У Чернівцях відзначають 136 років від дня народження найстарішої організації міста

Український народний дім: від створення і до сьогодення за суто українські позиції.

Український народний дім у Чернівцях – товариство, яке займається українським життям на Буковині вже 136 років. Йому судилося відіграти важливу роль у відродженні української мови та ідентичности перед Першою світовою війною, проводити націотворчу діяльність у період становлення й утвердження української незалежности. Журналісти «Шпальти» зібрали найцікавіші факти про найстарішу організацію у Чернівцях – Народний дім.

Історія організації за матеріалами Володимира Старика

Народний дім у Чернівцях, заснований 22 січня 1884 року, став першою громадською організацією на Буковині, яка від часу свого заснування стояла на суто українських позиціях, гуртувала громадсько-політичну, просвітню та духовну еліту буковинців. Учасники товариства  1887 року придбали три одноповерхових будинки на розі вулиць Якоба фон Петровича, Української та Вірменської. Через 12 років, за проєктом архітектора Альоїза Ліопольда, будівлі були об’єднані в один двоповерховий сучасний Народний дім, який став центром громадсько-політичного життя буковинських українців, центром найважливіших громадських інституцій, українських навчальних закладів,  друкарні та редакцій українських часописів. Проте діяльність Народного дому під час війни неодноразово переривалася внаслідок російських окупацій.

Після відступу російських військ тут діяла Народна канцелярія, редакція газети «Буковина» та низка українських громадських організацій. 10 березня 1918 року організація святкувала свято миру й української державности під головуванням Аґенора Артимовича. Під час зібрання учасники прийняли резолюцію з привітанням українській державі, парламенту, раді народних міністрів та всьому українському народові. З часом Дім стає центром низки товариств: «Української народної книгозбірні», яка опікувалася першою українською громадською бібліотекою на Буковині; «Українського касино», правління якого складали майбутні члени Української Національної Ради та члени українського уряду Буковини.

Як осередок буковинської делегації Української Національної Ради, згодом Буковинського крайового комітету, Український народний дім стає дійсним центром українського національного руху на Буковині.

Жовтень 1918-го стає для організації надзвичайно плодючим у плані нарад, зборів та рішень.

12 жовтня в Народному домі відбувається нарада інтеліґенції з усіх партій в «Українському Касино», на якій присутні обрали Осипа Безпалка доповідачем на міщанському віче наступного дня, а також схвалили проєкт підготовлених ним резолюцій. Наступного дня під головуванням Омеляна Поповича ухвалили резолюцію в підтримку прав буковинських українців на самовизначення та визначили квоту делегатів на українську Конституанту (установчі збори) у Львові.

Перше засідання Буковинської делегації Української Національної Ради відбулося у Народному домі 24 жовтня, доповнену того дня десятьма «позапартійними» членами делегації, яку назвали «Буковинським крайовим комітетом» (далі – БКК).

Відтоді засідання БКК відбувалися щодня о 17:00, часто двічі на день. Через три дні після перших зборів Крайовий комітет ухвалив проєкт маніфесту «До українського народу Буковини!», у якому повідомляли буковинців про проголошення Української держави у Львові. 28 жовтня у Великій залі Українського народного дому зібралися студенти Чернівецького університету, які висловили підтримку заснуванню Української держави та протест проти румунських зазіхань на цілу Буковину.

Листопад для організації також був непростим. «У «Народному домі» кишить від людей, кипить всяка робота, що тут зосереджується», – зі спогадів Омеляна Поповича.

У будівлі з 2 листопада 1918-го розміщувався штаб українських військових добровольців, які патрулювали вулиці міста та намагалися стримати анархію у Чернівцях. Вони звозили до Народного дому конфісковане у грабіжників майно з військових складів, утворюючи вкрай необхідний для нової української влади запас продуктів.

Наступного дня до Народного дому починають масово приходити жителі Чернівців та військові, вимагаючи налагодження їхніх справ.

