0
У місті в різні часи використовували гасові ліхтарі, свічки, а згодом облаштували електричне освітлення.
Праворуч – ратуша (споруджена в 1843-1847 роках, архітектор А. Микулич). У центрі – колишній готель “Belle Vue”. Фото 1907 року. Фото з фейсбук-сторінки Edward Turkiewicz (Едвард Туркевич)
У Чернівцях вперше згадують про освітлення вулиць у XVIII столітті. Спершу ліхтарі були з воловим жиром, відтак гасові, потім — нафтові. Перша міська електростанція запрацювала 1896 року. Тоді плата за електроенергію була досить високою, навіть дорожче, ніж у Відні та Будапешті.
Про ліхтарі з воловим жиром, чому вночі забороняли ходити без ліхтаря та появу першої електростанції читайте в матеріалі Шпальти.
Перші ліхтарі та нафтове освітлення
Однією з ознак міста здавна було освітлення його вулиць вночі.
Перші згадки про стаціонарне освітлення вулиць Чернівців датовані 1783-1784 роками. На вулицях та стовпах висіли ліхтарі із запаленими гнотами в посудинках із воловим жиром. Із початку 1860-х років з’являються нафтові ліхтарі. Про це йдеться у книжці «Чернівці «Історія і сучасність» за редакцією Василя Мефодієвича Ботушанського.
З 1872 по 1884 роки вели перемовини про нафтове освітлення, яке частково запровадили, але основним видом ліхтарів залишалися гасові.
1884 року їх висіло на вулицях Чернівців 511. Користування ними обходилися тоді міській казні у 7 тисяч флоринів на рік. А з 1889 року у місті існувало навіть товариство ліхтарників.
Про заборону ходити містом без ліхтаря
Власне, наприкінці 1792 року у Чернівцях вийшло поліцейське розпорядження про заборону ходити по місту без ліхтаря. Про це йдеться у книжці «Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення» Р. Ф. Кайндля.
Також у XIX столітті поліціянтам доручили стежити за освітленням. З 1845 року поліція мала пильнувати, чи горять у місті всі ліхтарі та чи добре вони начищені.
На початку 1870 років у Чернівцях запровадили «нафтове освітлення». Вулиці освітлювали ліхтарями, які висіли на стовпах.
Про таке освітлення вулиць згадують у своїй книжці «Чернівці: 1408-1998» історики Олександр Масан та Ігор Чеховський. Там ідеться, що вулицю Львівську (нині Головна — авт.) за панування на Буковині австрійців упорядкували, а обабіч з’явилися ліхтарі, які щовечора запалював міський ліхтарник.
Найперше ліхтарі з’явилися на вулиці Головній — від Нікітіна до річки Прут. Відтак — на площі Центральній.
Також у 70-х роках ХІХ століття в місті планували запровадити гасове освітлення. Однак справа далі переговорів не зайшла. Вони тривали роками, аж доки 5 лютого 1896 року у Чернівцях з’явилося електричне освітлення.
Перша електростанція
«Оскільки гасові ліхтарі виділяли кіптяву, сморід та були пожежонебезпечними, в магістраті (тоді міська рада, – авт.) обговорювалося питання про електричне освітлення. Тим більше частина підприємців купували вже динамомашини і встановлювали у своїх закладах та установах індивідуальне освітлення. До прикладу, у 1879 році – на лісопильному заводі Шлоссмана та в магазині Самусля Дорпбау», – йдеться у книзі «Чернівці «Історія і сучасність» за редакцією В. М. Ботушанського.
У місцевій пресі тих років з’явилася стаття, що електрика – це благо, проте дуже дороге для Чернівців. Тому використовувати його ще рано. Дискусії про доцільність переходу на електроенергію тривали 10 років. І лише на початку 1894 року магістрат оголосив конкурс на найкращий проєкт електричного освітлення міста, який виграла нюрнберзька фірма «Шуккерт і К». З нею 2 березня 1895 року магістрат уклав угоду про будівництво електростанції, освітлення міста і запровадження в місті електричного трамвая. Роботи оцінювалися у 700 тисяч флоринів. В угоді зазначалося, що електростанція повинна була забезпечити струмом 7 вагонів трамвая та 3,2 тисячі електроламп у місті.
13 серпня 1895 року у присутності депутатів міської ради Чернівців було закладено перший камінь у фундамент електростанції на Альтгассе (нині вулиця Лесі Українки), будівництво якої вів майстер Сальтер.
Для кращої якости робіт фірма доставила з Німеччини у Чернівці інженерів і монтерів.
Електричне освітлення площі Ринок і головних вулиць включили ввечері 27 лютого 1896 року. За всі роботи магістрат заплатив фірмі понад 840 тисяч флоринів. Для експлуатації електростанції й трамваю 31 серпня 1898 року у Чернівцях створено «Акціонерне товариство електростанції і трамвая» на чолі зі службовцем нюрнберзької компанії Францем Решем.
