Про «татка» Чернівців бургомістра Кохановського, за часів якого місто розвинулося до рівня європейських столиць

Хто такий Антон Кохановський, скільки років він очолював Чернівецьку міську раду та що зробив у місті за цей період.

Усього за декілька десятиліть XIX століття Чернівці, які були тоді віддаленою провінцією австрійської монархії, розбудували та підняли до рівня європейських столиць. Тут збудували школи, культурні заклади, готелі та ресторани, багатоповерхові будинки, вимостили вулиці бруківкою, провели воду та каналізацію, під’єднали світло, запустили перший трамвай. Усе це зробили за короткий період за правління містом Антона Кохановського. Його тут ще за життя назвали «батьком» або люблячим «татком» Чернівців. Що зробив для нашого міста Антон Кохановський, про будівництво костелу Серця Ісуса, філармонії, театру та інших важливих для міста закладів розповіла під час нашої чергової мандрівки Чернівцями дослідниця історії міста, екскурсоводка Леся Щербанюк.

«Сьогодні ми поговоримо про чоловіка, без якого Чернівці були би значно скромнішими — бургомістра Антона Кохановського барона Ставчанського. Оскільки він народився у листопаді, буде доречним самі в ці дні згадати цього достойного чернівчанина», — каже Леся Щербанюк.

Ми не просто починаємо нашу прогулянку біля ратуші — так склалося у його житті, що тут він ретельно і віддано працював 42 роки і вся його діяльність пов’язана з цією спорудою.

«Коли 1864 року Чернівці отримали самоврядування і стали гордо називатися столицею коронного краю Буковина, обрали перших 50 депутатів, серед них був і Антон Кохановський. Блискучий юрист, поважаний на той час у чернівецьких ділових колах адвокат та активний громадський діяч, який брав діяльну участь у житті громади. Він був членом центрального виконавчого комітету Буковинської ощадної каси, Буковинського товариства крайової агрокультури, а 1868 року його обрали президентом Буковинської палати адвокатів. Бургомістром тоді обрали Якоба фон Петровича. Ті роки були дуже важкі, чимось схожі на сьогодні (епідемія коронавірусу — авт.), тоді лютував тиф і холера, які не лікувалися. Як пишуть дослідники, Антон Кохановський навіть спустив воду у своїх ставках у Ставчанах, аби підтримати і нагодувати жителів Чернівців. І мер та депутати докладали всіх зусиль, аби вберегти мешканців міста. Проте багато чернівчан померли. Якоб фон Петрович гірко сприйняв стільки смертей містян та відмовився надалі від праці в ратуші і через два роки відійшов у вічність», – продовжує Леся Щербанюк.

Антон Кохановський за цей короткий час показав себе як діяльний, активний, грамотний депутат, тому колеги по депутатському корпусу одноголосно 1866 року обрали його міським головою.

Кахановський настільки активно працював, аби підняти рівень Чернівців, що через два роки його знову обрали мером — і так було чотири рази поспіль. 

На той момент у місті завершили будувати Катедральний собор, розпочали будівництво Резиденції митрополитів, навчальних закладів та інших необхідних для міста споруд.

«Кохановський дуже гармонійно будував Чернівці: з одного боку, це був розвиток економіки, фінансових структур, відкриття підприємств, господарки, як-от підведення води та світла. А з іншого боку, багато уваги він приділяв будівництву лікарень, шкіл, закладів культури, активно сприяв відкриттю університету. За цей період він відзначився «невтомною завзятістю» і в короткий час у місті відбулися дуже суттєві зміни для його розвитку», — каже дослідниця Чернівців.

Після четвертого терміну на посаді мера Чернівців Кохановського обрали віцемаршалом Буковинського сейму (голова обласної ради сьогодні), хоч він і залишався депутатом міської ради. Саме на цей період припала така надважлива справа, як клопотання у Відні про відкриття університету. І тут Антон Кохановський застосував увесь свій дипоматичний талант, авторитет і наполегливість, аби підтримати в цьому Костянтина Томащука. Очолював крайову владу він два скликання (9 років). Коли йому виповнилося 70, це був 1887 рік, його знову обрали міським головою. Він повертається у Ратушу, хоча одночасно впродовж 1868-1904 років був депутатом крайової влади та з 1871-го по 1885-й входив до Державної ради Австрії.  