3 листопада скликають головні збори Буковинського віче, де вперше учасники зачитують і схвалюють усі резолюції. Охочих прийти на зібрання було стільки, що вони не змогли поміститися у залі, тому люди заповнили ціле подвір’я УНД та прилеглих до нього частин вулиць. Українські депутати австрійського парламенту виступають зі сходів на вулиці, інформуючи людей про події у Львові та пропонують приєднати населені українцями території Буковини до Східної Галичини, щоби спільно утворити Західноукраїнську незалежну державу.

Одночасно з Буковинським віче українські збори відбувалися у залі Музичного товариства (націонал-демократи) та у приміщенні Робітничого дому (старий театр) (соціал-демократи). Українці під національними стягами пройшли багатотисячною ходою (до них долучилися учасники двох інших зборів) від Українського народного дому до площі Єлизавети (Театральна). Тут після коротких промов голів учасники ходи проголосили «ура» на честь самостійности Української держави та завершили віче співом гімну «Вже воскресла Україна».

Наступного дня на вечірнє засідання БКК до Народного дому прийшов останній австрійський бургомістр Чернівців Альфред Мінукш із пропозицією створити міжнаціональну міську сторожу. 5 листопада 1918 року на розширеному вечірньому засіданні Буковинського крайово комітету в Народному домі, члени організацій приступили до переобрання влади наступного дня, назвали кандидатів на зайняття найвищих урядових постів та затвердили текст «Універсалу до вільних громадян усіх народностей і верств у краю».

6 листопада об 11:30 з подвір’я Народного дому організації відправилися до найголовніших крайових установ із визначеними Крайовим комітетом представниками на чолі невеликих (10-15 вояків під командою українського офіцера) військових загонів, виконуючи доручене їм завдання переобрати владу у тих установах та призначити для кожної з них українських комісарів. Уже 7 листопада на засіданні БКК вирішили повернути керівному органові буковинських українців назву Українська Національна Рада.

10 листопада після відходу з Чернівців українських добровольців група місцевих військових румунів погрожувала заблокувати всі входи і виходи з Народного дому. Однак того дня погрози не виконали. З ініціативи добровольців від конфіскації вдалося врятувати загромаджені в Народному домі харчові запаси, перевізши їх до української захоронки.

Засідання Української Національної Ради в Народному домі, на якому Володимира Залозецького іменовано заступником президента краю, відбулося вранці 11 листопада перед вступом румунських військ у Чернівці. Останні засідання Української Національної Ради в Народному домі відбулося вже після окупації Чернівців румунськими військами після обіду того ж дня, ухваливши рішення перенести діяльність українського уряду Буковини на чолі із Залозецьким до Кіцманя.

Одразу ж після закінчення цього засідання в Народному домі з’явився майор державної румунської армії на чолі військового підрозділу і наказав усім розійтися, поставивши на вході сторожу.

Наступного дня Український народний дім був опечатаний, а діяльність усіх розміщених у ньому українських товариств, газети «Буковина» та української друкарні припинено. Делегація діячів Народного дому завітала до замешкалого в митрополичій резиденції генерала Якоба Задіка, де мусила підписати персональні гарантії щодо воєнного стану облоги за «спокій» в Народному домі, тобто що там не будуть відбуватися жодні збори чи зустрічі, а лише продовжуватиметься навчання у розміщеній у Народному домі приватній учительській семінарії товариства «Українська Школа».

На початку грудня делегація українських діячів передала румунському генералові Якобу Задікові петицію щодо надання дозволу на відновлення роботи українського казино в Народному домі. На короткий час це клопотання задовольнили, також розблокували українську друкарню та дозволили видати після місячної перерви єдине число газети «Буковина» за 10 грудня. Однак уже через декілька днів усі українські установи в УНД були закриті, а останній серед них український театр закрили 12 грудня 1918 року.

