Дарувати щастя. Як буковинець разом із собаками-терапевтами допомагає особливим діткам

 Уже рік буковинець Ігор Роздобудько займається каністерапією. 

Недільний ранок. Чернівецька область. Величезний автобус прибув на околицю села Старої Жадової. Це дітей з особливостями привезли на дуже незвичайну терапію. Навколо тут багато снігу і чутно гавкіт собак. Ніхто з малечі напевно не знає, у чому полягає ця терапія. Але вони усміхаються. Помітно, що передчуття у всіх приємні.

Гостей зустрічає Ігор Роздобудько. У нього на повідку великий білий собака. Ігор люб’язно запрошує всіх на територію санаторію. Тут, пояснює він, займаються каністерапією.

На окремій ділянці у вольєрах на діток із нетерпінням чекають четверо собак: троє з них породи хаскі: Арчі, Альма, Ірма, та золотистий ретрівер Лайма. Вони привітно гавкають.

Ігор розповідає, що це – територія санаторію від медико-соціального реабілітаційного центру з неврологічними ураженнями нервової системи, і тут проводять унікальну терапію.

Перед тим, як випустити собак-терапевтів, Ігор попереджає, що їх не варто боятися.

«Якщо у вашої дитини є страх, не змушуйте гратися з собакою. Все повинно бути поступово. Зараз будемо знайомитися, після чого виконаємо декілька вправ», − розповідає він.

Відтак підходить до дітей із Лаймою і розповідає про перше завдання для кожної дитини. Необхідно дати собаці команду: «Сидіти», потім нагодувати і сказати: «Дай п’ять!».

Діти з особливостями по черзі підходять та виконують завдання. Ігор контролює процес і водночас розповідає про унікальність Лайми.

«Ця собака найкраще підходить для дітей як реабілітолог. Раніше вона росла в сім’ї, де була дитина з особливостями. Вона – собака-терапевт. Максимум двічі на тиждень по 15 хвилин Лайма може займатися з дитиною. Адже собаки дуже швидко «перегорають» – якщо їхній вік життя приблизно 15 років, то через емоційний стан проживають лише 7. Тому близький контакт у них на відчуттях», − розповідає чоловік.

Ігор Роздобудько вже рік займається каністерапією. У цьому його підтримують місцеві громадські організації та обласна влада. Схема достатньо проста: впродовж занять дітки мають можливість годувати та обіймати собак-терапевтів. Під час контакту з ними зменшується гормон стресу – кортизол, діти стають спокійнішими і відкритішими до світу. Всього за декілька занять їхній стан покращується.

Спеціально для діток Ігор Роздобудько виносить зовсім маленьке цуценя. Йому всього місяць, і воно вперше побачило світ не через вольєр.

«Я щасливий, що бачу таких собак. Собаки – мої друзі», – повільно, але впевнено Влад.

Адже саме так діти з особливостями висловлюють свою радість.

Тим часом Ігор запрягає собак та катає малечу на санках. Мами особливих діток з усмішкою спостерігають за своїми чадами. Щасливі діти – щасливі вони.

Починаю розмову з однією із мам Тетяною Дяченко.  Запитую, як це − бути матір’ю особливої дитини.

«Мені пощастило, що у мене такий хлопчик. Нещодавно я звернулася до управління освіти міської ради, щоб мені допомогли в пошуках приміщення. Й одна з працівниць сказала: «Я вас знаю, у вас особлива дитина. Як мені шкода». Натомість я відповіла, що мене не потрібно жаліти. У мене все прекрасно (усміхається). Кожен мій ранок розпочинається зі слів сина: «Мамо, я тебе люблю, ти в мене найкраща», і так само закінчується. Я впевнена, що ваші діти такого не кажуть щодня», – розповідає вона.

До нашої розмови долучається ще одна мама. Її син сьогодні поборов свій страх.

«Мати таку дитину – це просто мегапозитивно. Мені дуже пощастило, я стала зовсім іншою людиною. Сьогодні моя дитина переборола власний страх – вперше сіла на коня. У мене відчуття гордості, адже він це зробив. Я переймаю його страхи, ми намагаємося долати їх разом.

Коли ти тільки дізнаєшся про діагноз, то контролюєш кожен крок, боїшся більше, ніж він. Думаєш, що він не впорається, та робиш усе за нього. Я навіть не дозволяла чоловікові з ним спілкуватися, бо боялася, що він не впорається. Проте після розмови з психологом почалися зміни, і зараз усе прекрасно. А зараз ми тут, я надзвичайно вдячна Управлінню молоді та спорту Чернівецької облдержадіністрації за ораганізацію такого заходу», – розповідає Юля.

− Як тобі терапія? − запитую в Ростислава.

«Мені дуже сподобалося кататися на собачках, це так круто!» − ділиться своїми відчуттями хлопчик.

Ігор Роздобудько тішиться, що собаки завжди викликають такі позитивні емоції у дітей.

Зізнається, що так він виконує свою місію, до якої йшов роками. А почалося усе з того, що їхнього першого собаку − хаскі Арчі – Ігор купив своєму синові.

«Після втрати дуже близької людини, моєї мами, собаки врятували мене від депресії. Вони дуже допомогли мені. Пройшовши етап власної реабілітації, я захотів допомогти й іншим. Адже у кожного в житті є своя місія, і я зрозумів, що так знайшов власну. Потім винайняв територію, побудував вольєри, приміщення і почав робити добру справу. Далі все відбувалося закономірно, ось тому я зараз тут», − розповідає власник собак.

Ігор обіймає та гладить собаку. У відповідь той теж проявляє свою любов до власника – облизує його. Ігор сміється і розповідає про свого улюбленця.

«Арчіку 3,5 роки. Він дуже спокійний, податливий до діток та переймає їхні емоції. Я дуже люблю своїх тварин. А рік Собаки я зустрів із 23-ма чотирилапими. Наразі троє моїх собак поїхали у сім’ї, де є учасники АТО. Я віддав їх на умовах проявів любові. Адже це те, що в серці. Я захотів їм допомогти та дати шанс на краще життя», − додає пан Ігор.

Наприкінці розмови до Ігоря підбігає хлопчик:

«Дякую вам, дядю Ігорю. Я катався на санках, це було отак «Пфіііуу і поїхали».

 

Ярослава Дерев’янко 

Фото Ірини Болести

Залишити відгук

Залишити відгук