Недоступні Чернівці. Інтерв’ю з Любов’ю Свіріденко про проблеми людей з інвалідністю

Про доступність міста для маломобільних верств населення та жебрацький бізнес.

Любов Свіріденко – голова ГО «ЧТІ «Мрія». Активістка бореться за доступність міста та захист прав людей з інвалідністю понад 12 років. Нещодавно пані Любов стала радницею мера з питань доступності та соціальної роботи у Чернівцях.

Про те, наскільки доступні Чернівці, за що пані Любов боротиметься найближчим часом та інвалідність як бізнес вона розповіла в інтерв’ю «Шпальті».

Пані Любов вважає, що місто має стати доступним негайно, адже від здорової людини до людини на візку один крок. Вона опинилася у ньому вісім років тому. Травму отримала ще у 16, пережила 15 операцій…

За її словами, місто є комфортним для людей з інвалідністю лише на 30%, тож наразі Чернівці далекі до ідеалу доступності. Проте активістка запевняє, що зміни на краще помічає, особливо за останні три роки.

Чернівці далекі до ідеалу доступності

Про доступність у Чернівцях ми говоримо постійно. Вона має бути скрізь: як до установ міської влади, так до закладів культури, музеїв, бібліотек, аптек, медичних та освітніх. Бо люди з інвалідністю мають такі ж права і потреби, як і всі. Але вони мають інші можливості… Ми теж хочемо подивитися кіно, піти з друзями на каву. Ми, жінки, врешті-решт, хочемо зайти у салон краси. Хоча, коли мене запитують, як мені вдається все встигати і по перукарнях ходити, я кажу, щоб навіть не ставили таких запитань. Давно стала сама собі стилісткою, бо перукарні здебільшого не чекають на людей на візку. Якщо і є десь доступний салон, він зовсім у іншій частині міста, і туди важко дістатися…

Так само недоступні більшість атракцій. Недоступні навіть такі важливі заклади, як медичні: лікарні, поліклініки, стоматологічні центри. Ось, наприклад, аптеки. Більшість із них у Чернівцях взагалі у підвальних приміщеннях або зі сходами. А люди з інвалідністю теж є їхніми клієнтами, ми теж неабиякі кошти витрачаємо на підтримку нашого здоров’я.

А храми? З туристичним відділом міської ради ми пройшли повністю туристичний маршрут Чернівців. Проінспектували й храми. Вони недоступні для людей з інвалідністю. Але ж це дім молитви. Всі хочуть прийти і помолитися, попросити здоров’я та зцілення, люди на візку — тим паче. Але в Чернівцях із цим ситуація плачевна. Це злить і приголомшує. Люди з інвалідністю такі ж, як і інші, в усіх рівні права. Вважаю, що це повна дискримінація. Багато хто не хоче виходити у цей світ, люди й далі обмежують себе чотиристінним домашнім арештом. Так не має бути!

Але навіть якщо ти насмілився вийти з будинку – пересуватися містом досить важко. Не скрізь є понижені бордюри, не скрізь забезпечений вільний доступ до транспорту. Через пішохідний перехід неможливо перейти — там зруйнована бруківка чи взагалі її немає. Водостічні канавки у центрі міста не накриті решітками або пошкоджені — їх треба демонтувати і виставити на належному рівні. Ми говоримо не тільки про тих, які пересуваються на інвалідних візках. Ідеться і про людей, які пересуваються на милицях і палицях, батьків із немовлятами, людей літнього віку, вагітних, людей із порушенням зору чи про незрячих, пань на підборах. Адже всі вони належать до маломобільної категорії населення.

Усе це — тільки маленька частина, яка показує, наскільки недоступні Чернівці.

Рухаємося у правильному напрямку

Зміни відбуваються, і це не може не тішити. Особливо помітні зрушення за останні три роки. Законодавство диктує про потребу інклюзивних класів. Це вже велика перевага для діток з особливими освітніми потребами.

