Вони чинитимуть опір. Рецензія на фільм «Черкаси»
Рецензії

Вони чинитимуть опір. Рецензія на фільм «Черкаси»

За словами авторів стрічки, «Черкаси» – це перший художній фільм в історії національного кінематографу про ВМС України.

Воєнна драма «Черкаси» вийшла в український кінопрокат. Фільм показує історію оборони останнього українського морського тральника під час анексії Криму Російською Федерацією у 2014 році.

Про що

Двоє односельчан відправляються на військово-морське судно «Черкаси». Мишко повертається на службу, а його знайомий Лев їде вперше. В селі чоловіка вже нічого не тримає: нещодавно померла мама, а односельчани вважають його диваком. Новачку доведеться випробувати на собі особливості служби на флоті, а бувалий друг пізнаватиме ази дідівщини. А далі про те, як РФ захоплювала Крим і як жив екіпаж тральника «Черкаси» під час буремних подій.

«Братні» народи

Тему «братнього народу» у фільмі порушують постійно. «Нас не готовили к войне с братским народом», – каже один із офіцерів, який переходить на бік окупантів.
Автори стрічки спробували передати атмосферу служби українських моряків на півострові Крим: стосунки між нашими моряками і російськими, сприйняття анексії людьми, які служили пліч-о-пліч пів життя. Автори намагалися знайти мотивацію переходу українських військових на бік ворога: зарплата більша, мама хвора, родинні стосунки тощо. А важливіше – це те, як змінюється ставлення моряків, які залишилися на «Черкасах». Особливо цікава сцена, коли російський знайомий моряка Сергія просить здати судно, але одночасно по-дружньому махає рукою, а у відповідь отримує багатозначний погляд.
Значна частина фільму й про те, чим жила команда «Черкас». Тут і дідівщина, і стосунки між моряками, їжа, гражданка, вільний час. Глядач сповна може зрозуміти, як проходила служба на тральнику. За достовірність відповідають ті члени екіпажу, які консультували знімальну групу.

Героїка і пафос 

Пафосу «Черкасам» вдалося уникнути. Автори не кидають головних персонажів на амбразуру, немає фраз на кшталт «ідіть, я вас прикрию». Тема зрозуміла – моряки робили свою роботу, виконували військовий обов’язок.

Найближчий до образу героя – командир корабля. У нього своя легенда, він беззаперечний авторитет серед екіпажу. Ще й фактурного актора підібрали. Всі інші персонажі – звичайні люди. Цілком зрозуміла ідея: не може людина, служба якої зводилася до догляду за кораблем і грою в карти, чинити опір підготовленим бійцям спецназу на рівних. Можливо, місцями автори навіть роблять занадто безпомічним головного персонажа Мишка, коли той не може стрільнути з автомата у відповідь.

Персонажі

Один із найцікавіших персонажів – моряк Сергій, другорядна роль Руслана Коваля. Він «дід»: ганяє молодих, підіймає їх уночі і б’є в живіт, якщо ті неправильно називають характеристики корабля. Сергій любить азартні ігри, братається з росіянином. Але глядач побачить його трансформацію. Камера не дарма постійно ловить його обличчя – акторові вдалося дуже гарно наповнити свого персонажа емоціями, переживаннями. Розумієш, на якому він боці, коли на чутки про те, що «Сагайдачний» здався, Сергій без вагань відповідає: «Піз###ж». І так, матюків у стрічці достатньо.
Головний персонаж Мишко трохи губиться у фільмі, в більшості сцен його присутність нічого не визначає, персонаж його не дуже цікавий, важко себе асоціювати з людиною такого характеру. Лише у фіналі він знову виходить на передній план.

Найбільше запитання до кінострічки: «А навіщо взагалі персонаж Лев?» Йому виділили багато часу, але яким він був спочатку, таким і залишився, незважаючи на всі події, які трапилися з ним. Часом він звичайний, часом дивак. Невже його треба було лише для зміни свідомости Мишка? А без Лева не вийшло б?

Враження

Фільм розповідає нам про те, як останній корабель з українським прапором у Криму дає відсіч окупантам. Авторам дійсно вдалося передати певну атмосферу, розуміння обставин, у яких опинилися українські моряки. Вояки чинили опір до останнього, і те, як вони закрилися у якомусь відсіку в кінці фільму, – дуже сильний момент. Командир починає пісню «Чорна гора» – і відчуваєш мурашки по тілу. А потім він просить вибачення в екіпажу – а це як сповідь. Битися вже немає як, єдине – здатися на своїх умовах. У цьому саме героїзм.

Коментарі