«Він був депутатом, як би ми сьогодні сказали, по всій вертикалі: місто, край та парламент. Але він усе робив, аби наблизити Чернівці, які на той час були окраїною австрійської монархії, до рівня європейських міст. Тож, у 70 років його обрали знову мером, а потім ще п’ять разів обирали на цю поважну посаду. Йому вдавалося домовлятися», — зазначає Леся Щербанюк.

Він був вдячний за таку високу довіру, тож купив чернівчанам ще один годинник на ратушу за власні кошти.

«Це нижній годинник, який Кохановський замовив у Будапешті. Вночі він світився, аби чернівчани могли звіряти час із Віднем, адже тоді не всі мали годинники, бо це було дороге задоволення. Всі ратуші у Європі мають один годинник, чернівецька — два. Подарунок особисто «татка» Кохановського», — продовжує наша екскурсоводка.

Бургомістр Кохановський у такому поважному віці взявся за господарку міста. Чернівцям на той момент вкрай потрібні були водогін, каналізація, електрична мережа, сучасний електричний транспорт, бруківка центральних вулиць тощо. 

1878 року він очолив мерію, а вже 1888-го відправив головного інженера Чернівців Людвіга Веста вивчити досвід європейських міст, як там споруджують водоочисні споруди, каналізацію тощо. Й австрійська фірма за п’ять років збудувала мережу водогону — станцію з двома водозаборами у Ленківцях та Рогізні. Одночасно будували каналізаційні мережі. Восени 1895 року цей винахід цивілізації в Чернівцях успішно впровадили в життя.

Тоді у Європі вже з’явилося світло, тож воно мало бути і в Чернівцях. Тому магістрат одночасно працював над введенням електричного освітлення. На вулиці В. Альта (нині Лесі Українки) збудували першу електростанцію. А вже на початку 1896 року на вулицях Чернівців з’явилося світло, а відтак — у сесійній залі у ратуші. Антона Кохановського депутати в ній зустріли аплодисментами, коли там з’явилося освітлення. Як із гордістю писала тодішня преса: «Тепер справді зроблено великий крок наперед розвитку міста, бо електричне освітлення стане одним кроком більше для змагань Чернівців стати великим містом». 

Наступного року, влітку 1897, через центр міста від Народного саду (нині Центральний парк ім. Т.Г. Шевченка) до залізничного вокзалу поїхав трамвай. 

Паралельно у Чернівцях відкривали гімназії: німецько-українську на вулиці Д. Загули (нині №5), гімназію для православних дівчат (нині це гімназія №4); медзаклад на вулиці Щербанюка, лікарню для душевнохворих. 

Також за сприяння Кохановського з’явилася школа будівельників-архітекторів, дирекція ощадних кас (нині Художній музей) — це найрозкішніша споруда і досі не тільки Чернівців, а й Європи назагал. 

«Наприкінці останнього десятиліття ХІХ століття у Чернівцях працювали 65 банків, філій великих європейських банків і страхових товариств. Тут були дуже значні  фінансові потоки, їх треба було десь зберігати. Для цього звели Дирекцію буковинської ощадної каси, де нині Чернівецький обласний художній музей. Тут не пошкодували коштів, аби збудувати таку вишукану сецесійну споруду, яка вражає не тільки фасадом, а й внутрішніми вишуканими і багатими інтер’єрами. Весь другий поверх був закладений сейфами з коштами. Тут були всі грошові одиниці світу», — розповідає Леся Щербанюк. 

Кохановський заклав дуже добрий і надійний фундамент, який ми називаємо «золотим десятиліттям» для Чернівців — початок ХХ століття.