Однак 14 грудня 1895 року під час натягування мідного електропроводу зірвався з верхівки стовпа і покалічився електрослюсар з Нюрнберга Леопольд Гассель. А 12 лютого 1896 року під час випробування електромережі внаслідок короткого замикання обпалило обличчя монтеру Вайру. 2 липня 1896 року зірвався з верхівки стовпа 18-річний монтер Рубін Рехтштоффен. Через день він помер.
За електроосвітлення вулиць, державних, комунальних закладів платили магістрат і держава. За освітлення приватних, корпоративних об’єктів – їх власники на основі угод.
Спершу електроосвітлення провели в центрі міста. Околиці ще довго залишалися без світла.
Плата за електроенергію була досить високою: 9 гелерів за гектоват (у Відні 6 гелерів, у Будапешті – 4), тому у 1907 році у місті нараховувалося лише 2 тисяч користувачів електроенергії.
Поступово електроенергію почали використовувати і для виробничих цілей. Працювала електростанція прибутково: у 1907 році мала 47 тисяч прибутку. Напередодні Першої світової війни виробництво електроенергії досягло до 33 млн кВт у рік, число споживачів зросло до 4164.
1914 року у систему електроосвітлення було включено 46094 лампи, 482 дугові лампи, 171 мотор загальною потужністю 885 к. с., 137 вентиляторів. Планувалося будівництво гідроелектростанції на річці Черемош з передачею в Чернівці 50 млн кВт електроенергії на рік, однак війна перешкодила здійснити цей намір.
Руїни першої електростанції (споруджена в 1896 році). Фото 1917 року. Фото: edwardturj
1920 року завершили відбудову першої міської електростанції, яка зазнала пожежі наприкінці війни, та провели реорганізацію Чернівецького акціонерного товариства електропідприємств. 23 вересня 1920 року товариство було ліквідовано, трамваї й електростанції перейшли у комунальну власність міста.
Історія освітлення вулиць від старожила
Чернівчанин Іван Снігур у книжці «Чернівці і чернівчани» записав історію про освітлення міста вночі нафтовими лампами у старожила міста Петра Сенкевича. Ця робота для чоловіка була дуже відповідальною.
Як розповідає Павло Сенкевич, літніми ночами запалювати ліхтарі було приємною справою, а ось взимку – складно. Адже зими були холодними, снігом замітало вікна та двері доверху. Але особливо прикро було чоловіку, якщо торговці доливали води до нафти. Тоді в морози ліхтарі гаснули. Також він скаржився на «бакерів», яких багато блукало вулицями вночі.
Ліхтарі їм заважали чистити кишені у панів чи п’яничок – при світлі це не дуже з руки. Вони розбивали ліхтарі і вранці уже не було що гасити. Треба було ремонтувати і знову світити.
Пан Петро розповідає, що він був спеціалістом вищого класу з освітлення різними світильниками яких тоді було чимало: нафтові, карбітні, олійні, воскові й гасові.
Гасові ліхтарі в місті використовували недовго, їх незабаром замінили електричними. На початку своєї роботи пан Петро обслуговував сорок нафтових світильників і два карбітні.
«Моя наука починалася в 1873 році при пожежній команді. Мені довелося навчатися усього, що стосується пожежі, як їй запобігти, а коли вже пожежа виникла – гасити».
Лампи у місті тоді одні світилися лише до 10-ї вечора, інші горіли всю ніч.
Одні лампи нафтові – стояли, загаптовані на стовпах, просто навпроти будинку, інші мали настінні ліхтарі, треті вміщувались у штучних заглибинах у стіні над дверима. Освітлювач зі своєю драбинкою обходив і засвічував ліхтарі, а у визначений час знову приходив й гасив.
Лампи були найрізноманітніші: вечірні магазини мали гарні лампи з абажурами з малюнком, на вулиці лампи були без абажурів.
Лампи були різні за розмірами: однолінійна, трилінійна, п’ятилінійна, восьмилінійна, 12-лінійна, 20-лінійна і найбільша – 24-лінійна з великим абажуром. Майже всі виготовлені зі скла, яке випускала Красноїльська фабрика пана Фішера.
Були також нафтові й комбіновані лампи, але їх використовували лише в приміщеннях і великих залах. Зокрема підвісні: на трьох металевих ланцюгах посередині висіла підвісна лампа з великим абажуром зверху. Ланцюги кріпилися до стелі. До каркаса кріпилися підсвічники, в які вкладалися воскові свічки. Коли з’явилося електричне світло, підсвічники переобладнали на електричні та запалювали разом із лампою. Якщо не було електрики, горіла лише нафтова лампа.
