0
У світі приблизно кожна десята доросла людина є не гетеросексуальною.
Ілюстрація автора
Червень завершився. Як і завершився Місяць гордости. Тридцять днів у році, коли по всій планеті проводять Марші рівности, щоб привернути увагу до проблем, з якими досі зіштовхуються ЛГБТК+ люди (неможливість укласти шлюб, цькування, ігнорування у суспільстві тощо).
Джек Андрака – творець інноваційної методики діагностування раку підшлункової залози (гей). Ганна Гех – одна із засновниць фотомонтажу, представниця дадаїзму (бісексуалка). Том Форд – дизайнер і режисер (гей). Саллі Райд – астронавтка (про те, що вона лесбійка, стало відомо з некролога). Алан Тюрінг – «батько сучасної інформатики» (гей, якого засудили до примусового «лікування» гомосексуальности). Фріда Кало – художниця (бісексуалка).
Усі ці люди (та немало інших ЛГБТК+ особистостей) зробили вагомий внесок у розвиток людства. Людства, яке далеко не в переважній більшости їх приймало. Про стать і гендер, сексуальну орієнтацію, «латентних» геїв та лесбійок, свободу й людей у балаклавах читайте в інтерв’ю «Шпальти» з психотерапевткою громадської організації «Інсайт» Ольгою Томченко.
Людина – цілісність
На відміну від більшости інших живих істот, ми живемо ще й у світі символів, культури, мови, стосунків і смислів. Ми не просто народжуємося з певними біологічними характеристиками, а ще й зростаємо серед людей, які говорять нам, що означає бути чоловіком чи жінкою, що вважати за «мужнє» або «жіночне», що схвалюється, а що засуджується.
Саме тут і виникає різниця.
«Коли ми говоримо про стать, то говоримо про біологію. Це хромосоми, гормональний розвиток, репродуктивна система, анатомія. У багатьох людей ці характеристики складаються в досить чітку чоловічу або жіночу стать, хоча існують й інтерсекс-варіації, коли біологічні характеристики не вкладаються у звичні категорії», – каже психотерапевтка.
Гендер – це про психологічний і соціальний вимір людського життя. Це не просто набір ролей, а як людина переживає себе, як вибудовує ідентичність, як взаємодіє зі світом, як відчуває власне місце серед інших.
«Німецький лікар-психіатр, основоположник гештальт-терапії Фріц Перлз постійно нагадував, що ми не зможемо зрозуміти людину, якщо дивимося лише на окрему її частину. Він пропонував бачити людину як цілісність, організм, що перебуває в постійному контакті із середовищем. Сьогодні багатьох лякає, що саме слово “гендер” заперечує біологію. Це не так. Біологія нікуди не зникає. Що стосується і психології. Людина завжди більша, ніж будь-яка одна дисципліна», – розповідає Ольга Томченко.
На думку психотерапевтки, намагання пояснити весь людський досвід лише через біологію або лише через культуру є помилковими. Людина – одночасно біологічна, психологічна, соціальна й культурна істота.
2018 року художники та графічні дизайнери Даніель Квазар додали до оригінального ЛГБТК-прапора чорно-коричневі смуги, які відображають квір- та трансгендерну ідентичність темношкірих людей (також ці дві смуги символізують людей, які живуть із ВІЛ/СНІД або померли від хвороб). Крім цього, Даніель додали стяг трансгендерних людей – біла, рожева та блакитна смуга.
2021 року мисткиня Валентино Векк’єтті додала до попередньої версії прайд-прапору стяг інтерсекс-людей (жовтий трикутник і фіолетове коло)
Сексуальна орієнтація – це про вродженість
Ми не обираємо, з яким кольором очей народитися. Не обираємо свій зріст. Не обираємо більшу частину темпераменту. Не обираємо, в якій сім’ї народитися. Не обираємо своїх базових емоційних реакцій.
«Американський нейроендокринолог та біолог Роберт Сапольскі дослідив, наскільки сильно на нашу поведінку впливають генетика, внутрішньоутробний розвиток, гормони, ранній досвід і робота мозку. Сучасна наука не дає підстав вважати, що людина обирає свою сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність так само як обирає професію або місце проживання», – мовить психотерапевтка.
Ба більше, великі професійні організації застерігають, що спроби так званої «конверсійної терапії» (сукупність псевдонаукових методик, які спрямовані на штучну зміну сексуальної орієнтації або гендерної ідентичности людини) можуть завдавати серйозної психологічної шкоди: посилювати сором, депресію, тривогу, суїцидальні думки та втрату довіри до себе.
