0
Про «Щоденник щастя» у порадах Анастасії Павлюк.
Фото Essentialiving, unsplash.com
Ранок, сніданок, дорога на роботу, робота, обід, робота, дорога додому, вечеря, сон. Десь між цими пунктами всі ми могли би зловити миті щастя. Могли б, але ніколи не встигаємо. А потім лежимо і думаємо, чому всі щасливі навколо, а ми якісь не такі?
Для фіксації щастя потрібні декілька зайвих мілісекунд, а якщо бути точним, то просто фокус уваги на позитиві.
Особиста історія
Було колись шоу про зірок на СТБ, де прозвучала, наприклад, така фраза: «Я — Оля Полякова, і це моя правда».
Так от, зараз буде моя правда, але напишу я її від третьої особи.
Жила собі дівчинка Настя. Була енергійною, активною та метушливою людиною. Дивлячись на неї, важко було сказати, що вона знає щось про незадоволення життям і апатію.
Так от, минулої осені її знову «накрило»: енергії немає, бажання немає, повноцінної роботи і сну також немає. Сварки з близькими і рідними, втрата роботи і тотальна відсутність натхнення до життя призвели до того, що вона просто сиділа вдома, дивилася якісь відео на ютубі і чекала, коли ж прийде момент істини.
Та він ніяк не наступав (що цілком логічно), і Настя вирішила працювати з психологом. З’ясувалося, що ця оптимістка «змусила» свій мозок бачити лише негатив. Усі позитивні моменти просто знецінювала. А от негативні сприймала максимально драматично.
Ось що каже психологиня Інна Дробот про те, чому людям легше акцентувати увагу на негативі:
«Ще з дитинства ми звикли звертати більше уваги на негатив. Починаючи від батьків (не впади, не розбий…), продовжуючи в школах (фокус уваги на помилках, а не на досягненні і заохоченні), далі виш і робота. ЗМІ також спонукають уникати помилок, замість того, щоб зауважити на позитивних речах. Люди просто не вміють акцентувати увагу на позитиві, своїх почуттях, емоціях і бажаннях. Це призводить до накопичення негативних емоцій. І як результат – незадоволення життям».
Тоді психологиня наполегливо рекомендувала завести «Щоденник щастя». До того ж звернути увагу на мотиваційну літературу, яку вона тоді читала без кінця.
Сказати, що це було сприйнято цинічно і як нісенітницю – це мало слів. Але за декілька днів Настя почала експеримент.
Фото Jatniel Tunon. unsplash.com
Що ж таке «Щоденник щастя»?
Це фіксація мінімум 5-ти пунктів, які принесли позитивні емоції впродовж дня.
Це може бути будь-що і будь-хто: бабуся, у якої ти купуєш квіти, і вона тобі усміхається, знайшла класний трек або й підвищення на роботі. Просто необхідно це зафіксувати.
За словами психологині Інни Дробот, «Щоденник щастя» може допомогти будь-кому, головне – аби було бажання зміни:
«Щоденник допомагає розібратися в собі, стати більш зібраним, навчитися приймати позитив і віддавати його. Ведучи щоденник, ви ще навчитеся розташовувати свої цілі в пріоритетах їх досягнення, отримуючи задоволення від процесу . Ваш мозок навчиться концентрувати увагу на плюсах і буде бачити більше позитивних шляхів досягнення. Таким чином, ви будете кайфувати від дороги до цілей, а не лише від їх досягнення».
«Щоденник щастя» повинен бути звичкою, тому такі мінізвіти необхідно щодня закидати у сторіс в інстаграм. Публічність у такій ситуації буде вас дисциплінувати.
«Це вже відомий факт, що звичку можна виробити за 21 день, тому спробуйте спочатку 3 тижні регулярного ведення. Але якщо пропустили один день, то відлік починається з початку», – зазначає Інна Дробот.
Погодьтеся, не щодня хочеться виділити час і фіксувати всі свої гарні моменти.
Звісно, що перші дні Насті довелося «висмоктувати з пальця» причини щастя. Було не до кінця зрозуміло, чи це щиро приносить задоволення їй, чи це просто загальні речі, які приносять задоволення іншим, і ніби мали б допомогти їй.
Смачна кава чи десерт – це привід для щастя? А сонячна погода? Чи варто вносити у щоденник маленьку розмову з двірником біля університету?
Якщо раніше все було у дуже сірих фарбах, то буквально за тиждень ведення щоденника так багато людей на вулиці почали усміхатися, в ютубі випадково вилітали шикарні треки, друзі почали робити шалені подарунки і все так закрутилося…
Пунктів ставало більше, а відповідно і щастя. З’явилося відчуття легкости.
Тепер в одному дні з’являлося багато часу, щоб фіксувати миті радости і задоволення, і це не могло не тішити. Були моменти, коли здавалося, що ти вже просто «мисливиця» за тим щастям, і хочеш вичавити гарну емоцію максимально: смієшся гучніше, шляхетніше робиш компліменти, майже підстрибуєш, коли прогулюєшся вулицею. Експеримент завершився через 38 днів, коли я повернулася до нормального сприйняття світу.
Наразі вже немає детальних щоденних звітів та їх публікацій в інстаграмі, але спосіб бачити світ залишився. Виявляється, що вся ця краса була навколо й раніше. Просто її треба було помітити.
Саме фокус на позитиві, увага до деталей та практика усвідомлености і роблять «Щоденник щастя» таким дієвим інструментом для абсолютно всіх сфер життя.
Звичка залишилася, і Настя ще іноді позначає класні моменти в нотатнику телефону, але найголовніше те, що зараз їй вдається їх усіх прожити на максимум!
Фото Priscilla Du Preez, unsplash.com
Чи спрацював «Щоденник щастя»?
Однозначно! Настя повернулася у свій звичний стан – захоплення собою і життям.
Чому він спрацював?
Бо змушує тебе більше бути «в моменті», тут і зараз. Ти стаєш уважнішою, розумієш силу вдячности і те, як на тебе впливають люди. Вчишся більше віддавати. Особисто я знову зацінила своє близьке оточення, іноді 15-хвилинна бесіда з другом давала заряд позитиву на цілий день.
Чому варто спробувати вести «Щоденник щастя»?
Аби сфокусувати увагу на позитиві. Щоб побачити, скільки щасливих моментів є в одному дні. Щоб побачити, як на вас впливає ваше оточення. Щоб зрештою побачити себе з іншого боку.
Скільки часу його потрібно вести?
Аби спрацював, достатньо вести щоденник упродовж місяця. Але закидати його одразу через 30 днів не варто. Дозвольте собі помічати ще трохи задоволення!
Чи є якісь нюанси?
Тепер твої підписники знають про тебе дуже багато цікавого. А ще друзі іноді починають ревнувати, але це дурниці, якщо порівняти з позитивним ефектом.
Що ще може допомогти незадоволеним людям власним життям?
«Для початку необхідно поставити собі запитання, яке саме життя буде мені в радість, чого саме я хочу від нього. Зазвичай люди не мають конкретної відповіді і цілей. Особливо важливо відрізнити свої бажання від нав’язаних зовнішнім середовищем. Нав’язаний вибір професії веде до нереалізації в роботі, і, як результат, незадоволення життям, але загалом це стосується будь-якого вибору, який ми робимо не з власного бажання», – пояснює психологиня Інна Дробот.
