0
Головне — не робити того, чого від кожного з нас чекає ворог.
Ви не можете припинити гортати стрічку новин або вимкнути телевізор. Відчуваєте шквал емоцій, які постійно змінюються — від радости до смутку, від страху до ейфорії. Врешті настає перенасичення — вам здається, що ваш мозок зараз вибухне. А потім — емоційне виснаження. Це типові симптоми, які відчувають у ці дні практично всі. Адже в головах у нас — поле битви інформаційно-психологічної війни.
Сучасна війна — це війна нервів навіть більшою мірою, ніж війна ракет і танків. Агресор використовує всі доступні засоби, аби прискорити результат, найбільш вигідний для нього — капітуляцію. Над інформаційно-психологічними операціями проти України працює величезна кількість російських спеціалістів. Поки військові наступають на землі та в повітрі, атака в інформаційному просторі має декілька основних завдань.
Дезорієнтувати військових. Вони марнують ресурси, реагуючи на повідомлення про загрози, яких насправді немає.
Деморалізувати військових. Для цього до них у будь-який спосіб доносять, що спротив не має сенсу, керівництво держави втекло і «всіх злило», їхні товариші вже склали зброю, і самим їм варто зробити це якнайшвидше. Зазвичай професійних військових вчать протистояти таким впливам, але на цивільних, які зголосилися до війська, це може діяти.
Деморалізувати цивільних. Налякати, паралізувати кожного страхом за своє життя і життя своїх дітей. Агресор розраховує на те, що суспільство схвалить і буде вимагати від керівництва держави припинення бойових дій на будь-яких умовах (знов-таки, капітуляцію).
Зруйнувати єдину комунікацію держави. Під час війни особливо важливо, аби абсолютно вся влада й військове керівництво озвучували одну позицію, одну версію того, що відбувається. Україні в ці дні це вдалося. Однак єдиний голос держави губиться серед нескінченної кількости фейків, версій, хибних спростувань чи інтерпретацій.
Викликати паніку. Військовим набагато важче тримати оборону, коли дороги блокують колони втікачів. Цивільній владі важче забезпечити людей найнеобхіднішим і втримати економіку від катастрофи, коли натовпи штурмують банкомати і вигрібають усе з крамниць.
Створити колапс в інфопросторі. Для цього за допомогою соціальних мереж, месенджерів, публікацій у контрольованих агресором медіа інформаційний простір насичують величезною кількістю неправдивих повідомлень. Одні з них схожі на правду, інші — ні; в деяких є частка правди, деякі можуть бути підкреслено абсурдними. Можливості людського мозку споживати й аналізувати інформацію обмежені, тому людина, занурена в отруєний інфопростір, невдовзі опиняється в ступорі. Вона більше не бачить межі між реальністю й вигадкою. Вона може почати вірити будь-якому неправдивому повідомленню або навпаки — вбачати фейки в повідомленнях офіційних джерел.
Усе це вигідно агресору, бо змушує нас робити те, що вигідно йому. Але все це абсолютно не потрібно нам. Тому варто принаймні намагатися протистояти силам, які затягують вас у вир інформаційного хаосу чи контрольованих ворогом емоцій.
Не вірте беззастережно. Вірити можна тільки якісним і відповідальним медіа. Це правда, але з одним застереженням: у медіа працюють люди, а їм властиво помилятися навіть у мирний час. Перевіряти інформацію під час війни надзвичайно важко хоча б тому, що звичний зв’язок із джерелами практично зруйнований. Тому медіа поширюють багато інформації, яка не пройшла стандартної для якісної журналістики процедури перевірки. Просто тому, що якщо не опустити планку вимог до перевірки інформації, то не буде що повідомляти.
До прикладу, мер обласного центру повідомляє на своїй офіційній сторінці про висадку ворожого десанту в одному з міст области. Це вкрай важлива для країни новина, а міський голова — офіційне джерело. Інша справа, що він — не військове джерело, однак медіа припускають, що він поінформований із надійних джерел. Новина виходить в українських медіа, з них потрапляє у світові… Та невдовзі її спростовують — хтось щось наплутав. За інших обставин така помилка журналістів могла би бути приводом для невеличкого професійного харакірі, але під час війни це рядова прикрість. Не раз було, коли навіть офіційні сторінки органів влади, а не лише медіа, невдовзі видаляли новини.
Словом, якщо ви не бачите якусь подію на власні очі, не чуєте пряму мову, зафіксовану на відео і явно не вирвану з контексту, — довіряйте їй обережно. Завжди тримайте в голові, що будь-яке повідомлення у час війни може бути неточним або зовсім не підтвердитися.
Обережно з інтерпретаціями. Творці фейків та пропагандистських матеріалів добре знають, що новини, доповнені фотографіями, відео- чи аудіозаписами, сприймаються на віру набагато краще — адже ось, мовляв, доказ! При цьому часто коментарі чи підводки до цих фото, відео чи аудіо дають готову інтерпретацію, програмуючи на певне сприйняття того, що ви побачите. Наприклад, про фото людей, які стоять при дорозі, вам напишуть, що це мешканці України зустрічають із квітами російські танки. А насправді це черга за пивом у Барнаулі.
Не вірте переказам. І в жодному разі не переказуйте почуте від когось далі без перевірки. Неуважні читачі ненавмисно перекручують чимало фактів або додають щось від себе — такий собі миттєвий ефект зіпсованого телефону.
Чому це небезпечно?
Нещодавнє дослідження засвідчило, що отримання інформації «з уст в уста» є одним із найпоширеніших способів споживання новин. 28% опитаних кажуть, що насамперед дізнаються новини від друзів і знайомих. Усі вони в ці дні працюють «зіпсованими телефончиками», й вам не варто вникати в цей процес. Важливі новини, почуті від інших людей, варто перевіряти в офіційних джерелах, а неважливі пропускати повз вуха.
Не сьорбайте з брудних джерел. І в мирний час, а у час війни особливо, працює величезна кількість інформаційних смітників. Деякі з них транслюють рафіновану пропаганду і добірну брехню, але частіше — чергують брехню з напівправдою і навіть правдою, іноді навіть на позір «незручною» для агресора. Таке подання контенту викликає більше довіри. Це значить, що навіть телеграм-канал, який працює на Путіна, час від часу може написати щось погане про Путіна, аби ви повірили, що цей канал незалежний, і читали далі.
Вас може спокушати ідея подивитися, «що там брешуть», який вигляд має ситуація з іншого боку. Не варто піддаватися цій спокусі. Токсичні матеріали засмучують, посилюють сум’яття, змушують марнувати час і сили на суперечки в коментарях із людьми, яких ви ніколи ні в чому не переконаєте. Вам правда-правда не потрібно знати, що там брешуть — брехня знайде вас і без походів на ворожу інформаційну територію.
Бути поінформованим — важливо, але зберегти психічне здоров’я, не нашкодити собі та іншим — важливіше. Адже ми хочемо витримати, відбити навалу й дожити до того дня, коли новини з України знову стануть нудними.
Отар Довженко