Ніколи не забуду, як ми боролися за доступність літніх майданчиків у кав’ярні на вулиці Ольги Кобилянської. Цьому передує історія, як мені якось захотілося попити кави. Я підійшла до баристи одного з закладів і замовила напій. Мені хамовито відповіли:

– Ми не працюємо на виніс.

– Я і не прошу цього, але я до вас не можу зайти, — відповіла я.

 

Тоді почалася робота за доступність літніх майданчиків. Це було складно. Та маємо великий успіх — зараз усі вони облаштовані пандусами. Щоправда, взимку я можу зайти далеко не в кожен заклад. І цю проблему теж треба вирішувати.

Серед позитивного – стала доступною чернівецька дирекція Укрпошти, став доступним музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської. Цього року це одна з найкращих новин. Зараз ми можемо відвідувати вистави, проводити там події. Та вбиральні для людей з інвалідністю немає, але те, що театр відчинив для нас двері – вже чудово. Пандус є навіть до сцени.

Також став доступним палац «Академічний». Пандус поставив і кінотеатр «Чернівці».

Окрім цього, зараз маємо у парку Шевченка майданчик для гри в шахи, доступний і для людей з інвалідністю. Коли він був без пониження, я створила допис — і наступного дня все переробили. Впродовж 2019 року працівники МіськШепу виконали пониження тротуарної мережі в історичній частині міста. Стали доступними вулиці Головна, Героїв Майдану, Садова. Після капітального ремонту зразковості набув і проспект Незалежності. Тішусь, що до наших рекомендацій дослухаються, але роботи ще дуже багато.

 

 

 

 

Про посаду радниці мера та проєкти, які хоче втілити в життя

У листопаді Любов Свіріденко стала радницею Олексія Каспрука з питань доступності та соціальної політики. Активістка каже, на її діяльність це не особливо вплинуло, адже вона бореться за це давно. Проте пані Любов тішить те, що зараз до неї більше дослухаються.

У рамках проєкту «Радниці мерів» (реалізованого ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист») провели навчання для трьох жінок на візках із Чернівців, Вижниці та Сторожинця для роботи на посаді радниці мера. Ми говорили про те, що люди, які пересуваються на колісних кріслах, мають бути радниками мера. Адже вони знають, як воно — долати бар’єри та знаходити шляхи вирішення проблем бар’єрного середовища, як у місті Чернівцях, так і за його межами. Я погодилася. Це та тема, якою я опікувалася давно. А зараз я маю можливість проводити круглі столи, брати участь у робочих комісіях, обговорювати наболілі питання як з доступності, так і з соціальної сфери.

Кабінету в міській раді у мене немає. Не обов’язково сидіти в стінах ратуші, щоб бути корисною місту і вирішувати різні питання з долання бар’єрного середовища.

Якщо перелічити роботу, яку спільно роблять люди з інвалідністю на громадських засадах, то можна було б перерити це місто повністю, перетворити громадський простір на інклюзино-доступний для всіх верств населення. Ідеться про архітектурну, транспортну та інформаційну доступність. За час, відколи я на цій посаді, я написала близько 20 критичних пунктів та пропозицій щодо доступності Чернівців на погодження міському голові. І їх уже частково розглянули. Серед них було питання доступності самої міської ради — щоб вона була доступною цілком, а не частково.  Адже для того, аби вирішити соціальні питання, які відкладаються на досить тривалий термін, потрібно піднятися на другий поверх для участі у засіданнях виконавчого комітету або навіть на сесію міської ради. Так само нині не є доступними Департаменти соціального захисту населення. Всередині приміщення є сходинки, які долати самотужки неможливо. А до Департамнту звертаються люди літнього віку та з інвалідністю.

Ще одне питання, яке потребує негайного вирішення, – це облаштування модульних громадських вбиралень для маломобільної категорії населення. Також  потрібно проводити уроки добра у навчальних закладах. Це має навчити людей правильно сприймати тих, у кого інвалідність.

