0
На фасаді колишньої Чернівецької гімназії №1 відкрили меморіальні дошки двом випускникам закладу — загиблим військовослужбовцям Ярославу Левицькому та Андрію Месюку.
Двоє хлопців. Одна школа. Одне місто, яке вони любили, і країна — за яку віддали життя.
6 травня на фасаді Чернівецького ліцею №8 імені Тараса Шевченка (колишня Чернівецька гімназія №1), що на проспекті Незалежності, 68, відкрили меморіальні дошки двом випускникам закладу — загиблим військовослужбовцям Ярославу Левицькому та Андрію Месюку. Вшанувати пам’ять героїв зібралися представники міської влади, рідні, друзі, однокласники, побратими та вчителі. Прийшли й вихованці ліцею — з квітами і тихим розумінням того, завдяки кому живе їхнє майбутнє.
Ярослав Левицький: режисер і оператор, співзасновник бару «Контрабанда»
Ярослав народився 20 листопада 1985 року і виріс у глибоко патріотичній родині. Його родовід походить із села Корнів Городенківського району на Івано-Франківщині, а історія сім’ї тісно пов’язана з боротьбою за Україну. За словами матері Лариси, і дід, і бабуся Ярослава отримали по десять років заслання — бабуся як власниця спиртзаводу, що матеріально допомагала бійцям УПА. Навіть у засланні родина зберегла автентичні українські вишиванки, сховавши їх у речах з подвійним дном. На цих розповідях і прикладі рідних формувався світогляд Ярослава: спадок він особливо цінував і гордо носив вишиті сорочки змалечку, ще в початкових класах.
Ярослав був відомим у Чернівцях телеоператором і режисером. Починав у регіональній редакції «5 каналу», згодом працював у ТРК «АСС» та на «Громадському телебаченні». Був оператором стрічок «Красна Маланка», «Борода», «Поводир». Також зняв власну стрічку «Карантин» та низку документальних короткометражок. Згодом разом із друзями Антоном та Олексієм став співзасновником коктейльного бару «Контрабанда», який перетворився на справжній осередок для місцевої молоді.
До лав ЗСУ він доєднався у травні 2022 року як старший радіотелеграфіст. Спочатку служив у тилових частинах ППО в Чернівцях, а наприкінці жовтня 2024 року був переведений на Покровський напрямок для виконання штурмових завдань. 7 листопада Ярослав зник безвісти у лісосмузі під Новоолексіївкою. Згодом його загибель підтвердили за допомогою ДНК-експертизи.
Мати Героя, Лариса Василівна Левицька, поділилася спогадами про сина:
«Він виховувався в любові до людей, до історії своєї держави, любив природу. Він був дуже освіченим, багато читав, поважав старших і безмежно любив своє місто — прославляв його, де б не був.
Він був всебічно розвиненим зі своїми поглядами. Він не тільки жив у Чернівцях, а й бував за межами держави. Був і на сході, де зараз проходять бойові дії, ще в час миру, коли допомагав людям, що приїхали з Канади. Він бачив усю нашу Україну, яка вона є. А коли виїжджав за кордон, то по поверненню завжди питав: “Мамо, чому у нас отак, а чому, наприклад, у Польщі інакше?”. Я не могла на це відповісти, але він порівнював і мав свою, правдиву точку зору. На його особистості виховувалася молодь, він був прикладом для багатьох».
Перша вчителька Ярослава, Раїса Стрембіцька, згадала свого вихованця:
«Він сидів у середньому ряді за другою партою: біловолосий, розумний, з допитливими очима. Чесний, справедливий і принциповий хлопчик. У 1990-ті роки на всі шкільні свята він ходив тільки у вишиванці, бо так його вчили… Кажуть, що герої не вмирають, а живуть у пам’яті тих, хто їх любив. Я переконана, що пам’ять про Ярослава ще багато років житиме у серцях вихованців нашого ліцею».
Андрій Месюк: нацгвардієць, який пішов на фронт заради майбутнього своїх дітей
Андрій Месюк народився 12 грудня 1987 року. Був дуже товариським, харизматичним і безкомпромісним юнаком. Ще у 17 років обрав для себе життєве кредо, написавши на одній зі світлин: «Рабів до раю не пускають».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій був мобілізований у перші ж дні — 27 лютого 2022 року. Служив у 50-му полку імені полковника Семена Височана Національної гвардії України.
Мати захисника, Ганна Миколаївна, розповіла, що в 2022 році в Андрія щойно народилася донечка Вікторія. А за два дні він вирушив на фронт. Маючи трьох дітей — синів Андрія і Максима та немовля, — він мав законне право залишитися в тилу, проте відмовився. Своїй матері він тоді сказав: «А як же я в очі синам подивлюсь? А як же я тій дитині, яка буде зростати, подивлюсь?»
Мати Андрія Месюка
Він вірив у перемогу до останнього подиху. Загинув 7 березня 2023 року під час артилерійського обстрілу під Кремінною, що на Луганщині. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та медалями «На славу Чернівців», «За заслуги перед Буковиною» і «За заслуги перед Прикарпаттям».
«Андрій дуже любив Чернівці, мав амбітні плани і вірив у нашу перемогу. Мало писав мені, але часто надсилав усміхнені смайлики — це означало, що все добре. Останню SMS я отримала 24 лютого 2023 року: “Мамочко, привіт, у мене все добре, пару днів буду. До побачення, цілую”. А 7 березня він загинув… Йому назавжди 35».
Класна керівничка Андрія, Галина Соколотюк, відзначила його вдачу і принципи, закладені змалечку:
«Він мав дуже міцний чоловічий стрижень: чесність, порядність, висока мораль і вміння тримати слово. Ніколи не уникав правди, вмів захистити свою честь, честь товаришів і дівчат».
Звертаючись до вихованців ліцею, що зібралися вшанувати загиблих чернівчан, Галина Соколотюк додала:
«Чому ми ці дошки сьогодні встановили? Не для старшого покоління — для вас, діти. Щоб ви звернули увагу і знали: за нас і за вас ці хлопці віддали життя».
Фото Тараса Піца