У цей же час у місті будували розкішні готелі, звели нові будівлі та добудували верхні поверхи на будинках, які розташовані  на Центральній площі, на вулицях Ольги Кобилянської, Франка та прилеглих у центрі міста. У цей час зводили такі розкішні споруди, які й досі є окрасою Чернівців. За роки праці Кохановського і його сприяння також звели поштамт (пошта на вулиці Поштовій), 18 років будували унікальну споруду Резиденції митрополитів Буковини і Далмації та Вірменську католицьку церкву східного обряду Святих апостолів Петра і Павла за проєктами чеського архітектора Йозефа Главки. 

Центральні вулиці та площі вимостили бруківкою.

Антон Кохановський брав активну участь, коли зводили єзуїтський костел Найсвятішого Серця Ісуса, і долучився до його будівництва дуже конкретними коштами з власного гаманця. Він був настільки пошанований, що Папа Римський передав вітання і благословення всій родині Кохановського на три покоління вперед. 

Дуже важливою рисою, яка й нині є актуальною, було те, що Кохановський умів домовлятися, адже всі національності, які проживали у Чернівцях, були присутні в Ратуші, і протокол засідань писали офіційно трьома мовами: німецькою, румунською та українською. А неофіційно, з поваги до Кохановського, — ще й польською і французькою, якою на той час володіли всі освічені люди.

«Ані національність, ані віросповідання не мали впливу на рішення ради. Мета була у всіх — побудувати красиве європейське місто, і він (Кохановський) усіх налаштовував на роботу. Були банки, які давали вигідні кредити, були солідні фінансові потоки. Адже для того, аби збудувати за такий короткий час такий красивий центр і будинки, які і донині є окрасою міста, потрібні були великі кошти. І це зробили, бо Чернівці були певною мірою, як кажуть фінансисти, офшорною зоною австрійської монархії», — каже Леся Щербанюк. 

На початку ХХ століття Кохановський запросив із Відня до Чернівців двох найкращих архітекторів, які будували у Європі театри, Фельнера і Гельмера. Вони погодили проєкт та кошти і менше, ніж за рік збудували чернівецький театр. Дев’ять місяців витратили на упорядкування внутрішніх інтер’єрів, будівлю звели швидше, ніж облаштовували всередині. 

«Бургомістр відкривав театр 3 жовтня 1905 року, поклав таку вишукану перлину в корону свого правління впродовж “42 років служіння Чернівцям” і у 88 років попросився на пенсію», — розповідає дослідниця Чернівців.

До речі, коли він уперше очолив міську раду 1866 року, у Чернівцях було 15 тисяч мешканців — на 1905 рік тут налічувалося вже 75 тисяч(!). Як писав історик О. Масан, Кохановський імовірно користувався правилом Канта: “праця — то найліпший спосіб насолоджуватися життям”». 

Він усе робив, аби Чернівці знали у світі. За життя його нагородили за таку самовіддану і жертовну працю почесними державними відзнаками,  був Почесним бургомістром Чернівців та почесним громадянином міста. На його честь ще за життя назвали вулицю, якій недавно повернули історичну назву. Його шанували як депутати, так і всі жителі міста. І коли 1906 року 10 вересня на 89 році життя Антон Кохановський відійшов у вічність, його ховали всі Чернівці. Того дня життя міста завмерло, все було зачиненим — усі прийшли попрощатися з Антоном Кохановським, «батьком» міста. Він спочиває на Руському цвинтарі в родинному гробівці.

На Центральній площі є будинок під номером 5, де жив Антон Кохановський, фасад якого прикрашають два балкони. Екскурсоводи розповідають, що один із них називають «балкончик Кохановського». Бургомістр любив виходити зранку сюди і спостерігати за життям міста.

«Мабуть, небайдужі чернівчани і гості міста звертають увагу на цю дуже вишукану меморіальну дошку (автор Анатолій Піонтковський), яка розташована на фасаді розкішної будівлі. У цьому будинку мешкав бургомістр Антон фон Кохановський із родиною. Коли він тут поселився, 1866 року, тоді його вперше обрали міським головою, будинок був скромним. Відтак його перебудували, як і всі інші на цій площі», — розповідає екскурсоводка.

