Лікувати душу. Анна Рибарчук про те, чому волонтерство та медицина є стилем життя

Про благодійний фонд «Серце до серця», любов допомагати людям і чому професія перегукується з життєвими поглядами.

Анні Рибарчук 28. Вона працює анестезіологом та є регіональною координаторкою благодійного фонду у Чернівецькій області «Серце до серця». Про те, як у вісім років вирішила стати лікаркою і чому волонтерство та медицина є стилем життя, вона розповіла в інтерв’ю «Шпальті».

Бажання стати волонтеркою у мене закладалося ще у дитинстві. Це передалося від батьків. Мій тато медик. Якось він захворів, і тоді я вирішила, що, напевно, хочу стати лікаркою. Мені було років вісім.

Ще у дитинстві я часто допомагала татові – він працював і в селі, і на «швидкій» допомозі. Його всі знали. Як тільки хтось хворів – біг до нас додому. Тож я змалку знала, що таке укол та назви різних препаратів. Коли я була у першому класі, казала людям, котрі приходили до тата: «Сідайте, зараз буде укол», «У вас голова болить. У вас тиск? Вам потрібні магнезія, папаверин, дібазол». Люди помирали від сміху.

Мені завжди подобалося спілкуватися з іншими. У школі я дописувала у газети, журнали, писала різні есе. У мене був вибір між журналістикою і медициною. Усе ж обрала останню. Вступила до медичного коледжу, потім – до медінституту. Це був такий старт у медицині, і я зрозуміла, чого хочу від життя.

Мабуть, те, що я росла у християнській сім’ї, заклало таке собі підґрунтя того, що я люблю допомагати людям. Й упродовж життя зустрічала тих, хто тим чи іншим чином показував, що волонтерство – це стиль життя і покликання від природи. Це не просто кинути гроші в скриньку, коли просять. Це набагато більше.

Медицина – це вже волонтерство. Погоджуюся зі словами Гіппократа: «Людина, яка лікує тільки медициною, лікарськими засобами, не є лікарем. Лікар має лікувати душу». Тому моя професія перегукується і з моїми життєвими поглядами. За спеціальністю я анестезіолог.

Водночас я не перестаю творити. Досі пишу. Зокрема вірші. Я щодня бачу страждання людей і дуже пропускаю всі переживання через себе. Саме тоді потрібно розвантажити мозок. У писанні я знаходжу віддушину, це допомагає мені.

Серце до серця

Благодійний фонд «Серце до Серця» працює в Україні понад 13 років. Він узяв за зразок роботу польського «Великий оркестр святечної допомоги». Йому вже 25 років. Місяць акції для них – це свято, яке закінчується дуже гучно у Кракові. Волонтерять і підлітки, і діти, і старші, і військові – всі з сердечками та в костюмах. Кожен кидає у скриньку, скільки може. І так збирають величезну суму – все закуплене устаткування роздають у різні земляцтва.

З’їздивши у Польщу, наші засновники вирішили створити філіал Фонду в Україні. Знайшли людину, яка підтримала таку ідею – пана Юрика. Так усе й почалося.

Щороку обирають тематику благодійного фонду «Серце до серця». Як це відбувається? У різних областях досліджують важливі питання, кожен обласний представник спілкується з Департаментом охорони здоров’я, і ми бачимо, яке обладнання найбільше потрібне нам. Але замовлення на устаткування залежить від кількості зібраних коштів у кожній області. Для мене принциповим є те, щоб гроші поверталися лише у нашу область.

Так, цьогоріч метою всеукраїнської акції «Серце до серця» стане збір коштів на кардіологічне обладнання для дитячих лікарень нашої області. Акція проходитиме з 1 по 30 квітня. А фінал відбудеться у травні.

Читайте також: Чернівчан запрошують на благодійний концерт на підтримку дітей із вадами серця

У Фонді ведуть звітність: зібрали гроші – провели прес-конференцію, прозвітували; знайшли дешеве обладнання, закупили його, встановили – і знову прес-конференція.

