Одяг для творчих людей. Як чернівчанка Анна Гульпе створила бренд Guash

Талановита дизайнерка розповіла «Шпальті» про те, як потрапила на Ukrainian Fashion Week та як оживають її прикраси.

У 16 років чернівчанка Анна Гульпе переїхала до Києва, щоб пов’язати своє життя зі світом моди.  Зараз їй 28. Анна стала дизайнеркою одягу й прикрас, створила власний бренд та уже двічі брала участь у показах Ukrainian Fashion Week.

Я написала Ані, не знаючи її особисто. Трохи хвилювалася, чи відповість мені, чи матиме бажання зустрітися та чи знайде на це час. Але побоювання були даремними. Вона одразу ж відповіла й погодилась на зустріч. Сказала, що за декілька днів саме приїде з Києва, де зараз живе, до рідних Чернівців. Ми домовились про інтерв’ю. Зустрілися. Коли побачила Аню, одразу звернула увагу на масивну, надзвичайно гарну авторську прикрасу на ній та мінімалістичну чорну сукню. «Це Guash» – сказала Аня…

Бути вільною у своїх думках

У мене дуже творчі батьки – тато фанат Бітлз та Металіки, він малював скетчі для них, а мама завжди любила в’язати й придумувати якісь креативні речі. Батьки вільні у своїх думках і я вдячна їм за те, що теж виросла такою. Кожна людина є творчою, може принести щось у цей світ, але буває, що їй цього не дозволяють робити, у тому числі батьки.

Свій перший дизайн я зробила, ще коли ходила до школи. Якось я знайшла на секонді джинси, порвала їх, розмалювала у нюдові кольори – і носила такі штани. Пам’ятаю, ще тоді любила чимось вирізнятися. У школі була активісткою, у коледжі дизайну мене обрали старостою групи.  Упродовж навчання, поки мої одногрупниці готували реферати, виконували друковані роботи, багато ксерили, я ретельно й творчо готувалася до пар, продумувала різні колекції, робила їх з паперу чи плівки. Після закінчення коледжу поїхала вступати до Київського національного університету культури і мистецтв. Вступила, але не навчалась там.

Лялька для самотньої жінки

Я залишилась у Києві. Мені було 16. Працювала на різних роботах: спершу була хостес, потім дизайнером собачих й котячих речей, тобто одягала зіркових собачок; пізніше працювала на французьку фірму весільних суконь. Це був крутий досвід: я малювала ескізи, окрім цього, у мене були відрядження до рідних Чернівців, де ми купували тканину для суконь. Такі робочі поїздки давали мені можливість частіше бачити своїх рідних.

Тоді я дуже полюбила гуляти Києвом. Одного дня зайшла в один із шоурумів і побачила там дуже гарну стареньку жінку. Вона працювала там вишивальницею. Ми познайомились, почали говорити, відкрились одна одній. З’ясувалося, що робота – це все, що є у самотньої жінки. Вона має дітей, але ті живуть за кордоном.

За декілька днів, прийшовши додому після роботи, мені було дуже сумно. Згадала, що після святкування Хеловіна, у мене залишились деякі матеріали, й вирішила зробити щось власноруч, аби не сумувати. Роблячи свій перший арт-обє’кт, я думала про цю жінку, адже у неї саме було день народження. Свій виріб – маленьку ляльку я й подарувала тій жінці, так вона не була наодинці у свій день. Пам’ятаю, як у неї на очах з’явилися сльози. Я не зупинилась із виготовленням мініарт-об’єктів: зробила ще маленького йога (міні-арт-модель) для свого друга, котрий займається йогою, а для подруги – ляльку-модель. Усі поробки створені із підручних засобів, найголовніше мати бажання творити.

Феї та дівчинка

Пізніше я взяла участь у новорічній виставці уже в Чернівцях, де презентувала декілька своїх берегинь прикрас. Я хвилювалась, бо не знала, як люди реагуватимуть на мої вироби, чи побачать вони там те, що я хотіла донести.

Під час виставки до мене підійшла маленька дівчинка із червоними від сліз очима. Виявляється, дитина плакала, бо хотіла одну із моїх фей. Її тато таки придбав цю ляльку. Для мене дещо неочікувано, що маленька фея пробудила у тій дівчинці такі емоції, це було так щиро! Іноді такі емоції губляться у світі, дуже багато людей зараз живуть чимось не тим…Можу сказати, що усе почалось із маленьких фей, ця лялька щось змінила.

