0
Хто власник відомих у Чернівцях закладів, як він прийшов у бізнес і звідки брав перші гроші.
Віталію Бамбуляку – 36. Він підприємець, якого роблять відомим його заклади: «День і Ніч», «Bufetto», «BlaBlaBar».
В інтерв’ю «Шпальті» Віталій розповів про свою першу роботу, перший бізнес, який відкрив лише на позичені кошти. Поділився життєвим досвідом, який опустив його до самого низу, і як він звідти піднімався. А також розсекретив таємницю найсмачніших у місті суші та рецепт завжди наповненого закладу.
«Хотілося телефон і джинси»
Тяжіння у мене було не власне до бізнесу, а до того, що повинні бути гроші, аби ці побутові потреби можна було виконувати. Я хотів гуляти, купити собі телефон, сходити з дівчиною на дискотеку. Уже не кажу про якісь великі мрії, такі як автомобіль або щось інше. Банально хотів цих усіх речей. І купити собі нові джинси, а не носити одні й ті ж три роки поспіль.
Працював я з 13 років. І з огляду на ту ситуацію можу назвати це повноцінною роботою. Тоді відчув, що таке відповідальність, і почав заробляти.
Мої родичі працювали на Калинівському ринку, і я пішов до них: ремонтував годинники, змінював у них батарейки. Були такі маленькі китайські годинники по дві гривні. За ремонт одного я отримував цілих 20 копійок, коли інші – 15.
Мій рекорд за вечір — 50 гривень, які я міг заробити. Працювати доводилося вночі, бо намагався поєднати роботу з навчанням, а ще й «потусити» вечорами хотілося.
Ця робота мене трохи організувала, тому що я зрозумів: якщо хочеш повеселитися вихідними — спершу зароби. Завдяки цій роботі я вже в 17 років влаштувався адміністратором у кафе, а через рік став керівником.
Не віддали борги, а відкрили бізнес
Перша спроба власного бізнесу була у 21 рік. Тоді я вже непогано заробляв, але хотів чогось власного. Вирішив позичити гроші і вкласти їх у справу. Але через чотири дні ухвалили закон, який перекреслив усе задумане. Я зрозумів, що влип повністю. А ще через 4 дні потрапив у аварію, розбив авто (за яке ще оплачував кредит) і втратив надії на щось нове.
Лікарняний, поруч майбутня дружина, а в голові думка «де взяти десятки тисяч доларів?»
Але саме завдяки тим боргами, що в мене з’явилися, я себе зібрав докупи, став більш тверезо дивитися на життя і навчився вести перемовини.
Страхова компанія повернула 15 чи 17 тисяч доларів. І я розумів, що навіть якщо поверну 17, то все одно залишаться ще тисячні борги.
Потрібен був метод повернення коштів, і тоді нам із дружиною спала думка: «Може, саме час щось відкрити?» Ми вирішили, що варто ризикнути на все, щоб повернути борги. Так з’явилася ідея першого «День і ніч» 14 років тому.
Ми відкрилися. Моя дружина — бухгалтерка. Я — касир, адміністратор, директор і ще там хтось. Мій брат — вантажник і товарознавець.
Загалом за рік і місяць я віддав борги. Але ми відмовляли собі у всьому. Кошти витрачали лише на те, щоб поїсти і доїхати до роботи. Борги – це хороша мотивація, але для відповідальних людей.
Коли я їх віддав, перше, що зробив, — пішов і знову позичив гроші. Купив машину й одружився. Хотілося кайфанути і піти далі.
Криза стимулює та мотивує
Коли відкрили перший «День і ніч», і справи пішли добре, зрозумів, якщо хочеш триматися на плаву, треба відкривати щось далі. Так з’явилися ще три магазини «День і ніч». А далі – новий провал із його відкриттям у пік кризи. Це факап, завдяки якому отримав нове бачення. І як результат – успішний проєкт «BlaBlaBar».
Так з’явився «BlaBlaBar»…
Це приміщення горищного типу від мого товариша, і він хотів його якось задіяти. Ми зробили там офіси. А на клаптику приміщення вирішили робити каву для офісних працівників. І так поступово впродовж трьох років 5-10 порцій кави перетворилися на щонайменше 100 щодня, а три столики — у тридцять, незважаючи на скептиків, які не вірили в успішність закладу.
«Тут завжди буде багато людей»
«BlaBla» перевершив ті плани і сподівання, які були поставлені перед ним. Фішка в якості, в концепції самого закладу. Я одразу знав і розумів, що будемо позиціонувати його з монокухнею.
Суші — тренд, це смачно. Проте є конкуренція на ринку. А як зробити так, щоб їх купували саме тут? Щоб люди замовляли їх не один раз, а поверталися сюди знову і знову?
Я знайшов одні з найкращих суші в Україні, хотів повторити, а вийшли свої – унікальні.
Це продукт, який, простіше кажучи, «не плаває в нас у морі». Це рис, який не росте в Україні. Зрозуміло, що все можна дістати, але нам треба було мати найкращий продукт. Далі – чотири місяці дегустації. Кожен день я їв суші і думав: «Усе, ще одна невдала партія — і цій ідеї гаплик». Але в нас вийшло.
У «Blablabar» завжди людно, бо у нас безкомпромісне збереження якости продуктів. Ми нічого не перезаморожуємо, не переварюємо. Перша проблема, з якою я зіштовхнувся, – навчити людей списувати, а не намагатися рятувати продукт. Ми не створюємо ілюзії чогось свіжого чи якісного. Все насправді так і є. Без відповідної якости продукту страву не видають взагалі. Вона буде завтра, але буде тільки такою, якою повинна бути.
Можна роздавати флаєри, купити хороші слова про себе в ЗМІ чи співпрацювати з блогерами. Це все добре і дасть результат. Але нічого не спрацює краще, ніж сарафанне радіо. Я вважаю, що це найвища похвала. Нехай кухня сама розповість, що вона готує.
Щодо ціни, то вартість суші не може бути низькою. Люди бачать, що ти ставиш не огірок, а авокадо. Не сирний продукт, а сир. Не тоненьку скибочку риби, яка створює лише ілюзію, а її там стільки, скільки на рекламних фото. Ось секрет. Ділюся і даю всім. Але це не так просто. І мало хто у Чернівцях хоче так працювати.
У Чернівцях буде ще один «BlaBlaBar»
Відвідувачі дуже часто можуть мене побачити у закладі. Я тут кайфую. До речі, я тут часто їм і п’ю, а це показник того, що ви точно отримаєте ті ж суші, той же коктейль, ту ж каву, яку п’ю я. Бо власник – це кожен клієнт, коли він заходить сюди.
Це, безперечно, моє місце сили. Я люблю проводити час, дивитися з висоти на місто, на людей, і подорожувати думками десь. Таких закладів має бути більше. І незабаром буде другий «BlaBlaBar» у районі проспекту Незалежности.
Люди показали, що люблять і довіряють нам, отже, ми не маємо права їх підвести. Всі цінності нашої компанії будуть збережені, починаючи від локації. Ми намагалися знайти дзеркальну локацію із панорамною терасою, тому концепція balcony – невід’ємна від «BlaBlaBar». Загалом, інтер’єр, атмосфера, обслуговування, кухня… Все буде таким, до чого ми звикли.
Партнерська публікація
Фото Володимира Гуцула