Бізнес на інвалідності – ганьба міста

Пані Любов розповідає про ще одне явище, яке вважає ганебним для Чернівців. Це жебрацтво і заробляння кимось грошей на людях з інвалідністю.

Я порушувала питання про те, що у Чернівцях дуже розвинутий жебрацький бізнес. З цим треба боротися. До Чернівців привозять людей з інвалідністю, у яких ампутовані кінцівки, незрячих… Їх часто виставляють там, де є інтенсивний рух транспорту і де можна заробити — на острівках безпеки біля парку Шевченка, на проспекті Незалежності, на Руській, Винниченка, на автовокзалах міста… Ці ж люди з інвалідністю наражають на небезпеку і себе, і водіїв. Найбільше їх із Запорізької та Закарпатської областей.

Ганебно те, що залучають до цього бізнесу неповнолітніх, які перед собою носять скриньки без відповідних документів на збір коштів. Іноді навіть збирають гроші на тих дітей, які вже давно померли. Мені цікаво, хто виставляє цих людей на точки для жебрацького бізнесу? Влітку вони сидять мокрі, під ними екскременти, бо не можуть піти в туалет. Взимку сидять на снігу та морозі. Невже не шкода їх?

Під час рейдів із патрульною поліцією ми побачили, що біля парку жінка в Мерседесі привозить цих людей з інвалідністю.

Та є і такі ситуації, коли людей з інвалідністю ніхто не «кришує». Вони самі ж скручують собі ноги і повзають вулицями. Якось я спеціально під’їхала візком до однієї з таких жінок, то вона підстрибнула і побігла, розумієте? Молода жінка, яка могла працювати і забезпечувати своє життя, опускається до такого ганебного становища.

Щоправда, дійсно є ті, які потребують коштів на лікування. Однак людина, яка себе поважає, не опуститься до жебракуванння. На це є відповідні департаменти, в які потрібно звернутися з довідкою від медичної установи зі встановленим діагнозом і отримати матеріальну допомогу.

Від здорових ніг до інвалідного візка — доля секунди

Кожен може опинитися на візку. Тільки тоді стає зрозуміло, наскільки важко маломобільним людям долати шляхи бар’єрності, що треба пристосуватися до нового життя. І в цьому людям із набутою інвалідністю потрібна допомога.

Що робити у такій ситуації? Головне — не закриватися у чотирьох стінах. У Львівській області є центр активної реабілітації, куди направляють нових травмованих. Їм проводять повний курс навчання: як пересісти у візок, як  поводити себе на кухні, в міському транспорті, як долати бар’єри.

У Чернівцях був Буковинський центр реабілітації, та його закрили через те, що не запроваджували нові професії, які можна було б задіяти на сучасному ринку праці. А зараз люди з інвалідністю у Чернівцях не мають змоги здобути професію. Питання створення у Чернівцях реабілітаційних центрів теж пріоритетне.

Окрім того, люди з інвалідністю у Чернівцях у будь-який момент можуть звернутися до громадських організацій, які опікуються цією категорією населення. Це ГО «ЧО «Захист», ГО «ЧООЛІ «Лідер», ГО «ЧОІ «Мрія». Тут вам завжди допоможуть.

 

У випадку порушення прав людей з інвалідністю, ви можете звернутися до Громадської організації «Чернівецьке об’єднання «Захист» листом за адресою: м. Чернівці а/с 1151, телефоном 0960165979 (Viber/WhatApp/Telegram), електронною поштою: [email protected], Іnstagram: zahystcv, Facebook: zahystcv. Стаття створена в рамках реалізації проєкту «Захист прав людини у Чернівецькій області», який реалізує ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист» за підтримки IM Swedish Development Partner.

 

Фото Анастасії Бойчук

 

 

 

Залишити відгук