У моєму житті все завжди пов’язано –  адже феї я робила як берегині прикрас. У мене навіть легенда була, нібито усі феї вночі оживають і охороняють прикраси дівчат.

Уже пізніше, завдяки двом Христинам, із якими познайомилась у Чернівцях, я почала робити прикраси. Спочатку вони були дуже простими та згодом я народила свою авторську техніку: поєднання металу та скла. Щодня я тільки вдосконалюю її. У кожної моєї прикраси є своя назва та призначення.

Бренд Guash – це арт

Під час участі у різних маркетах дівчата й жінки стояли біля мого стенду по декілька хвилин: розглядали прикраси, робили мені компліменти, але казали, що не знають, з чим можна носити мої вироби. Тоді я вирішила зробити маленьку колекцію простих чорних суконь. Потім я привчала молодь до того, що можна носити прикраси не тільки з чорним кольором, важливо тільки пам’ятати – такі речі люблять мінімалізм. Усе залежить від того, як ти мислиш, і що готова одягти.  

Бренд Гуаш – це арт, який можна носити на собі. Це зручний та універсальний одяг для творчих людей. Це одяг для інтелектуальної молоді, яка хоче щось принести у цей світ. Універсальними є також і прикраси. Вироби, які я створюю, носять по-різному: їх закручують на шиї, на талії, на руці.  Адже джгут, на якому кріпиться прикраса, можна зав’язати, як заманеться. Кажу ж, усе без обмежень – я творча і створюю універсальний одяг, який змінюють відповідно до типу фігури. Це смарт-фешн, його дуже багато у моїх колекціях. Тоді є можливість додавати деталі чи забирати щось, змінювати колір. Я люблю такі штуки. Бо одяг покликаний бути улюбленим у гардеробі. В усіх мої речах є якась історія. Коли я щось виготовляю, то народжую емоцію, на її фоні візуалізую, потім на основі цього я створюю ескізи та колекцію.

Взагалі бренд Guash про життя. Мене надихають подорожі, музика, люди, життєві ситуації. Звичні ситуації я бачу по-іншому, знаходжу у них щось таке непомітне для інших. Навіть незначна суперечка може народити у мені емоцію, яку я потім зупиню прикрасами.

Зараз працюю над ювелірною колекцією «Сльоза спіротоніта». Це поєднання срібла та вирощеного каміння.

Порушувати усі закони

Щоб стати крутим митцем, треба багато знати, тож я щодня розвиваюся та вдосконалююся. Знаю, як має бути у сфері фешну, і цього достатньо, щоб я могла робити крок вправо чи вліво. Звісно, щоб починати робити колекцію, потрібно мати базу. Спершу я сама дізнаюсь щось нове, а потім на фоні цього порушую усі закони. Коли ти вільна у своїх думках, і, те, чим ти займаєшся, є твоїм покликанням, то воно обов’язково прийде до тебе. Світ набагато розумніший за нас, бо він був, є та буде – такою є моя філософія.

У мене ненормований графік: участі у Fashion Week, робота над дизайнами, постійні клієнти, яких ти любиш і з ким ходиш на каву… Але це ще не все. Аби все встигати, я мало сплю, мені завжди не вистачає часу.

До кінця цього року я планую створити команду-фемелі, яка буде творити та переживати разом зі мною. Щоправда, я ніколи не хотіла бути босом, такої амбіції у мене немає. Є наша команда – однодумці, які працюють разом зі мною, у нас є ціль, і ми впевнено йдемо до неї. А на шляху до мети завжди зустрічаються люди, дехто залишається, дехто йде, але кожен з них важливий, бо бере участь у моєму житті.

Показати на Ukrainian Fashion Week свій світ за 14 хвилин 

На Ukrainian Fashion Week складно потрапити. Коли мені було 14-15 років, я працювала моделлю на Українському тижні моди, потім була помічником дизайнера на бекстейджі, також працювала волонтеркою, – я вже тоді «горіла» цим. Я росла й розвивалася там, знайомилась із багатьма цікавими людьми.

