0
Заповіт чернівецького професора.
Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.
Колись на розі теперішньої вул. Шевченка та Головної жив професор Чернівецького університету, який досліджував… злочини. Якось він написав статтю про канібала та вбивцю, який промишляв неподалік Чернівців, на прізвище Бартуш і його дружину. Професора зацікавило, що дружина канібала не помічала в своєму чоловікові нічого особливого. Для неї він був цілком нормальним. Вона бачила в ньому багато позитивних якостей. Ким він був для інших, дружину не те щоб цікавило. Професорові ця вибіркова сліпота здалася гідною статті. І він її написав. Але висновок він зробив несподіваний і неприємний: усі, тією чи іншою мірою, є такими ж дружинами канібала. Пластиліново поступливі у моральному сенсі щодо «своїх» і нещадні щодо «чужих». Він надрукував цю статтю у чернівецькому журналі. Нині цей висновок десь пріє на полицях. А чому б не дати йому нове життя? Адже зараз вибори. І спостереження чернівецького професора ідеально підтверджуються. Більшість українських виборців нагадують саме ту дружину канібала. Так само не цікавить їх, ким здаються їхні улюбленці-політики для решти земляків: злодіями, казнокрадами, шахраями? Виборців це, очевидно, влаштовує. Адже вони бачать у політиках багато позитивних якостей, як от дружина у своєму улюбленому канібалові.
Продовжимо про нашого дивака. Той чернівецький професор був ще й кримінальним слідчим. Особливо він пишався не тим, що ловив якихось тупуватих убивць, розбишак тощо. У його досвіді було, як він вважав, винятково красиве викриття. Хтось повадився красти з церков ікони та інші ритуальні цінні речі. Кількість підозрюваних була надто великою. Наш дивак думав, на кому б із них зосередитися. Щоб перевірити всіх, треба було затратити надто багато часу. Він згадав усі розмови і вирішив, що, очевидно, варто перевірити найбільш набожного серед підозрюваних. Слідчий звернув увагу на чоловіка, який відрізнявся своєю особливою набожністю під час розмови. Інші здавалися байдужими, а іноді навіть войовничими атеїстами. На свій страх і ризик слідчий провів обшук у «набожного» підозрюваного і… знайшли крадені з храмів речі у його домашній скрині.
Зрозуміло, це також про вибори. Ідеали краде й має з них зиск той, хто про них надто багато кричить і вважає їх чи не своєю власністю. У затятого патріота більше спокуси та можливостей розпродати вітчизну, ніж у когось більш байдужого.
Повернемося до нашого дивного чоловіка. Він би, мабуть, нічого доброго від політичної реклами та безкінечних ток-шоу не чекав і навряд чи би постив щось подібне у Фейсбуці. Адже, крім злочинців, професор займався… свідками. Він виявив, що люди майже ніколи не говорять правди, не бачать її та не усвідомлюють, що брешуть. І правда у більшості є не те, що очевидне, а те, про що ДОМОВИЛИСЯ вважати таким. Наш бравий слідчий узагальнив у своїх статтях, хто весь час бреше, коли дає свідчення. Ця характеристика є ідеальною для передвиборчого телевізійного геволту. Подамо цитату з пожовклої статті працівника Чернівецького університету:
«Недобросовісність є загальною характеристикою. За великим рахунком вона не залежить від віку, статі. Найбільш характерною вона є для людей, які НЕ займаються у повсякденному житті реальними справами. Особливо небезпечні в цьому сенсі люди, які заробляють на шоу або показусі. До цього ж класу належать і торговці, що підловлюють покупця на вулиці, утримувачі готелів, митці, а особливо проститутки. Всі ці люди обрали заняття, фах з метою не займатися повсякденною послідовною працею. Вони мають багато вільного часу, навіть якщо вважається, що вони працюють. Робота їхня складається переважно з порожнього базікання, вештання і мінімальної кількості реальної праці. Коротше, вони отримують свій прибуток із вигадок. Вони не звикли поважати точність. І не надають своїм словам значення».
Отже, коли ми вимагаємо від політиків точності, ми заздалегідь вимагаємо неможливого. Адже це саме вони заробляють на «показусі». Точність вони з трудом відрізняють від неточності. А правду – від брехні. І це майже закон природи, а не привід для того, щоб обурюватися…
Тож які висновки ми можемо зробити з цих доволі сумних спостережень світу? Якщо вже ми самі любимо канібалів, то не варто заперечувати таку ж любов іншого. Треба її поважати. Не треба так рвати горлянку і відтискати інших канібалолюбів ліктями. Дотримуємося виборчого законодавства і не допустимо фальсифікацій на виборах.
У цьому непевному світі, де ніхто не знає правди, треба дотримуватися процедури. Наш слідчий не відступав від неї ані на крок. Що подарувало йому успіх і спокійну совість.
P.S. Час назвати професора. А може хтось і знає це прізвище. Це – Ганс Гросс, справжній батько криміналістики. У Чернівцях він видавав журнал «Архів кримінальної антропології» (з 1898 року). І, власне, там ми можемо і почитати деякі з цих історій.
Ганс Гросс (1846, Ґрац – 1915, там же) – один із головних засновників криміналістики, він же ввів першим саме це слово. Гросс залишив грандіозний слід у науці розслідування злочинів. У США його підручник для слідчих вважається класичним, за ним досі вчаться. Ганс Гросс до 50 років працював слідчим кримінальної поліції Австро-Угорщини. Хоч не мав відповідного ступеня, був призначений професором кримінального права Чернівецького університету. Власне, у Чернівцях на повну силу розпочинається розквіт Гросса-науковця. На посаді професора Чернівецького університету він стає засновником і редактором журналу «Archiv für Kriminalanthropologie und Kriminalistik». Це перший у світі журнал із кримінології. Гросс одним із перших почав застосовувати найновіші відкриття у галузі науки і техніки для розкриття злочинів. Зокрема рентгенівське випромінювання. Системно описав жаргон, психологію і побутове життя злочинців імперії, зокрема на прикладі чернівецьких злочинців.
Гросс був відомий своєю ретельністю та педантичністю. Його слідча валіза з інструментами нині зберігається в музеї його імені в Австрії. Такий набір для валізи він пропонував усім слідчим світу. У правому верхньому відділі той хрест, за допомогою якого він брав до присяги свідків, які були на краю смерті
Ілюстрація з книги Гросса «Посібник для слідчих». А ви досі не знали як правильно тягнути гаманець з кишені?
В умовних місцях злочинці залишали кодові малюнки. Розшифровувати їх було хобі Гросса. Наприклад, завдяки цьому малюнку поліції вдалося попередити злочин. Цей набір зображень означав, що церква святого Вінсента має бути пограбована 26 грудня. Поліція очікувала злочинців неподалік церкви. І крадії були схоплені