Зараз ми шукаємо волонтерів.

Про довіру до волонтерів

Люди втомлюються. У них падає довіра до волонтерів, бо з’явилося багато псевдоблагодійників. Є такі, що навіть роблять на цьому бізнес.

А ми хочемо, щоб про нас чули, щоб нас бачили і знали. Наприклад, у ЗМІ не так легко висвітлити фонд. Є безкоштовна реклама – соціальна, але вона не повинна містити жодного слова про те, що це фонд «Серце до серця». А як нас почують, якщо ніде не буде нашого лейбла? В Україні зараз дуже багато організацій, і важливо не втратити себе між ними всіма.

У Чернівцях значна частина людей підтримує нас. Та завжди є якісь нюанси. Наприклад, дехто закидає нам політичну заангажованість. Хоча ні я, ні волонтери жодного політичного підґрунтя не мають.

Щодо організаційного комітету, то дуже важко знайти вмотивованих людей, які хочуть працювати. Молодь дорослішає, випускається з університету і йде у великий світ. У них виникають інші пріоритети – вони починають думати про життя, побудову родини тощо. Волонтерство тоді для них не таке важливе.

Нас завжди підтримують Департамент освіти та науки, Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА. Щороку з кожного вишу є активні студенти, готові допомогти. Дуже круто торік долучалися школи. Ідея проекту така: Віддай мінімум – отримай максимум – емоцій та енергії від того, що ти зробив. У нас є школи-рекордсмени, котрі збирали по 11-12 тисяч гривень. Хочеться тримати марку і не падати у зборах.

Вам буде цікаво: Фонд «Серце до серця» збиратиме гроші на кардіообладнання для дітей

А ще у нас позитивна динаміка – щороку зростає кількість зібраних коштів. Хоча ми й найменша область, та серед 20 інших, у яких задіяна акція «Серце до серця», торік посіли п’яту позицію. Нам дуже приємно, що люди відгукуються, чують і готові допомагати.

Відчуваєш, що можеш допомогти, – зроби це. Питання волонтерства набагато ширше, іноді люди просто потребують простого слова та підтримки. Мені дуже подобаються магазини з соціальними полицями під назвою «Потребуєш  – візьми, можеш – залиш». Я хотіла б, щоб у більшості магазинів була така ініціатива…

Відпускати людей

Емоційно найважче відпускати. От як у фільмах – після важкої операції витерли піт, опустили руки, сказали: «Час смерті такий-то». Це реальність і нашого життя. Ми дійсно пишемо час смерті. Це й справді дуже важко.

…Важко щось робити, коли чуєш, як за дверима плачуть рідні. Коли розумієш, що робиш усе, що від тебе залежить, але раптово може статися будь-що. Бо життя і медицина – дуже неточна наука…

Чого не вистачає усім лікарням та волонтерам, окрім грошей? Виконавців.

У нас є потенціал. У колективі завжди є ідейники, новатори і виконавці. На жаль, ідейників більше, а коли доходить до послідовної роботи – тут нікого немає. А саме виконавці є кістяком, який з року в рік буде працювати і ширше дивитися на якісь речі.

Наприклад, щодо Чернівців. Уже сім років у нас простоює обладнання для перинатального центру. Зараз воно зберігається на складі «Буковина-Фарм». Уже давно ми разом із медичною організацію подавали запити – адже можна розкинути це обладнання по реанімаціях, пологових будинках і дати йому хід. Відповідь була однозначною, що обладнання має цільове використання, тобто може бути використано лише у готовому перинатальному центрі. Так усе це устаткування досі стоїть на місці.

Ще одна не закрита ніша – це спінальна травма. Є багато пацієнтів, які залишаються один на один зі своїми проблемами. Вони не мають можливості проходити реабілітацію… Іноді цим людям потрібна просто порада чи співчуття.

Маю велику мрію зробити щось для Чернівців у плані допомоги діткам, за якими немає кому спостерігати.

 

Іванна Аннин

Фото Василя Салиги

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук