Дзеркало байдужості. Реалії двох контрастних відділень Чернівецької психлікарні. Фото

Репортаж із дитячого відділення психлікарні та блоку, де лікують людей старшого віку.

Дитяче відділення та те, де перебувають люди літнього віку – зовсім різні. Який вигляд мають ці відділення психлікарні, які тут відбувалися перевтілення за останні роки та які проблеми треба вирішити першочергово, «Шпальті» показали лікарі медичного закладу. 

Дітям та старим – найкраще?

Наш похід ми розпочали з відділення №6 – дитячого. Це гордість для Чернівецької обласної психічної лікарні. Саме воно, якщо порівняти з іншими, найкраще обладнано. Під потреби дітей із розладами психіки виділили два поверхи: на першому лікують найменших – від двох років, на другому – підлітків. Зараз тут сучасні вбиральні, оснащені ігрові, чи не єдина у психічній лікарні в Україні сенсорна кімната, імпровізований спортзал… Та так було не завжди. Ремонт у цій лікарні в 2015 році зробили ВПЕРШЕ ЗА 100 РОКІВ.

Першим звернув увагу до нелюдських умов перебування дітей у психлікарні чернівецький фотограф Василь Салига. У 2015 році він декілька днів поспіль фотографував тамтешні реалії медичного закладу.

«Мені хотілося б займатися фотографією, яка може щось змінювати. Домовився з лікарями, що буду знімкувати все так, як є, приходитиму в будь-який зручний мені час. Хотілося б показати, що треба змінити систему. А першим в очі кинувся стан цього всього. Недостатньо світла, старі меблі, обшарпані стіни і відчуття ізоляції та відчуженості. В один із перших днів сидів у коридорі, коли в лікарню прийшла одна мама з двома маленькими дітьми. Обличчя дитини було розгублене. Люди, які приходять сюди, і так мають певні проблеми. А лікарня в такому стані не допомагає, а ще більше заганяє у депресивний стан. Я поставив себе на місце батьків, які можуть опинитися в цих стінах зі своєю дитиною, і зрозумів, що так бути не може», – розповів Василь.

Фотограф зібрав серію знімків із психлікарні й опублікував їх у соцмережах. Василь поширив ці фото у мережу саме у День захисту дітей. Проєкт можна переглянути тут.

«Я зрозумів, що на це треба звернути увагу, тоді хтось дійсно побачить і відреагує. Маркетинговий хід: тоді саме був передвиборчий період та ще й День захисту дітей. Потенційні кандидати мали можливість щось зробити, і я цим моментом скористався…»

Головна лікарка психлікарні Анжела Левицька розповідає, що до поширення фото реалій лікарні ставилася позитивно.

«Деякі працівники казали: «Може, не треба? Ми ж тут працюємо, як ми виставимо на загал ці умови? А я відповіла: «Це ж не наша ганьба, хай люди бачать, які тут умови, адже сюди може потрапити будь-чия дитина». А потім сама побачила фото і розревілася. Невже в нас аж так було страшно? Це ж для наших дітей!» – розповіла пані Анжела.

Після публікацій фотографій Василя першими відреагували волонтери. Обласна ж рада через декілька місяців виділила на потреби дитячого відділення психлікарні 900 тисяч гривень. Ще 30 тисяч надав місцевий політик. Ремонт тривав два роки. На цей час відділення переїхало в інший корпус.

Ремонт розпочали з першого поверху своїми силами, розповідає завідувачка дитячого відділення Валентина Шевчук.

«Ми раділи кожному мазку фарби. Деякі батьки приносили якісь матеріали, волонтери – гроші або інші матеріали. Тоді у нас вібрувала підлога, ми заново все бетонували. Проблемним було все, але ми почали з убиральні, бо те, якою вона була, неможливо було терпіти далі. Зараз тут усе у новенькій плитці, маємо гарні душові кабіни, пральну машину. Не соромно вже», – розповідає жінка.

На другому поверсі відділення на той час прорвало водопостачання і заливало перший, де вже робили ремонт. Довелося замінювати труби. Міняли все – від стін до меблів.

«Маніпуляційна у нас – під море. Ми обирали гарну плиточку з рибками. Тепер дітям тут не страшно. Ігрові кімнати просторі і світлі, з безліччю іграшок від волонтерів. Хлопці охоче займаються у спортзалі. А особливо ми пишаємося, що маємо сенсорну кімнату. Тільки у нас і в Кропивницькому при психлікарні є таке», – додала завідувачка.

Сенсорна кімната при Чернівецькій психлікарні – подарунок волонтерки Катерини Пономарьової. Загалом для її оснащення витратили близько 80 тисяч гривень. Тут дітей навчатимуть моторики рухів. У кімнаті розмістили кульковий басейн, обладнання для розвитку тонкої моторики, стимуляції рецепторних зон ручок і ніжок. Також тут є сухий басейн і дерево життя.

Відкрили відремонтоване відділення 2016-го. Тільки торік поруч з’явився дитячий майданчик. Це також подарунок Катерини Пономарьової.

Тут є гойдалки, пісочниці, знаряддя для преса, бруси, лавиці. Змайстрували альтанку і посадили на майданчику рослини. Тепер діти мають умови і для прогулянок на свіжому повітрі.

Зараз, каже завідувачка, їхнє відділення може працювати і надавати медичні послуги діткам. Умови хороші, проте їм бракує технічного обладнання – планшета чи комп’ютера, – щоб завантажити туди потрібні програми для реабілітації діток.

