Інтерв'ю, Новини

«Не думав, що такі звірства чинитимуть із цивільними»: як травматолог із Харкова рятував дітей у Житомирі, а нині працює у Чернівцях

З перших днів війни він рятував дітей, яких безжально розстрілювали російські окупанти у домівках, автівках і просто на вулиці. Раніше ортопед-травматолог із Харкова Андрій Пашенко через особливості своєї роботи не бачив таких страшних травм. Він приїхав до Житомира у відрядження на 3 дні, а залишився на… 7 місяців.

Нещодавно лікар переїхав до Чернівців та почав працювати у Міській дитячій клінічній лікарні.  

Андрій Пашенко, травматолог-ортопед

Ранок першого дня війни в ортопеда-травматолога, кандидата медичних наук Андрія Пашенка розпочався не з філіжанки запашної кави, а з повідомлення про вибухи. Чоловік був далеко від Харкова: 22 лютого приїхав до Житомира у відрядження, щоби провести низку складних хірургічних втручань. Відтоді додому більше не повертався.

«Війна застала мене у Житомирі. Я приїхав туди у триденне відрядження. А вийшло так, що залишився на 7 місяців. Працював у відділенні ортопедії і травматології Житомирської обласної дитячої лікарні. До нас у перші тижні війни постійно надходили дітки з мінно-вибуховими травмами, осколковими пораненнями та вогнепальними переломами. Сказати, що на це боляче було дивитися, – нічого не сказати. Особливо коли розумієш, що кінцівку не врятувати – потрібно робити ампутацію», — розповідає пан Андрій.

Найбільше постраждалих тоді везли з-під селища Макарова Бучанського району та найближчих до Житомира населених пунктів, де точилися запеклі бої. Батьки намагалися просто вивезти дітей, а опинялися під страшними обстрілами.

«Ніхто з нас, лікарів, не думав, що таке звірство будуть чинити з цивільним населенням. Спочатку травми вражали через їхній обсяг, але потім уже не замислювалися над тим. Просто намагалися робити все, що від нас залежало, щоб допомогти», — пригадує травматолог.

«Головним було вивести в укриття всіх пацієнтів»

До війни Андрій Пашенко працював в Інституті патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка Національної академії медичних наук України. У цей медзаклад у Харкові приїжджали на консультації та операції пацієнти не лише з різних куточків України, а й із закордону.

«Відділення дитячої ортопедії Інституту має більш ніж 80-річну історію. В Україні майже третину операцій хворим із патологією хребта проводили саме в цьому відділенні. Воно єдине, де запровадили комплексний підхід до лікування вродженого остеопорозу у дітей, а також у межах моєї дисертації вперше застосували внутрішньокістковий стержень, що росте», — розповідає лікар.

У 2021-2022 роках Андрій Пашенко допомагав травматологічному відділенню Житомирської обласної дитячої лікарні впроваджувати складні операції на кістках та суглобах у дітей із різноманітною ортопедо-травматологічною патологією. Власне, тут і залишився працювати, коли розпочалася війна.

«Повертатися до Харкова було дуже небезпечно через постійні обстріли та численні руйнування. Тож я залишився в Житомирі з тими речами, які 22 лютого взяв з собою у відрядження. Моя сім’я вже в перші дні виїхала до Буковини. Я ж мешкав у колеги. Точніше – перші тижні ми з ним здебільшого мешкали в лікарні. На чергуваннях часто чули вибухи поруч, у будівлі лікарні вилітали вікна. Під час повітряних тривог головне було вивести в укриття всіх пацієнтів. А тим, хто в операційній, — із холодним серцем і впевненим розумом продовжувати операцію», — каже Андрій Пашенко.

Житомирська обласна дитяча лікарня/ Фото Житомирської облради

«Дивишся в очі дітей — і клубок у горлі стає»

Страждання дітей, яким довелося дізнатися, що таке війна, хвилювали медика значно більше, ніж власна втома чи емоційне виснаження.

«Узагалі я не сентиментальний, але були моменти, коли серце стискалося. Дуже багато до нас потрапляло дітей із мінно-вибуховими, вогнепальними травмами. У деяких із них батьки загинули, а їм дивом вдалося вижити. Дивишся в їхні очі – і клубок у горлі стає. Особливо коли після операції — ампутації ніжки або ручки — чергова повітряна тривога: спускаєш цю дитинку в підвал… Ніколи ніхто й уявити собі не міг, що доведеться все це проживати нам, українцям, на своїй землі, у ХХІ столітті…» — зазначає травматолог.

Після перемоги лікар може залишитися в Чернівцях

Нещодавно Андрія Пашенка запросили до Чернівців. Разом з ортопедами-травматологами Міської дитячої клінічної лікарні він провів декілька оперативних втручань, які раніше медики нашого регіону самостійно не виконували. І прийняв пропозицію залишитися працювати у відділенні ортопедії і травматології.

«Ми виконували операції на кульшових суглобах за їх деформації, вкорочення однієї кінцівки, а також при вроджених патологіях. За результатами цих операцій я був радий погодитися на запрошення керівництва лікарні і стати частинкою команди дитячих ортопедів-травматологів Чернівців. Хоча відділення є дуже молодим – йому лише два роки, тут працює професійна команда та є можливість розвиватися», — каже медик.

Фото з операційної Міської дитячої клінічної лікарні в Чернівцях

Андрій Пашенко проводить реконструктивні хірургічні втручання на кістках та суглобах, допомагає пацієнтам із вродженими вадами нижніх і верхніх кінцівок, хребта. Нині у Чернівці до нього вже приїжджають пацієнти з інших українських міст, а також із Румунії, Польщі та Молдови.

«Я розумію, як усіх нас змінила війна. Так, ми багато стресуємо, але ми й загартовуємося. Ми підтримуємо одне одного і вже ніколи не залишатимемося осторонь чужого болю.

У Житомирі та Чернівцях я знайшов чудових друзів, зміг допомогти багатьом людям. Я не знаю, що буде завтра. Тепер складно будувати далекоглядні плани. Можливо, після нашої перемоги я залишуся в Чернівцях, бо поки що до Харкова мені нема куди повертатися. Головне – робитиму те, що вмію для одужання пацієнтів», — зазначає лікар.

Фото Ігоря Константинюка

 

 

Коментарі