики:
«Якщо не говорити про магнітики і базові кружечки з принтами — великий дефіцит всього, що пов’язане з Чернівцями».
Навіть в університеті, за словами Юлії, туристам пропонують листівки та магніти в стилі 1990-х і майже нічого сучасного — попри те, що місто має купу талановитих фотографів і художників.
Самотужки – довше і важче
Про майбутні плани подружжя говорить обережно. На їхню думку сфера у місті може розвиватися та приносити дохід, але для цього потрібна зацікавленість великих бізнесів.
«Планів дуже багато, але для всього потрібен час. Ми ніби й вважаємося бізнесом, але фактично не можемо назвати себе повноцінним бізнесом, оскільки не маємо можливості залучати великі інвестиції. Ця сфера потребує значних вкладень, і якщо чернівецький бізнес буде в цьому зацікавлений, вона розвиватиметься. А самотужки це просто буде довший і складніший шлях», – каже Юлія.
Поки місто шукає свою айдентику, на Гоголя, 13 вона вже є — а її частинку можна забрати із собою.
Фото Тараса Піца
