Новини

Ерозія людяності: постапокаліптичний роман Артема Чапая

Рецензії від книжкової оглядачки Лілії Шутяк.

Фото Лілії Шутяк

Період локдауну, який ми пережили минулого року, насамперед став випробуванням для людей на міцність. Впевнена, багато хто з трепетом очікував, наскільки зміниться суспільство в екстремальних умовах і чи знайде в собі сили подолати кризу? Тепер, коли перший карантин завершився, а другий ще не розпочався, доречно підсумувати і поміркувати: а що, якби…

Зробити це можна разом із українським письменником, перекладачем і репортером Артемом Чапаєм. Він є автором книжок «Авантюра: Практичні реалії мандрів по-бідняцьки», «Тато в декреті», «The Ukraine», «Дивні люди» та ін. Працював репортером під час війни на Донбасі. Три його матеріали зі спільної з Катериною Сергацковою збірки репортажів «Війна на три букви» номіновано на міжнародну журналістську премію Kurt Schork Awards. У 2021-му в чернівецькому «Видавництві 21» світ побачив роман автора «Вивітрювання» у цілком карантинному дусі.

Фото надано “Видавництвом 21”

У книжці йдеться про молодого чоловіка та жінку, життя яких стрімко минає в київському ритмі.

«Обоє понаїхали, обоє від простих батьків, ми жили у столиці з перших курсів універу, – міркує ліричний герой, – почали працювати, не закінчивши вчитись, і досі збирали на квартиру». «А що ж ти хочеш, – відповідала йому на це дружина Зоя, – Київ – другий Берлін».

Працюючи на двох із половиною роботах кожен, а у вільний час займаючись фрілансерством, героям все одно не вдається відкласти кошти на житло. Цілком типова ситуація для молодих людей в Україні (і не лише).

 

Втомившись від нескінченних обов’язків, пара вирішує піти у відпустку – так, щоб подалі від інших і без зв’язку. Місцем для схованки герої обирають хатинку високо в горах, де й планують провести літо. На той момент вони навіть не замислюються, що втекти від людей можна будь-коли. А от чи буде так легко вернутись назад?

Роман «Вивітрювання» змальовує всесвітню катастрофу, коли людство зникає з лиця Землі. Але водночас це історія дорослішання обох героїв. Разом із життям у постапокаліптичному світі, вони вчаться краще розуміти одне одного, враховувати потреби іншого та пристосовуватися до буремних реалій. Переломним моментом для їхніх стосунків стає зустріч із групою бойовиків самопроголошеного лідера Петровича, в якій головному героєві доведеться випробувати на міцність свою мужність.

«Чи може людина без зброї правильно повестися перед лицем людей зі зброєю?», – запитує автор.

І що робити в такому випадку? Адже «люди зі зброєю завжди чужі, коли ти мирна людина і стоїш на колінах із руками за головою».

Фото надано “Видавництвом 21”

 

Тема війни у світі після «вивітрювання» яскраво зображена на прикладі переселенців Колі, Люби та Максимка, які втекли до столиці з Донбасу. Артем Чапай надає їм важливого голосу, порівнюючи ці дві катастрофи – війну й апокаліпсис.

«Кіло гречки на три дні (поки що) видають за так, – говорить Люба. – Вікна у квартирі не пітніють і не продуваються. Товсті цегляні стіни (поки що) теплі. Сухо. Навіть можна з чоловіком, поки син заснув, усамітнитись на кухні. От хоч би чайку попити».

Цікавим у романі є образ Дяді Сірожі – ватажка, який очолює людей після апокаліпсису. В одну мить він із завгоспа перетворився на політика знайомого типу «міцний господарник». Чоловік прийшов до влади у складні, але не надто, часи – коли люди вже усвідомили масштаби катастрофи, але поки не відчувають браку найнеобхіднішого – їжі й тепла. Дядя Сірожа керує, як може – трохи силою, трохи добротою. Зрештою, він навіть намагається якось розважити жителів Народної Русанівської Республіки, влаштовуючи масовий перегляд новин із Мангетенна. Дещо іншим на його тлі виглядає колишній силовик Петрович, при якому ситуація в місті стрімко змінюється. Але чи винен у цьому герой?

«Муть, – як говорить головний персонаж, – не окремий Петрович і його бойовики, муть є в кожному».

І не обійтися тут без зовнішніх ворогів, якими стають мешканці Труханового острова – здичавілі трухани.

«Ми навіть після кінця світу не можемо без ворогів. Ми надто звикли мати воріженьків».

Адже відомо, що «зовнішня загроза корисна, бо каналізує негатив, аби він не затопив». Крім того, люди починають вигадувати міфи, пов’язані з причиною катастрофи. Гадаю, не в останню чергу автора тут надихали фейки про коронавірус, яких у нас за останній рік назбиралося вдосталь.

У романі Артема Чапая чітко прослідковується контраст між людиною і природою. Читач всюди натрапляє на краєвиди й тварин. Зрештою, лелека, якого рятує Зоя, має для неї не менш символічне значення. Як і розуміння того, що «корова – це тварина, а людина – звір».

Вивітрювання – процес небезпечний. Він змушує людей щезнути, розтанути. І якщо спершу в тексті мова йде про фізичне зникнення, то згодом ця катастрофа набуває нових масштабів, перетворюючись на erosion of humanity.

«На планеті сталася ерозія «людства», говорить герой, – тепер на острові триває ерозія «людяності».

У кожному з вцілілих проходить власне «вивітрювання» і невідомо, чи в результаті воно не призведе до ще трагічніших наслідків, ніж власне апокаліпсис.

 

Коментарі