Військова окупація Народного дому тривала до 1920 року, і лише пізніше вдалося відновити діяльність українських громадських організацій. У період між 1920-1944 роками Народний дім був місцем, де в різних українських громадських і політичних структурах працювали численні колишні діячі ЗУНР, ветерани УГА й Буковинського Куреня, і де плекали традиції боротьби за українську державність у період ЗУНР. Особливо варто відзначити газету «Час», яка впродовж багатьох років надавала свої шпальти для публікацій веденої Самсоном Лакустою рубрики «Пам’яти героїв» та інших матеріалів про участь буковинців у визвольних змаганнях. За часів радянської влади діяльність Народного дому припиняли двічі: у 1940 і 1944 роках, а на будинку бул розміщено меморіальну дошку про те, що 3 листопада 1918-го тут було створено Комуністичну партію Північної Буковини. Будинок Народного дому передано під клуб НКВС, згодом іншим державним структурам, а всі документи та книгозбірню конфіскували. У 1990-му вдалося відновити діяльність товариства «Український народний дім у Чернівцях» (Далі – УНДЧ) як спадкоємця товариства «Руський дім народний» та домогтися 1994 року передачі товариству приміщення Народного дому. З того часу одним із головних напрямків роботи УНДЧ є збір та публікація історичних документів про події на Буковині часів ЗУНР та вшанування пам’яті буковинських учасників перших визвольних змагань 1914-1921 років.

Український Народний Дім сьогодні

Андрій Тужиков – письменник, громадський активіст, культурний менеджер та куратор формації «Лабораторія культури» розповідає про організацію «Лабораторія культурних досліджень», яка сьогодні базується в Українському народному домі:

«Здебільшого ми займаємося культурним менеджментом, мистецтвом та неформальною освітою. Якщо говорити про останній рік, це вузька експертиза у плані культурного менеджменту для органів місцевого самоврядування. Буквально нещодавно їздили в КП «Кіновідеопрокат», що на вулиці Паризької комуни (район Роша), і робили для них культурну експертизу, SWOT-аналіз, дорожню мапу. Думали, що там можна було би зробити: підтягнути імідж та репутацію, а взагалі – ідеально – економічну модель. Також у рамках міжнародного проєкту ми зараз готуємо віртуальний музей корупції, спільно з румунами та сербами. Навесні плануємо оновлювати внутрішній дворик та їздити по ОТГ з консультаціями з культурного менеджменту, робимо курс із діджиталізації для неурядових організацій. Це наші майбутні проєкти загалом».

 

Сьогодні дворик Українського народного дому – це публічний простір, де теплої пори року проводять різноманітні заходи. Андрій Тужиков каже, що дворик УНД «просився» у перетворення:

«Багато людей долучилося до його створення – майже вся креативна «туса» Чернівців. Усі малюнки та мурали, меблі, сцена – все це справа рук громади. Було бачення, але деталізованого плану структури не існувало. Все організували експромтом. Через особливості нашого клімату палети гниють, а стіни, на яких нанесені стінописи та графіті, обсипаються, тому потрібне інфраструктурне обслуговування».

Щодо громадського активізму Андрій запевняє, що вікового обмеження немає, а Народний дім є прикладом єдності та протиріччя:

«З одного боку – багато тусовок, а з іншого – їх багато, і вони вступають у конфлікти сприйняття та світоглядів. Це корисно, тому що молоді активісти отримують досвід, а старші розуміють, що завжди потрібно вчитися. Про активізм не можна говорити, як про роботу. Мало хто заробляє гроші, перебуваючи в громадських організаціях. Стереотип про грантожерів уже не працює».

Також в Українському народному домі діє організація «Клуб української молоді», яку очолює Тетяна Татарчук.

«Ми – громадська організація, яка займається ідеями молоді. Наша місія – сприяння розвитку творчого потенціалу молодих чернівчан. У нас чотири напрямки діяльности: культурно-освітній, соціальний, екологічний та національно-патріотичний. Взагалі, наше існування почалося 1997 року. Тоді ми ще не були зареєстровані. Наша робота полягала в об’єднанні різних молодіжних структур, які діяли при Народному домі. Просто пробували щось робити. Згодом деякі організації зареєструвалися, деякі – розпалися. Ми зареєструвалися 2000-го, тоді і вибудували свої напрямки роботи. Почалася певна проєктна діяльність», – розповідає голова молодіжної організації «Клуб української молоді» Тетяна Татарчук.

