Нові обличчя – не панацея, старі обличчя – не клеймо. Про що свідчать результати виборів

Політолог Анатолій Круглашов пише про те, чому результати виборів у одномандатних мажоритарних округах на Буковині були частково несподіваними та чого чекати від новообраних депутатів-мажоритарників.

Висновки з результатів позачергових парламентських виборів неоднозначні за своєю природою і наслідками. Нині їх особливо складно робити збалансовано, адже суспільна атмосфера перенасичена емоціями: від ейфорії перемоги до гіркоти поразки. Одна частина виборців заявила про бажання отримати нових політиків, причому таких, які починають із чистого аркуша, без жодного професійного політичного досвіду. Вона вважає, що ті люди, які раніше не були заплямованими, зможуть визначати роботу парламенту. Маю на увазі представників партії «Слуга народу». Але водночас, якщо дивитися на інші попередні результати, то побачимо, що попри те, що так звані старі обличчя і посунулися з влади, вони нікуди не щезають. І за ними також – певна суспільна підтримка. Неприємним, наприклад, сюрпризом є повернення політиків із команди Віктора Медведчука. Досить впевнено залишаються у владі представники партії «Батьківщина», які в політиці вже 20 років. Нікуди не зникли і політики з «Європейської солідарності», які також значною мірою не є в ній новачками. Проте чимала частина громадян зробила вибір на користь тих, кого вони вважають новими обличчями.

Перша причина такого результату «Слуги народу» – потужний попит на зміни якості політиків і очікування, що саме ці депутати, котрим люди делегують свої повноваження, зможуть змінити ситуацію в країні. Друга причина – широкі обіцянки, часом недостатньо конкретні. Вони досить загальні й адресовані широкому спектру виборців, а не більш конкретному електорату. Партія «Слуга народу» намагалася уникати тих питань, які викликають поляризацію суспільства, і навпаки – консолідувати у своїй програмній риториці ті гасла, які користуються максимальною суспільною підтримкою. І їм це вдалося значною мірою. Високі очікування й ще вищі надії при одночасній майже суцільній демонізації попередньої генерації політиків, гасла про нові обличчя принесли небачений електоральний результат.

Читайте також: Нові обличчя і старі граблі. Перші висновки з результатів парламентських виборів

Водночас результати виборів у одномандатних мажоритарних округах на Буковині були частково неочікуваними. Тому що соціологія подавала дещо інші цифри. Я не хочу критикувати колег, але часом ці результати мене дивували, оскільки вони були надто компліментарними для однієї політичної сили і недостатньо реалістичними, як це з’ясувалося після голосування. Тож вважаю, що перемога кандидатів від «Слуги народу» в усіх чотирьох округах була не зовсім очікуваною. Особливо зважаючи на ті зусилля, які доклав Іван Рибак, Максим Бурбак, меншою мірою Микола Федорук. Попри доволі різні форми ведення ними політичної боротьби, інвестиції у свої округи, форми комунікації з виборцями, всі чотири попередні мажоритарники позбавлені мандатів. Це певною мірою для мене було неочікуваним. Я думав, що результат буде 50 на 50, тобто двоє з чотирьох залишаться, а двох замінять.

Виборець виявився більш вимогливим і, так би мовити, не надто «вдячним» за те, що робили народні депутати на виборчих округах. На це є певні причини: крім власних похибок депутатів та їхнього оточення, працюють різні технології, іміджеві стратегії, зрештою загальні політичні тенденції. Стосовно кандидатів, які вже побували у Верховній Раді, у людей складається враження, що вони діяли лише або переважно у своїх чи кланових інтересах. І коли їм протиставляють людей, щодо яких таких підозр ще немає, то зрозуміло, що пересічний виборець вибере на користь нових облич. Але я до кліше нових облич як гасла і до старих облич як клейма ставлюся з професійної точки зору негативно. І вважаю це не найкращою технологією підміни понять і зміни предмета обговорення. Про що насправді має йтися на виборах? Не про нові чи старі обличчя, а про нову чи стару політику, про її зміст, про професіоналізм тих чи інших кандидатів і про ступінь їхньої готовності до депутатської роботи та відповідальности, засвідченої попередніми корисними справами. Натомість, саме гасло «нові обличчя» перемикає і концентрує увагу виборців перш за все на зовнішньому, на формі, при цьому переважно нехтуючи змістом депутатської, так і загалом політичної діяльності.

Чого очікувати від новообраних депутатів-мажоритарників? Вони дуже різні. Несподівано для себе я побачив серед переможців двох відомих мені колег, певною мірою вихованців нашої кафедри – Георгія Мазурашу та Максима Заремського. Георгій був студентом історичного факультету, а згодом закінчив кафедру політології та державного управління за спеціальністю «державна служба». А Максим нині є слухачем магістратури спеціальности «Публічне управління та адміністрування». Тому щонайменше основи, елементарні знання зі сфери державного управління у них мають бути сформовані і закладені. Надіюся, що новим нардепам це знадобиться, а головне – принесе користь виборцям та країні.

Вам буде цікаво: Які обіцянки дали буковинцям переможці виборів у округах

Наскільки вони готові до парламентської діяльності? Думаю, наразі недостатньо готові. І як довго у них триватиме процес адаптації до нової відповідальности, чи залишиться їхній запал, продемонстрований під час виборчої кампанії, спрямованим саме на те, щоби служити народу, а не своїй фракції, побачимо. Щодо Олени Лис та Валерія Божика, то я їх не настільки знаю, щоб давати якісь персоналізовані оцінки і висловлювати свої очікування. Загалом, дивлячись на результати в одномандатних округах по Україні, від «Слуги народу» виграли дуже багато людей із нульовим або мінімальним політичним і професійним досвідом у сфері партійної, депутатської діяльности. Це може бути й великою проблемою для них і всіх нас. Наскільки ці люди будуть самостійні в ухваленні рішень, наскільки вони будуть готові відстоювати принципові для всієї держави позиції – питання тим часом відкрите, і саме це породжує дискусії та занепокоєння.

У «Слуги народу» з’являється дуже солідна більшість у Верховній Раді. Для ефективної парламентської діяльности партнер по коаліції їм не потрібен, для конституційної більшости – потрібен, але я не впевнений, що зараз про це йде мова. Якщо буде необхідно проголосувати за якісь радикальні для країни зміни, то претендентами на ширшу коаліцію видаються «Батьківщина» і «Голос». Зокрема «Голос» і «Слугу народу» єднає те, що і одна, й інша політичні партії – новачки і, власне кажучи, переважно віртуальні проекти поки що. Відрізняє їх те, що «Голос» репрезентує національно-патріотичну частину суспільства, серед якої якраз і є найбільше критиків або хоча би скептиків щодо «Слуги народу» й особисто Президента. Тому з точки зору побудови стратегії діалогу з цією частиною суспільства, Зеленському і його політсилі вкрай необхідна та чи інша форма взаємодії з «Голосом». Звісно, «Слуга народу» з її великою кількість мандатів може проігнорувати ці міркування. Але якщо будуть певні турбулентності в політичному житті України, то ідея більш широкої коаліції може швидко з’явитися та матеріалізуватися.

 

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.

Залишити відгук

Залишити відгук