Іноді Ольга Томченко ставить зустрічне запитання: «Якби це був свідомий вибір, навіщо комусь добровільно обирати шлях, який у багатьох країнах досі пов’язаний із ризиком втратити підтримку родини, друзів, роботу або безпеку та життя?».
«Зазвичай після цього люди замислюються. Проте це не означає, що вибору немає зовсім. Перлз говорив, що свобода людини починається не там, де вона може змінити все. Свобода починається там, де вона усвідомлює, що з нею відбувається, і бере відповідальність за свій спосіб бути у контакті зі світом. Тому людина не обирає сексуальну орієнтацію. Але вона може обирати, що з нею робити: ховатися чи жити відкрито, будувати стосунки чи відмовитися від них, говорити правду про себе чи все життя грати чужу роль. Інколи саме цей вибір стає найважчим», – каже психотерапевтка.
Людина не прокидається одного ранку з готовою відповіддю про себе. Часто вона проходить довгий шлях: від плутанини й заперечення до поступового прийняття. Це не вибір орієнтації. Це вибір того, чи готова людина зустрітися з реальністю про себе, поступовий процес усвідомлення, прийняття і вирішення того, як із цією реальністю жити.
«Для мене камінг-аут, якщо людина сама до нього готова і якщо це безпечно. Адже це не лише про повідомлення іншим. Це насамперед про можливість сказати собі: “Я більше не хочу жити у стосунках із самим собою через брехню”. Тут важливо бути дуже обережними. Я працюю з людьми й знаю, що далеко не кожен камінг-аут безпечний. Є країни, сім’ї, релігійні спільноти, де відкритість може коштувати людині житла, роботи чи навіть життя», – ділиться Ольга Томченко.
Психотерапевтка не скаже клієнтові: «Ви повинні зробити камінг-аут». Вона скаже інакше: «Подумаймо разом, що зараз буде найбезпечнішим і до чого є готовність саме для вас».
«Це і є повага до свободи. Не підштовхувати людину до рішення, а допомогти їй знайти власне», – веде далі Ольга Томченко.
Протестувальники вийшли на вулиці після поліційного рейду в гей-барі «Stonewall Inn», що в Нью-Йорку (літо 1969 року). Ці протести стали поворотним моментом у русі за права ЛГБТК+ людей/фото Леонарда Фінка
Хто такі «латентні» геї чи лесбійки
Психотерапевтка вважає, що це один з найживучіших психологічних міфів. Достатньо комусь різко висловитися проти ЛГБТК+ людей, як одразу з’являється коментар: «Та він просто латентний гей».
«Термін “латентний” походить від латинського “latentis” (прихований). У психології він означає те, що існує, але поки що не проявилося відкрито або не усвідомлюється. Саме тому поняття “латентної гомосексуальности” з’явилося ще у психоаналізі», – каже психотерапевтка.
Австрійський психолог і невролог Зигмунд Фройд мав дуже цікаве бачення людської сексуальности. Він вважав, що вона від природи є набагато пластичнішою, ніж тоді було заведено думати.
Тому допускав, що в психіці людини можуть існувати різні еротичні потяги, навіть якщо вони ніколи не реалізуються у поведінці. Багато ідей Фройда сьогодні переглянули, але саме він уперше показав, що людське бажання далеко не завжди є простим і однозначним.
«Сьогодні ми не можемо сказати, що гетеросексуальна людина, яка негативно ставиться до ЛГБТК+ людини, є прихованою лесбійкою чи геєм. Для такого висновку немає наукових підстав. І це важливо. Бо інакше ми самі починаємо робити те, проти чого виступаємо – навішуємо ярлики. Водночас існують люди, які справді багато років не усвідомлюють або заперечують власну сексуальну орієнтацію», – ділиться психотерапевтка.
Цікавою є модель розвитку ЛГБТК-ідентичности, яку запропонувала психологиня Вів’єн Касс. Вона описує процес, через який проходять багато людей (не проходити всі стадії – це нормально).
Спочатку виникає плутанина («Мабуть, це випадковість»). Потім заперечення («Ні, зі мною такого бути не може»). Згодом: внутрішній конфлікт, поступове дослідження себе, прийняття. І лише пізніше – інтеграція своєї ідентичности у власне життя. Тобто людина може тривалий час себе не розуміти або намагатися жити відповідно до очікувань родини, культури чи релігії.
Особливо, якщо вона зростала в середовищі, де будь-які прояви гомосексуальности засуджувалися.
«Толерантність – це здатність не дозволити своїй першій реакції повністю визначити ставлення до іншої людини. Саме тут дуже добре видно розвиток і окремої людини, і культури. На ранніх етапах розвитку суспільства головним завданням було вижити. Тому природно домінували: згуртованість групи, чіткі правила, настороженість до всього незнайомого», – веде далі Ольга Томченко.