«Я тут із 1978 року, і до 2015 ніяких змін не відбувалося. Обласна рада – це ті 900 тисяч на другий поверх. Решту ми зробили за допомогою меценатів і волонтерів. Санітари монтували двері, медсестри фарбували стіни. Тут долучалися всі. Студенти та гімназійці малювали на стінах. Катерина забезпечує відділення питною водою. Тепер нам потрібні якісні ліки і якийсь планшет для роботи з дітками», – зазначила завідувачка.

Читайте також: Рейдерське захоплення чи маніпуляція. Скандал навколо Чернівецької обласної психлікарні продовжується

 

Стареньких викидають на вулицю

Після відвідання найкращого блоку лікарні ми пішли до відділення №13.

«Готуйтеся, буде відчутний контраст», – попереджає нас головна лікарка.

Тут лікуються люди старшого віку – чоловіки та жінки за 60, хоча часто сюди потрапляють і молоді. Відділення поділене на чоловічий та жіночий блоки. Старенькі майже завжди лежать. Ледь не половина з них взагалі не може себе обслуговувати. А працює на 40 людей усього один санітар. Нас зустрічає Андрій, він медбрат. Він працює тут на зміні 12 годин. Із ним за старенькими доглядає всього один санітар. На таку кількість пацієнтів рук замало.

«Один санітар на 30 хворих! Я відповідаю і за чоловічу, і за жіночу частини, маніпуляція теж за мною. Я беру аналізи, оформляю надходження хворих, даю їм таблетки, допомагаю годувати лежачих. І це все за зарплату в чотири тисячі. Багато людей позвільнялися, не витримують тут. Розірватися треба і там, і там. А інший, санітар, набирає кров і готує матеріали для лабораторії… Так і працюємо», – розповідає Андрій Петрюк.

За словами лікарів, проблемним у цьому відділенні є все. Стіна в коридорі в аварійному стані, у будь-який момент може впасти на голову. І взагалі всі вони обшарпані, зі старими плямами. Видно, що ремонту не було давно. Для хворих немає ліжок, матраців. Використовують те, що давно можна було б списати. Відділення перевантажене. Зараз тут 45 людей.

«По суті, ми порушуємо правила перебування людей. Норма – 7 квадратних метрів на ліжко. Отож, у цій кімнаті мали б бути тільки 7 людей. А ліжок 28! Вони впритул. Технічно ми ніяк не можемо розширити простір. А на ліжка подивіться, у якому вони стані. Мартаци з дірками, якщо це можна назвати матрацом. Латаємо все, як можемо. Але їх би давно варто було списати», – розповідає головна лікарка.

Також працівники закладу кажуть, що багато пацієнтів тут лежать уже роками. І ще одна проблема цього відділення – люди плутають його з будинком для пристарілих.

«Більшість із них не ті, що потребують активного лікування, а ті, хто потребують уваги. Вони можуть тут опинитися завдяки своїм же дітям. Буває, з машини викидають на вулицю старих і їдуть. Поліція їх підбирає і куди привозить? У Чернівецьку психлікарню! Тут була навіть невідома з Молдови, ми її передавали через кордон. Є й ті, хто чекає «путівки» в інтернат. Але там не особливо поспішають їх забирати. От і відповідь, чого відділення перенасичене», – додала лікарка.

Оскільки багато пацієнтів не ходять, більшість часу вони проводять у ліжках. Один санітар та медбрат не в змозі виводити всіх на руках на свіже повітря. Візочків тут нема, пандуса теж. Ось старенькі і вимушені лежати.

«Тут терміново потрібен пандус та інвалідний майданчик. Треба заасфальтувати провулочні дворики, щоб було рівне покриття. Пацієнти тут уже немолоді, ледь волочать ноги по цих доріжках. Треба, щоб вони ні за що не спіткнулися і вільно могли вийти на двір. А там, звісно, потрібно облаштувати майданчик для їхнього вигулу. Лавиці, озеленити тут гарно все. А у нас ось – на перилах сушиться постільна білизна», – показують лікарі.

Волонтери допомогли облаштувати тут їдальню. Хтось приносив столи, хтось фарбував стіну.

«А моя майстриня з манікюру малюнок нам організувала, – жартує головна лікарка. – Крутимося, як можемо».

Фінансування на потреби лікарні заклад не отримував давно. Цього року їм мають виділити 170 тисяч гривень, та 100 з них треба використати лише на очищення даху закладу.

«Це відділення, як і вся лікарня для душевно хворих загалом – терра інгокніта. Нікому не потрібні старі хворі люди (а тут може опинитися кожен). Усі вони – чиїсь матері та батьки. Відомий у минулому бізнесмен чи політик. Ніхто не застрахований від перебування у такому закладі. Проблема ремонтів та умов лікарні – не моя особиста, волонтерів чи меценатів. Це проблема цілої держави і посадовців, які на це воліють закрити очі. А ми крутимося. Латаємо, як можемо, працівники віддають зі своєї мізерної зарплати гроші на потреби хворих, своїми руками щось ремонтують, фарбують, монтують. Але ж це лікарня. Ми повинні лікувати, а не ремонтувати і шукати на це гроші… Поки не зміниться ставлення до цього, люди у цих стінах приречені…», – додала пані Анжела. 

 

Діана Ватаман

Фото Василя Салиги

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук