0
Про службу у Курахівській лікарні, курси медичної допомоги для військових та психологічну підтримку пораненим.
Фото надав Андрій Красовський
Андрій Красовський – лікар-анестезіолог із Чернівців. З 2008 року він працює у Чернівецькій міській дитячій клінічній лікарні. Ще під час Майдану допомагав пораненим активістам, а потім вирушив на Донеччину, щоб рятувати життя військових. Нещодавно він отримав орден Данила Галицького, який вручив йому президент Володимир Зеленський під час поїздки на Схід.
Про те, чому кожен військовий зобов’язаний пройти курси невідкладної медичної допомоги, про вміння бути психологом для пацієнтів та мужність поранених бійців — в інтерв’ю.
Майдан та служба у 2015 році
Під час Революції гідности, коли «Беркут» почав застосовувати силу проти студентів, Андрій вирушив на Майдан.
«Уже були побиті студенти – “Беркут” творив своє свавілля. В інтернеті я прочитав, що потребують медиків. Ми з товаришем Миколою Рихліцьким, який зараз також служить у ЗСУ, 18 лютого поїхали до Києва попутними машинами. Були там декілька днів, до переломного моменту, надавали допомогу на Хрещатику: перев’язували рани та опіки», – пригадує анестезіолог.
Після Революції гідности Андрій залишився вдома та ще трохи працював, стежив за перебігом подій у країні. Тоді в нього була маленька донька. Однак був недовго — уже в лютому 2015-го лікар був призваний до ЗСУ під час третьої хвилі мобілізації.
«Я пішов у військкомат, пройшов комісію, де мене визнали придатним, і пішов до війська. Пройшов підготовку військового лікаря, мене розподілили до 66-го військового мобільного госпіталю, де я прослужив 14 місяців — до квітня 2016 року. Майже всю службу провів на Мар’їнському напрямку у групі підсилення Курахівської міської лікарні, за 10-12 кілометрів від лінії розмежування».
Фото надав Андрій Красовський
Майже одразу після повномасштабного вторгнення росії, 28 лютого, Андрій вирушив на фронт до підрозділу, у якому служив у 2015 році.
Так само як стріляти, боєць повинен вміти правильно накласти турнікет
«Бойові медики привозять до нас поранених військових. Ми стабілізуємо пацієнта і проводимо оперативне втручання. А я як анестезіолог проводжу наркоз та контролюю життєві функції. Далі відбувається евакуація та супровід пацієнта реанімаційним автомобілем до іншої лікарні або одразу до Дніпра.
Оскільки я дитячий анестезіолог, то мої вміння згодилися в наданні допомоги місцевим дітям».
До лікарні часто надходили пацієнти на межі, каже Андрій. Завдяки старанням команди їх вдавалося повертати до життя. Після вдалої реанімації проводили оперативні втручання, і вже стабільного пацієнта переводили на інші етапи евакуації.
Фото надав Андрій Красовський
Найпоширенішою причиною смерти на фронті є масивна крововтрата після осколкового чи кульового поранення, яку в більшості випадків можна попередити правильним накладанням турнікета чи джгута, розповідає Андрій. Щоб військові могли допомагати одне одному в разі поранення, потрібно організовувати курси надання невідкладної медичної допомоги, тренінги, які треба регулярно повторювати.
Так само як стріляти, боєць повинен вміти правильно накласти турнікет та оцінити кровотечу, каже лікар. Якщо евакуація затягується, потрібно послаблювати джгут, передивитися поранення та вміти це тверезо оцінити. Варто займатися з військовослужбовцями й на підготовчому етапі, і коли вони вже в Збройних силах. А ще − раз на декілька місяців влаштовувати тренінги з лікарями.
«Я знаю багатьох – навіть не бойових медиків – звичайних солдатів, які орієнтуються. Коли одного військового запитали − він чітко розповів, коли накладений джгут, як він затягнутий та на скільки обертів. Військовий сам собі його відпускав, дивився, чи є кровотеча, сам перев’язав і не знімав повністю джгут, бо чекав — раптом знову закровить. І це врятувало кінцівку».
Такі курси є в певних підрозділах. У медичних частинах є лікарі, які організовують заняття для своїх підлеглих і для військовослужбовців свого підрозділу. А є такі, що не встигають або не мають можливости. Та вони обов’язково повинні бути, так само як бойова та вогнева підготовки, переконаний анестезіолог.