Психотерапевтка вважає, що у складніших суспільствах цього вже недостатньо. Ми постійно зустрічаємо людей, які відрізняються від нас. Тому дедалі більшої цінности набуває здатність приймати різноманіття, а не бачити його автоматично як загрозу.
Що означає бути людиною
Це питання проходить через історію людства, релігій, війн, расизму, антисемітизму, сексизму, ставлення до людей з інвалідністю. І сьогодні – через ставлення до ЛГБТК+ людей.
«Ми часто думаємо, що історія людства – це історія технологій. Насправді мені дедалі більше здається, що це історія розвитку нашої здатности бути поруч із тими, хто від нас відрізняється. І якщо дивитися саме так, то питання вже не звучить: “Чому гетеросексуальні люди не люблять ЛГБТК+ людей?”. Воно звучить інакше: “Чому людській психіці так складно зустрічатися з інакшістю?”», – каже Ольга Томченко.
Сучасна психологія, психоаналіз, нейронауки, еволюційна біологія говорять про різне. Однак усі поступово приходять до однієї думки. Бути людиною – це постійно вчитися жити поруч із тим, що відрізняється від тебе. І це значно складніше, ніж здається.
«Психоаналітик Отто Кернберг багато пише про любов. Але він майже ніколи не говорить про любов як про романтичне почуття. Для нього любов – це одна з найскладніших психологічних здібностей. Можлива лише тоді, коли людина перестає ділити світ на абсолютно добрих і абсолютно поганих. Коли вона здатна одночасно бачити силу та слабкість, близькість і окремість», – розповідає психотерапевтка.
Є окремі дослідження, де справді знаходили статистичні відмінності між групами гомосексуальних і гетеросексуальних людей у деяких особливостях будови чи функціонування мозку.
Та це не означає, що існує «мозок ЛГБТК+ людини», який можна виявити на МРТ. Це ще одне свідчення того, що людська сексуальність формується складною взаємодією біологічних і психологічних процесів, а не чиєюсь волею чи вихованням.
21 червня 2026 року в Києві провели Марш рівности. Серед учасників були, зокрема, ЛГБТК-військовослужбовці. Також люди тримали фото загиблих військовиків, які не могли оголосити про свою ідентичність за життя/фото Сергія Сівякова для БЖ
Одночасно з Маршем рівности прихильники «традиційних цінностей» провели «Ходу на захист сім’ї, дітей та України»/фото із сайту Головного управління Національної поліції у місті Києві
Тіні безвідповідальности
Деякі люди можуть закривати обличчя під час акцій протесту чи Маршу рівности через страх публічности, певні наслідки, які пов’язані з роботою, сім’єю, репутацією, власною безпекою. В умовах поляризації суспільства це цілком зрозуміло.
«Швейцарський психоаналітик Карл Густав Юнг говорив про поняття “Тіней” – тих частин особистости, які ми не хочемо визнавати своїми. Хоча сучасна психологія використовує інші моделі, сама ідея залишається цікавою: людині буває складно відкрито зустрітися з власною суперечливістю. Закрите обличчя іноді може символізувати бажання діяти, не бувши впізнаним як конкретна людина. Коли мене не видно, то відповідальність ніби трохи розчиняється. Це явище називають “деіндивідуалізацією” або “знеособленням”», – каже Ольга Томченко.
У великій групі, особливо якщо обличчя приховане, веде далі психотерапевтка, люди частіше дозволяють собі те, чого не зробили б наодинці. Відповідальність наче переходить від окремої людини до натовпу.
Коли людина стає частиною великої групи, починають працювати дуже давні еволюційні механізми. Мозок перемикається на логіку: «ми» і «вони».
«Я не думаю, що закрите обличчя завжди означає боягузтво. Так само як відкрите обличчя автоматично означає сміливість. Чи готова людина відповідати за свої слова? Чи готова вона бачити людську гідність навіть у тому, з ким категорично не погоджується? Вважаю, що саме це є ознакою психологічної зрілости», – розповідає Ольга Томченко.
Ставлення до ЛГБТК+ людей в Україні/дослідження Київського міжнародного інституту соціології за 2025 рік
Про внутрішній конфлікт
Психотерапевтка вважає, що сексуальна поведінка, сексуальна орієнтація, романтична прихильність, сімейне життя, моральні переконання й публічна позиція – це не одне й те саме. Ми часто несвідомо змішуємо всі ці поняття.
