0
Проголосувати за кращий український короткометражний фільм можна до закриття фестивалю в суботу.
Сьогодні, 18 червня, у межах кінофестивалю «Миколайчук OPEN» у Чернівцях відбувся показ українських короткометражних стрічок та зустріч із їхніми авторами. До міста приїхали режисери, продюсери та актори фільмів «Недоступні», «Фантом», «Жовто-блакитні метелики», «Розкажи мені казочку».
Однією з найбільш особистих виявилася стрічка «Недоступні» режисера Кирила Земляного.
Автор зізнався, що ідея фільму народилася у Чернівцях після його власного досвіду евакуації родини з окупованої території.
Кадр із фільму «Недоступні» Кирила Земляного
«Тоді моя мама перебувала в окупованому Токмаку в Запорізькій області з моїм дідусем. Я, як і головний герой, вмовляв її виїхати. Врешті це вдалося, але дідусь залишився в окупації. Через декілька місяців колону, яка виїжджала з окупованої території, розстріляли російські війська. Я задумався над тим, що було б, якби моя мама опинилася в цій колоні», — розповів режисер.
Режисер Кирило Земляний
Саме це питання стало основою сценарію про волонтера, який втрачає зв’язок із матір’ю на окупованій території. Робота над фільмом тривала три роки, а фінансування вдалося зібрати завдяки міжнародній співпраці. До виробництва долучилися команди з Франції, Бельгії, Болгарії, Нідерландів та України. Частина зйомок і постпродакшену відбувалася у Чернівцях.
Не менш особистою виявилася історія створення документальної стрічки «Розкажи мені казочку». Режисерка Діана Анікєєва розповіла, що познайомилася з головним героєм Павлом майже три роки тому.
«Спочатку я хотіла зробити історію про ЛГБТК+ військових та їхні права. Але в процесі роботи зрозуміла, що мені цікавіше показати їхні стосунки. Щоб люди побачили, що це такі самі стосунки, як у всіх інших, зі своїми проблемами, складнощами, на які впливають відстань, війна і все інше», — сказала вона.
Режисерка Діана Анікєєва
Документальний фільм розповідає про 21-річного військового Павла та його партнера Влада. Після того, як Павло відкрито розповів про свою ідентичність у медіа, він став одним із символів видимости квір-спільноти в ЗСУ. Стрічка досліджує їхні стосунки, досвід служби та життя під час війни. У фільмі використано інтерв’ю з різних медіа, особисті зустрічі героїв, телефонні розмови та матеріали режисерських спостережень. Над проєктом команда працювала близько трьох років.
Фільм створювали практично без бюджету, а його поява стала можливою завдяки партнерствам та ентузіазму команди.
Кадр із фільму «Розкажи мені казочку» Діани Анікєєвої
«Для мене це було не про те, щоб знайти гроші й збагатитися. Це було важливе висловлювання і маленький внесок у легалізацію одностатевих партнерств. Мене щиро обурює, що якщо людину, яка захищає мене, вб’ють, то її кохана людина не матиме права навіть забрати тіло чи отримати доступ до інформації. Мені здається, це не цивілізовано», — зазначає продюсерка фільму Надія Парфан.
Ще одна робота — «Жовто-блакитні метелики» — також розповідає про війну через особисту призму. У центрі історії — дівчинка, яка через танець і фантазію намагається впоратися зі страхом війни. Стрічка поєднує хореографію, театральний перформанс і символічні образи, розповідаючи про втрату дитинства та силу уяви.
Кадр із фільму «Жовто-блакитні метелики» продюсерки Надії Парфан
За словами режисерки Єлизавети Голубенко, ідея фільму виникла з бажання підтримати дітей, чиє дитинство змінила війна.
Єлизавета Голубенко
«Ми почали думати про те, що про подібні історії треба знімати фільми, щоб підтримувати дітей, у яких війна забрала спокійне дитинство, але не забрала бажання мріяти і творити. Сам сценарій виник за одну ніч, коли був великий обстріл. Ми сиділи в укритті й дивилися фотографії людей. Так виникла алюзія про дитину, яка під час тривоги спускається у власну свідомість, щоб знайти опору і сховатися від страху», — розповіла вона.
Фільм «Фантом» режисерки Юлії Орленко також має реальне підґрунтя. Його сюжет виріс із розмов з українськими військовими, які на початку повномасштабного вторгнення опинилися в оточенні в Ірпені.
Режисерка «Фантому» Юлія Орленко та актор Геннадій Попенко
«Двоє хлопців опинилися в багатоповерхівці й мусили прожити там три тижні. Єдине, що їм залишалося, — віра одне в одного та внутрішні опори, які вони самі для себе будували. Мені хотілося розповісти про це і, мабуть, також про повернення, а не лише про втрату», — сказала режисерка.
У стрічці двоє бійців залишаються відрізаними від своїх підрозділів і намагаються вижити в ізоляції, спираючись на взаємну підтримку.
Кадр з фільму «Фантом» режисерки Юлії Орленко
Не всі творці фільмів змогли бути присутніми на показі, тому переповідаємо, про що були дві, особливо емоційні, стрічки — «Жити вічно» та «FUCK THEM ALL».
«Жити вічно» (режисер Владислав Дева) — драматична історія про українського військового, який проходить реабілітацію в Польщі. На початку показано його життя в Україні під час повномасштабної війни — дружину, день народження сина, обіцянку швидко повернутися додому. Важливою деталлю стає шеврон із написом про те, що герої живуть вічно — як символ віри в пам’ять і незламність.
Кадр із фільму «Жити вічно» режисера Владислава Дева
У Польщі герой залишається сам на сам із травмою: переживає сильний ПТСР і флешбеки після втрати родини під час бомбардувань. Він майже не виходить із дому, постійно замовляє їжу й поступово занурюється в ізоляцію. Спостерігаючи за життям на вулиці з тепловізора, він дедалі глибше віддаляється від реальности. Історія завершується зіткненням із наслідками мігрантського досвіду та насильства з боку радикально налаштованих груп. Це фільм про втрату, пам’ять і ПТСР, який не зникає навіть у безпечному середовищі.
«FUCK THEM ALL» (режисерка Поліна Біляєва) розповідає про молоду українку, яка після загибелі чоловіка на фронті переїжджає до Польщі й дізнається про незаплановану вагітність. Спроби перервати вагітність зіштовхуються з юридичними обмеженнями, відчуженням і особистою травмою. Жінка повертається до Харкова, щоб завершити процедуру, однак новий російський обстріл змінює її рішення і змушує переосмислити майбутнє. Це історія про втрату, вибір і пошук надії серед руїн.
Кадр із фільму «FUCK THEM ALL» режисерки Поліни Біляєвої
У суботу свої оцінки стрічкам виставлятиме професійне журі фестивалю, яке визначатиме переможців основної конкурсної програми та спеціальних відзнак партнерів.
Фото Діани Данилюк