За її словами, Антон Кохановський народився у Тернополі 17 листопада 1817 року. Оскільки його батько Антон Іоан Кохановський був австрійським урядовцем, якого направили до Чернівців, де він був секретарем у Буковинській крайовій управі, Антон Кохановський закінчив початкову школу у Чернівцях, відтак — цісарсько-королівську першу державну гімназію, потім навчався у Львівському університеті на юридичному факультеті. Підтвердив у Відні звання адвоката і був дуже успішним. Водночас брав активну участь у громадському житті міста.

У цьому будинку, за словами Лесі Щербанюк, жив Антон Кохановський зі своєю дружиною баронесою Антонією Капрі та вся їхня велика і дружня родина. Вона мала два сини від попереднього шлюбу і величезні маєтки у Ставчанах (212 га). У Чернівцях у них народилося чотири сини та донька. Проте донечка Ізабела померла, коли їй було 10 років. Помер також син Альфред, який брав участь у війні (у Генуї його поранили і він помер у Чернівцях). Цей будинок досить великий і в ньому мешкало багато людей. Окрім подружжя Кохановських, тут жили їхні діти вже із сім’ями. В родині, крім німецької, розмовляли здебільшого польською мовою. Також для доброго ведення господарки було шість осіб прислуги: бона, покоївка, куховарка, кучер, і заправляв тим усім господарством управитель будинку Іоахім Сеґаль. 

Далі йдемо до першої гімназії на вулиці Емінеску, нині це школа №1, яку тоді закінчили бургомістри, ректори, митрополити й усі освічені люди того часу у Чернівцях.

«Це будівля, яку звели 1824 року. У цій гімназії навчався Антон Кохановський і його молодші брати Александр та Вільгельм. Це була чоловіча гуманітарна гімназія, де вивчали 5-6 мов одночасно, і звідси можна було вступати в університети Львова, Відня тощо», — каже Леся Щербанюк. 

«Культурним містом можна називати те, в якому є музика, театр, культура, освіта. Кохановський це розумів і робив усе, аби ці заклади культури у Чернівцях були», — зазначила Леся Щербанюк.

Він був засновником та заступником голови товариства «Буковинський крайовий музей», для якого в короткий час збудували ошатне приміщення. 

Серед інших важливих справ він знаходив час, і саме Кохановський заснував, очолював і був членом Товариства плекання музичного мистецтва на Буковині, створив театральну комісію і розпочав будувати театр, який і сьогодні є окрасою мистецького життя Чернівців. За ініціативи Кохановського створили і він очолював Товариство прикрашання Чернівців, куди він вкладав і свої особисті кошти. 

Антон Кохановський та його родина активно долучилися до будівництва філармонії у Чернівцях.

«Ми на Поштовій, і власне сама споруда поштамту збудована 1889 року, коли Антон Кохановський був бургомістром. Будівля і сьогодні вражає. Тоді в цьому будинку був зв’язок з усім світом. Кохановський розумів: аби про Чернівці знали, повинна бути дуже гонорова споруда поштамту», — каже дослідниця Чернівців.

А ще за його правління у Чернівцях з’явився ще один зв’язок зі світом, залізницю провели 1866 року. Через декілька років її проклали до Відня, і вже наприкінці ХІХ століття щодня туди з Чернівців відправлялося п’ять потягів та один — на Париж. 

За життя Антона Кохановського Чернівці стали такими, що можна пишатися містом і сьогодні, продовжує моя співрозмовниця.

Відтоді минуло понад сто років, а всі ці споруди, які звели за часів Антона Кохановського, досі є окрасою та гордістю Чернівців, треба тільки це зберегти. І то буде найдостойнішим пам’ятником і пошанівком для багаторічного міського голови барона Антона рицаря Кохановського фон Ставчанського.

Фото Ірини Болести