0
На війні військовий втратив око, нині у Чернівцях проходить ерготерапію.
«Я залишився живим дивом. Осколок пройшов через око. Але я бачу іншим оком — бачу людей, світ. І цього досить», — говорить Вадим Малецький, військовий із Одещини, який проходить реабілітацію у Чернівцях після важкого поранення.
Зараз він вчиться знову тримати рівновагу, відновлює координацію і розробляє ліву руку. Усе це — в кабінеті ерготерапії Чернівецького обласного госпіталю ветеранів війни. Тут Вадим уперше за довгі місяці знову відчув, що має контроль над своїм тілом.
«Я не ховався. Просто не знав, що мене шукають»
Вадима Малецького мобілізували на вулиці у листопаді 2024 року.
«Я тоді поїхав по дружину на роботу, забрав дітей із садочка, і нас уже зупинили. Сказали: “Ти в розшуку”. Я був в шоці — через якісь штрафи, про які не знав. Повезли у військкомат. Я не тікав, не ховався — просто реально не знав, що мене шукають. У військкоматі сказали: “Або зараз, або будеш ухилятись”. Ну, і я сказав: “Раз так — значить, поїхали”», — розповідає Вадим.
Шпальта
Він пройшов навчання у Кам’янці-Подільському, а потім потрапив на Донеччину. Уже в першу ніч на фронті потрапив під мінометний обстріл.
«Уламок прилетів прямо в око. Дивом залишився живим. Я тоді навіть написав прощальні повідомлення — мамі, татові, сестрам, щоб знали, де мене шукати. Думав, що все. Потім знепритомнів. Мене вивезли, оперували в Дніпрі, дістали уламок, але залишили кусок у голові. Лікарі боялися, щоб пам’ять не втратив. Потім були — Київ, Львів і тепер Чернівці».
Вадим втратив одне око, переніс двосторонню трепанацію черепа. Але вижив і наразі проходить ерготерапію.
Що таке ерготерапія і навіщо вона військовим
У реабілітаційному центрі є кабінет ерготерапії.
«Ерготерапія — це не просто “заняття руками” чи “зарядка”. Це відновлення людини у її повсякденності. Ми допомагаємо повернути ті навички, які втрачено через травму: самостійно одягатися, їсти, рухатися, тримати рівновагу, взаємодіяти з простором», — пояснює ерготерапевтка Яна Кушнір, яка щодня працює з військовими.
Вона пройшла навчання і стала першою сертифікованою ерготерапевткою у цьому медзакладі. Кабінет обладнали всім необхідним: реабілітаційні тренажери, баланс-платформи, предмети для розвитку дрібної моторики, різні інструменти для роботи з координацією. Але найголовніше — це індивідуальний підхід.
«Ми не змушуємо “робити вправи”. Ми ставимо цілі разом із пацієнтом. Що він хоче повернути: вміти тримати ложку, зав’язати шнурки, сісти без допомоги? Ми працюємо над тим, які є потреби. Це про повагу до людини і до її вибору», — наголошує Яна Кушнір.
«Я знову можу тримати рівновагу. І це — перемога»
Вадим приходить у кабінет ерготерапевта щодня. Займається з платформою, яка тренує баланс. Робить вправи на координацію. Вчиться користуватися лівою рукою, адже права поки що слабка. Прогрес бачить не тільки він, а й його лікарка.
«Вадим, пройшовши довгий шлях через лікарні, зараз самостійно перебуває у відділенні. Він чітко усвідомлює свої можливості, відкритий до спілкування і з ним комфортно працювати. Інші пацієнти, які втратили зір, зіткнувшись із новими труднощами, часто зляться, коли їх вчать виконувати навіть прості завдання, як перевірити шкарпетки на колір чи знайти пляму на одязі без можливості побачити це», — розповідає Яна Кушнір.
«Це все про незалежність. Людина, яка може сама приготувати їжу, прибрати, одягатися, — вона живе повноцінним життям. А це і є наша мета — повернути цю незалежність, навіть якщо вона часткова», — пояснює лікарка.
Ерготерапевтка зазначає, що у реабілітації військового важлива участь родини. Адже потрібна коректна взаємодія у сім’ї. Тому фахівці взаємодіють і з пацієнтом і з його родиною.
Попереду — протезування і нове життя
Після лікування Вадим планує повернутися до родини в Одесу. Він готується до протезування на око. Дома — хоче повернутися на роботу водієм-експедитором. Про фронт більше не думає.
«Там війна дронів. Ти не знаєш, чий він. Чи твій, чи ворожий. Їхати туди і залишитись без рук, без ніг – не хочу. Хочу залишитись цілим, бути потрібним сім’ї — не з інвалідністю, а батьком і чоловіком, який справляється», — каже він.
Фото Ігоря Константинюка