Кожен лікар зобов’язаний бути психологом
Андрій каже, що емоції не повинні заважати якісній роботі, але байдужим залишитися не вдасться. Пацієнти потребують і психологічної допомоги після пережитого.
«Ми не можемо бути байдужими до страждань людей. Тим паче дуже часто це молоді люди, які мають важкі поранення. Інколи видно дуже високі перспективи інвалідности. Чи вдасться повністю залишитися холоднокровним? Ні. Але емоції не повинні заважати якісній допомозі. І показувати якусь свою стурбованість чи схвильованість так само не можна, бо пацієнт це відчує. Потрібно виявляти привітність та пом’якшувати ситуацію, намагатися допомогти і як лікар, і як психолог».
Фото надав Андрій Красовський
За його словами, перебуваючи на фронті, щодня доводиться ухвалювати складні рішення. Але єдиним правильним є працювати й зробити якнайбільше, щоб допомогти бійцям.
«Не кожен зможе так, але людина, яка взялася, повинна це робити. Нам потрібна допомога і тут, і вдома. Тому ми розраховуємо на тих цивільних лікарів, які ще не служили, але яким, можливо, доведеться це зробити».
Про мужність поранених військових та захоплення волонтерами
«Мене найбільше вражає мужність наших захисників, які, незважаючи на поранення, запитують: “Коли я зможу одужати? Бо мене там хлопці чекають, на мене покладають надії. Я тут один був кулеметником і вийшов з ладу”. Нещодавно був пацієнт із травматичною ампутацією двох ніг, який так само запитував, коли зможе повернутися до війська. Мене бере гордість за таких людей до сліз. Я дуже пишаюся, що мені довелося допомагати таким людям і що я служу в ЗСУ».
Також лікаря вражає місцеве населення. Люди дуже часто приносять пиріжки чи гарячі обіди для поранених хлопців. Ці приємні дрібниці показують турботу, переконаний Андрій.
Також він має дуже багато друзів-волонтерів, які залишилися ще з 2015-го. Вони знають, що Андрій у зоні бойових дій, тому продовжують телефонувати й допомагати всім, чим потрібно.
«З огляду на те, що бої досі тривають, завжди є потреба у витратних матеріалах та техніці. Тому що вона виходить із ладу, пошкоджується, апарати не вимикають упродовж декількох діб, місяців чи навіть року. Періодично ми замовляємо чи просимо їх. Загалом Збройні сили зараз краще забезпечені, ніж 2015 року. Якби не волонтери, ми мали би велику потребу в усьому, тому величезна вдячність усім, хто долучився до волонтерського руху в Україні».
Фото надав Андрій Красовський
Лікарня під обстрілами та особливість військової медицини
Під час повномасштабного вторгнення лікарня, де працює Андрій, піддавалася обстрілам. Частина інфекційного корпусу пошкоджена, вікна посипалися, а уламки потрапляли в приміщення, де працювали та спали лікарі.
«Загалом місто Курахове неодноразово перебувало під обстрілами. Наша лікарсько-сестринська бригада наразі перебуває найближче до фронту. Тут сходяться два напрямки – східний (Мар’їнський) та південний (Вугледар)», – розповідає лікар.
За його словами, у військової медицини є своя специфіка, бо тут ніколи не вгадаєш, із яким пораненням привезуть пацієнта.
«Взагалі є пацієнти із соматичними хворобами, гострою серцевою недостатністю. Їхні хронічні захворювання загострюються, бо вони перебувають у нелегких умовах: то в полі, то в окопі, то в штабі. І в цивільній медицині не так часто надходять пацієнти. Адже після обстрілів часто привозять по п’ятеро-шестеро поранених або й більше. Тому ми займаємося “медичним сортуванням” щодо надання допомоги».
Фото надав Андрій Красовський
Наразі для Андрія найстрашніше – чути від людей, які вдома і не хочуть служити, про втому.
«Це питання нашого виживання. Йдеться не просто про те, що коли ми програємо, то певну частину нашої території займуть вороги. Україна взагалі може припинити існувати, а це недопустимо в моєму розумінні. І мого світу немає без України».
Фото надав Андрій Красовський