«Одружений чоловік, який шукає сексуальних контактів із чоловіками, може бути гомосексуальним. Може бути бісексуальним. Може перебувати в процесі усвідомлення своєї сексуальности. Може мати епізодичну сексуальну поведінку, яка не збігається з тим, як він сам визначає свою ідентичність. А може взагалі керуватися мотивами, які мало пов’язані з сексуальною орієнтацією як такою. Саме тому професійна психологія дуже обережно ставиться до висновків», – каже психотерапевтка.
Коли певні почуття здаються людині небезпечними або неприйнятними, психіка може їх заперечувати, витісняти або пояснювати іншим способом. Людина може щиро вірити у власні слова навіть якщо її поведінка їм суперечить.
«Іноді в такій історії справді може бути внутрішня гомофобія. Тобто людина засвоїла з дитинства, культури чи релігійного середовища переконання, що гомосексуальність є чимось неправильним. Якщо при цьому вона сама переживає одностатевий потяг, виникає дуже болісний внутрішній конфлікт», – мовить Ольга Томченко.
Психотерапевтці близька думка філософа Мартина Бубера про те, що найважливіша зустріч людини починається не тоді, коли вона чесно говорить про себе іншим. А тоді, коли людина перестає брехати самій собі.
Це не означає, що кожен має робити камінг-аут. Безпека завжди важливіша за будь-які гасла. Однак жити в постійній війні із самим собою надзвичайно виснажливо.
«Що станеться, якщо ви дозволите собі чесно подивитися на свої переживання? Яку ціну ви вже заплатили за подвійне життя? І що допоможе вам прожити своє життя так, щоб у ньому стало менше сорому, страху і самотности? Бо зрештою психотерапія не про те, щоб дати людині нову ідентичність. Вона про те, щоб допомогти їй перестати воювати із самою собою», – розповідає Ольга Томченко.
Чи повинні ЛГБТК+ мешканці України мати такі самі права, що й інші громадяни?/дослідження Київського міжнародного інституту соціології за 2025 рік
Люди сперечаються про те, яким має бути світ
За життя одного покоління ми пережили пандемію, триває повномасштабна російсько-українська війна, стрімкий розвиток штучного інтелекту, економічні кризи, масова міграція, інформаційний вибух. Для мозку це величезне навантаження.
Коли людина переживає загрозу, мозок починає економити ресурси. Нам стає важче витримувати невизначеність. Шукаємо простих відповідей, чітких правил, зрозумілий порядок, сильних лідерів, які обіцяють повернути ясність. Це не означає, що люди стають гіршими. Це означає, що психіка переходить у режим виживання.
«Саме тому мені здається, що питання ЛГБТК+ дуже часто стає не причиною конфлікту, а його символом. Насправді люди сперечаються не лише про сексуальну орієнтацію. Вони сперечаються про те, яким має бути світ. Я опираюсь на спіральну динаміку для розуміння суспільних конфліктів. Вона говорить про те, що суспільства розвиваються не лише технологічно, а й через зміну домінувальних цінностей», – каже психотерапевтка.
Для одних людей найважливішими залишаються порядок, стабільність, традиція, передбачуваність. Для інших – свобода особистости, права людини, самовираження. Для третіх – здатність інтегрувати різні погляди й утримувати складність. На думку Ольги Томченко, сьогодні ми спостерігаємо не боротьбу добра і зла, а зіткнення різних систем цінностей, що значно складніше.
«Соціальний психолог Еріх Фромм вважав, що свобода – це не лише привілей, а й велике психологічне навантаження. Чим більше свободи отримує людина, тим більше вона змушена самостійно відповідати за своє життя. Для багатьох це виявляється значно складніше, ніж жити у світі готових правил», – розповідає психотерапевтка.
Сьогодні ми дедалі рідше сперечаємося не з реальною людиною, а з алгоритмами. Соціальні мережі побудовані так, щоб максимально довго утримувати нашу увагу. Найкраще це роблять не спокійні розмови, а сильні емоції: обурення, страх, гнів. Алгоритмам вигідно показувати нам найрадикальніші думки обох сторін.
Через це починає здаватися, що весь світ складається лише з крайнощів. Хоча в реальному житті більшість людей значно складніші й поміркованіші.
«Якщо подивитися на історію людства, то можна побачити, що майже кожне покоління проходило через свої великі моральні суперечки. Колись люди сперечалися про скасування рабства. Потім – про виборчі права жінок. Ще пізніше – про міжрасові шлюби. Кожна така зміна здавалася частині суспільства кінцем звичного світу. Можливо, нашому поколінню випало вчитися жити у світі, який став набагато різноманітнішим і водночас набагато більш взаємопов’язаним», – розмірковує Ольга Томченко.
