0
Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитимемо із учасниками дитячого літературного фестивалю.
Як раніше писала «Шпальта», 15–16 вересня у Чернівцях відбудеться І Міжнародний дитячий літературний фестиваль«Literature Future». До столиці Буковини на два дні приїдуть 100 найобдарованіших дітей України, авторів та переможців літературного всеукраїнського конкурсу. Також на фестиваль, який відбудеться у ЧНУ імені Юрія Федьковича, завітають відомі автори та актори, телеведучі й сценаристи.
Нагадаємо, благодійний фонд «Я – майбутнє України» запрошує чернівецькі родини стати частинкою дитячого літературного фестивалю та прийняти у своїх оселях діток з інших областей України.
Медіа-платформа «Шпальта» є інформаційним партнером дитячого фестивалю. Ми щодня публікуватимемо твори дітей та знайомитемо чернівчан із учасниками «Literature Future».
Сьогодні пропонуємо прочитати твір одинадцятикласниці з Волинської області Маргарити Гірчук.
Я – Гірчук Маргарита Володимирівна, учениця 11-Б класу комунального закладу «Луцький навчально-виховний комплекс №26», мені 17 років. Відрізняюсь хіба тим, що ніколи не розлучаюсь із книжкою та скетчбуком, оскільки у вільну хвилину надаю перевагу читанню чи малюванню, а не соцмережам чи іграм. У вільний час, якого в мене обмаль, люблю переглядати фільми, серіали, аніме, які змінюють світогляд та показують реальні речі в новому образному вигляді. Саме тому серед жанрів найбільше мені подобається фантастика. Щиро захоплююся письменниками та режисерами, що здатні створити світ, занурившись у який, не хочеться повертатися, героїв, яких хочеться оживити. Колись я обов’язково створю щось таке, й інші підлітки, діти і дорослі, читаючи мою книгу, отримають ще одне життя, ще один світ. І невідома мені людина серед своїх найдорожчих скарбів, схованих у простих картонних палітурках та паперових сторінках, зберігатиме й мій маленький світ, частинку моєї душі, приховану в плетиві речень і слів.
Можливо, моя майбутня професія не матиме нічого спільного із книгами, але я ніколи не покину занять, близьких мені по духу. І навіть у строгому кабінеті якогось офісу в шухляді мого робочого столу завжди буде лежати вздовж та впоперек змальований блокнот, черговий том фантастики і (оскільки друкувати я не люблю) стос рукописів.
«Мустанги дикої прерії»
(із збірки прозових творів «Пейзажні акварелі»)
Сонце з висоти било так яскраво, що не можливо навіть звести очей на його сліпучий блиск, а небо навколо таке неймовірно блакитне, що жодні фарби такого кольору не повторять. Уся зелень навколо незвичайно жива й свіжа. Вона, ще не обпалена задушливою спекою майбутнього літа, буяє й цвіте в пейзажах пізньої весни. Смарагдові ліси й поле виграють розмаїттям запашних, розкішних квітів.
У нескінченному морі густих високих трав, як величні мармурові статуї, стоять коні. Їхні сильні витончені ноги, гартовані тисячами кілометрів подоланих миль, наполовину тонуть у шовкових малахітових хвилях, а гриви легко розвіваються на вітрі, майорять, як невагоме полотно, що ніби виткане із хмар тої високої та нескінченної блакиті. Дивовижні тварини розміряно рухаються величним поступом, знову й знову занурюючись у наростаючу течію ланів.
Які ж великі й глибокі в них очі… Здавалося, що в безмежних темних зіницях вміщається весь цей чарівливий світ. У ніжному погляді крилася така мудрість і доброта, що мимоволі задумуєшся: душі в цих чудесних істот більше, ніж у більшості людей…
Сонце… Небо… Знімається вітер – і кошлаті нагромадження хмар пливуть усе швидше й швидше, наче кораблі з білими крилами-парусами синявою широких темних вод.
Коні за сигналом ватажка зриваються з місця і з дзвінким іржанням починають бігти… Летять, наче стріли, розрізаючи неосяжні простори зеленого океану…
Мустанги. Дикі і вільні тварини, незагнуздані в стремена й вуздечки. Вони – жива сила та енергія, всотана зі свіжості рослин, вічності ясного небокраю та вітру! Дикого вітру, що дарує їм крила й жагу, жене океанами безкрайньої прерії. Немає для них у світі нічого кращого, аніж нестися за поривами вітру й бути вільними!