Тетяна переконана, молодь завжди активна, головне – зацікавити та змотивувати:

«Молоді люди, звісно, відрізняються між собою. Зараз усе діджиталізовано. Тут є свої переваги та недоліки. Менше стало живого спілкування. Кудись піти, щось організувати вже важче. Молоді роки чудові, але вони швидко минають. Людей головне не заставляти над чимось працювати. До прикладу, ми організували Молодіжний соціальний театр. Зробили оголошення, запросили молодих людей. Зараз театром займаються троє людей: Ігор Бабюк, професійний психолог та громадський діяч, який вміє працювати з молодими людьми, Олексій Григорчук, професійний актор, який викладає сценічну майстерність, та власне я. В принципі, такий проєкт наразі цікавий для молоді. Звісно, небагато, але все ж є ті, кому дійсно цікаво цим займатися. Так вони вчаться певною мірою подавати себе».

2019 року в УНД створили коаліцію організацій, які тут наразі базуються. Володимир Старик – голова Українського народного дому у Чернівцях, громадсько-політичний і культурний діяч – запевняє, що сьогодні УНД не дублює функції державних освітніх, культурних, спортивних чи взагалі будь-яких установ, натомість основним завданням є підтримання будь-якої громадської активності чи ідеї, які йдуть на користь суспільству.

«Їх багато, якщо взяти організації, зареєстровані статутно. Найактивніші: «Клуб української молоді», яка робить багато заходів і до свята Миколая, і до Різдва, і до Маланки. Також «Лабораторія культурних досліджень», яка займається неформальною освітою; «Спілка активної молоді», яка кільканадцять років веде курси брейкдансу; організація «Спадкоємці», яка піклується про дітей, репресованих та політв’язнів. Варто згадати організації “Буковинський центр виборчих технологій» та «Комітет виборців», які займаються політичними питанням. І ще тут базується благодійна організація «Гільфе». Народний дім, який має координувати діяльність, насправді змушений латати діри, які залишаються через пасивність інших організацій», – розповідає Володимир Старик.

Щодо фінансування та матеріальної підтримки з боку місцевої влади, Володимир Старик каже, що Український народний дім навчився існувати самостійно:

«Дім» потребує людей, які, я навіть не говорю національно свідомі – таких немає, бо це має бути виховання з дому чи зі школи. Сюди мають прийти позитивно налаштовані активні люди, які будуть робити щось корисне, але з думкою про український народ. Щодо матеріального – це певна консюмеризма філософія. Коли люди живуть у поганій хаті, то вони нещасні і все у них погано. Нам важливіше робити щось, аніж чекати скляні стелі. Дотацій ніяких немає, але ми навчилися існувати без допомоги. Звісно, фінансування ніколи не зайве».

Як бачимо, найстаріша організація на Буковині досі займається своєю сродною працею – пропагує ідеї українських позицій. Уже 136 років Український народний дім у Чернівцях залишається гарантом культурно-мистецьких та національно-політичних засад.

Так, до прикладу, 22 січня, у День Соборності України, в Українському народному домі презентували другий том енциклопедії «Західно-Українська Народна Республіка в 1918-1923 роках».

Олександр Добржанський, історик та декан історичного факультету ЧНУ, розповів про історію створення енциклопедії та майбутні ідеї щодо книги:

«Ідея створення цієї енциклопедії зародилася більше чотирьох років тому. Ініціаторами виступили івано-франківці, зокрема історичний факультет Прикарпатського університету. Вони казали: «Наближається сторіччя утворення ЗУНР і варто створити енциклопедію, у якій би згадали важливі події та важливі імена». Підготовча праця була надзвичайно важкою, потрібно було написати про все і нічого не упустити: про події, про людей, про будівлі. Ми працювали спільно з істориками, які відповідали за Буковину. Безпосереднє написання почалося 2017 року. У жовтні 2018-го був представлений перший том, у грудні минулого року презентували другий том у Прикарпатському університеті. Зараз ми працюємо над третім томом. І, можливо, буде навіть четвертий, тому що охоплення дуже велике. Я радий, що вийшло друковане видання, але також ми плануємо відцифрувати матеріали та поширити їх в інтернеті для користувачів».

Невдозі другий том має з’явитися у бібліотеках малим тиражем. У книжці є статті про Український народний дім та його історію.

Матеріал Вадима Германа

Фото Володимира Гуцула та Анастасії Бойчук