Потім я потрапила на польський Fashion Week. Це сталося випадково. Разом із мамою ми автобусом поїхали до Польщі, дорогою зупинились, аби купити ліки для однієї із пасажирок. Разом з мамою також вийшли із автобуса і опинилися біля локації Fashion Week. Звісно, зайшли туди, потрапили на деякі шоу. Нам сказали почекати, я помітила, що поруч був майданчик Ukrainian Fashion Week…  Тож ми з мамою розглядаємо усе там, я розповідаю їй, що знаю бренди, представлені на тижні моди, і раптом до мене підходить одна дівчина й каже, що на мені прикраси від Guash. Мене як хвилею обдало. Я розповіла, що є авторкою виробів, ми обмінялись номерами – з’ясувалося, що дівчину звати Сашею Какуріною і вона працює помічницею організаторки Ukrainian Fashion Week Ірини Данилевської. Саша тоді ще сказала, що я та мої прикраси їм потрібні. От такі невипадкові зустрічі стають доленосними у житті. Так усе й розпочалось.

На свій перший Ukrainian Fashion Week – у 2017 році, я підготувала колекцію одягу із 15 луків. Перед тим, як туди потрапити, потрібно відправити свою колекцію на розгляд.

Участь у Fashion Week  – це рутинна робота. Це спільна робота візажистів, перукарів, моделей, цікавих типажів. Щоправда, перукарі та візажисти є нашим партнерами, тому їх шукати не потрібно. За 14 хвилин показу дизайнер має донести щось особливе та унікальне, показати свій світ. Загалом поки що у мене було дві колекції на Fashion Week, зараз готуюсь до нової.  

Бородач

Перша моя колекція має назву «Бородач». Борода – це уособлення творчої та прогресивної молоді. Але окрім цього, борода є образом брутального та розумного чоловіка. Чоловіка, до якого тобі хочеться підійти, але якого ти боїшся, бо він дуже брутальний та серйозний.

Звідки образ Бородача? Коли я приїжджала до Києва на якийсь лаунж, Fashion Week, то жила у хостелі. Там завжди зупинялися дуже цікаві люди. Одного вечора я познайомилась там із прекрасним чоловіком на ім’я Віктор.  Він здався мені схожим на Санту. Ми разом пили чай на кухні та спілкувалися про все.

Минув якийсь час, мені прийшло запрошення брати участь в Ukrainian Fashion Week. Звісно, на таке шоу потрібно робити щось цікаве – я згадала про Віктора, з яким двічі пили чай/каву на кухні. Подзвонила йому і запропонувала бути моделлю. Це було нестандартно, йому за 50, він бородатий – я створила образ, який ідеально підійшов під бородача. Хоча спочатку у мене в голові виник образ, а потім з’явився Віктор, як його втілення. Зараз у Віктора багато зйомок, він став епатажним. Я зробила також принт із дружиною бородача, мене впізнають завдяки таким роботам, кажуть, що чекають ще на дітей Бородача.

Прикраси оживають

Я прагну донести свій бренд більшій кількості людей, зокрема, закордонній публіці. Мої поїздки за кордон завжди залишають такий приємний смак, там на мене налітають люди і з захватом розпитують, звідки такі прикраси. Дівчатам подобається моя техніка, вони хочуть купувати такі самобутні вироби. Клієнти кажуть, що мої прикраси дуже самобутні й нереальні. Вони живі, бо я вкладаю у них історію та несу певний образ.  

«На асфальті квіти не ростуть»

Колекція «Бородач» порушує також тему еволюції слів відомих бородачів світу. Перша фраза була такою: «Встань та іди». Це сказав перший бородач нашої ери Ісус Христос. Надзвичайно сильні слова. Ця фраза, напевно, тоді рухала людьми, бала важливою для них.

«На асфальті квіти не ростуть» – слова мого улюбленого Ван Гога, він теж був бородачем. Ці слова зараз є актуальними як ніколи. Нам зараз чомусь треба показати, які ми круті й сильні, а тільки окремим людям показуємо, якими ми є насправді.  

Ще одна відома цитата – із пісні Rag’n’Bone Man: «Я просто людина». У наш час важливо бути просто людиною, не забувати себе, бути людиною самим із собою.

Зараз я працюю у сфері людей, які роблять фешн, і вони класні. Я розумію, наскільки багато йде сил на створення чогось нового: на написання пісні, продумування колекцій, створення речей… Для того, щоб це робити, треба бути сильним. Я хочу, аби про таких крутих людей знали усі. Щоб знали, в Україні роблять унікальні авторські вироби: прикраси, сумки, одяг, і вкладають туди свою душу.

 

Іванна Аннин

Фото Марії Ємельянової 

 

Залишити відгук

Залишити відгук