1
Ніщо масштабне не буває раптовим і неочікуваним. Навіть таємні, глибоко законспіровані плани.
Чернівці, 1940 рік.
Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.
Сороковий рік змінив історію Буковини. Кожен оцінює, якими були ці зміни, в міру політичних симпатій. Але це був справжній злам. Буковина залишила європейську домівку, в якій зросла.
Звісно, все що відбувалося навколо цього року, сповнено таємниць, шпигунських пристрастей і різних екзотичних подробиць, які залишили слід у місті. Але ми ці сліди не так уже й розуміємо нині. Наприклад, мало хто задумувався над тим, чому у центрі міста існувала вулиця генерала Ватутіна (нині Бандери). Адже всі «воєнні» назви вулиць (з іменами різноманітних маршалів) були розташовані за Центральним парком. Ось якраз через сороковий рік, а не через Велику Вітчизняну. Тому що генерал Ватутін і був тим, хто готував план анексії Буковини і Бессарабії у 1940 році. Це одна з причин, чому вулиця його імені була не за парком, а у центрі міста.
Буковина загалом була якимось ідеальним стартовим місцем. І є. У сороковому році тут балотувався у депутати майбутній знаменитий маршал Жуков (який і здійснював план анексії чи приєднання, хто вже як…).
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Жуков із цього приводу цілував на передвиборчому плакаті онука Лук’яна Кобилиці, якого спішно відшукали (або нафейкували) у буковинських Карпатах. Звісно, обрали, куди ж дінешся. Можна лише дивуватися, що його портрет не висить у 105-му кабінеті Ратуші. Так що Жуков – наш депутат. По мажоритарці пройшов. Тоді ж починали на Буковині свої кар’єри майбутній голова президії Верховної Ради України УРСР Іван Грушецький та віце-прем’єр Румунії Ласло (Василє) Лука. Відповідно, Леонід Кравчук був далеко не першим, кого Буковина торкнулася «на щастя». Чари.
Часто нині пишуть про непересічних буковинських поетів, які описували атмосферу тих часів. Але, виявляється, набагато краще ті часи на Буковині описали… шпигуни. Писали регулярніше і з більш цікавими деталями, аніж поети. Державний архів СБУ оприлюднив документи щодо тодішньої Буковини та внутрішнє листування НКВС, яке існувало не для пропаганди, а для «роботи». Цими документами, очевидно, подекуди користуються науковці, але ніколи – журналісти. Бо їм не до того. А, між іншим, цікаво… Повчально.
Чернівці, 1940 рік.
Цей матеріал буде присвячений тому, що ніщо масштабне не буває раптовим і неочікуваним. Навіть таємні, глибоко законспіровані плани.
А щодо 1940 року на Буковині, історики наголошують на раптовості того, що сталося. Наприклад, відомий український дослідник, доктор Василь Даниленко (г.н.с. Державного архіву СБУ) описує подію так: «Улітку 1940 р., спираючись на таємні домовленості з Німеччиною, Радянський Союз гостро поставив питання про приєднання Бессарабії, 21 червня того ж року В. Молотов у розмові з італійським послом А. Россо наголосив, що згадане питання має бути вирішене невідкладно. 23 червня під час зустрічі з німецьким послом Ф. фон Шуленбургом нарком закордонних справ СРСР повторив радянські вимоги, заявивши про нові домагання – на Буковину, «в якій проживає українське населення». Така претензія СРСР не була передбачена серпневою угодою, а тому стала предметом обговорення і дискусії.
На черговій зустрічі з німецьким послом нарком В. Молотов сказав, що «Буковина є останньою, якої не вистачає, частиною єдиної України». Тому радянське керівництво надає важливе значення «вирішенню цього питання одночасно з бессарабським». Зі свого боку, німецька сторона пропонувала СРСР відмовитися від Буковини, «яка ніколи не належала навіть царській Росії…». 26 червня, зваживши всі аргументи, радянське керівництво прийняло рішення «обмежити свої домагання північною частиною Буковини з містом Чернівці».
(В. Даниленко, В. Баран)
Власне кажучи, не тільки з цього уривку, але з багатьох описів істориків виникає відчуття раптовості, несподіваності того, що сталося. Як от сніг на голову. Ніби радянське керівництво тримало план у глибокій таємниці. Тому дивно читати тепер листування НКВС, яке наведу нижче, де повідомляють, що Буковина того року гула чутками у передбаченні анексії. Виявляється, знали про це король Румунії і міністри, знали посадовці і шпигуни. Жодної раптовості. Знав німецький консул у Чернівцях Шельгорн, який ще у квітні 1940 року радив не купувати німецьким підданим у Чернівцях нічого, що важко було перевезти. А 28 червня стало ясно – чому. Наведу для любителів цікавий документ. Він й про те, наскільки політика буває гнила та зрадницька. І про те, як легко все здають, коли нема куди дітися, з іншого – просто цікавий документ епохи (а ними журналісти рідко послуговуються). Документ грудня 1939 року, до входу радянських військ на Буковину ще півроку.
«У розвідувальному зведенні №146 від 23 листопада 1939 року, повідомляється, що у суміжній погранполосі розповсюджені чутки, що румунський уряд згідний віддати Радянському Союзу Буковину і Бессарабію, – якби тільки СРСР не чіпав територію Румунії.
При перевірці встановлено, що ці дані підтверджуються іншими джерелами. Причому свідчення вказують на те, що чутки про добровільну передачу СРСР Буковини і Бессарабії виходять і відображають точку зору деяких осіб з урядових кіл і широких верств населення румпогранполоси (деякі терміни не перекладаю,- авт.) не зацікавлених у війні з СРСР.
Чернівці, 1940 рік. Фото Георгія Зельма
Здобуті дані характеризуються такими фактами:
За даними, отриманим шляхом опитування порушника ГРИЦЕНКО, затриманого на ділянці 96 ПО, серед офіцерів і цивільного населення «румпогранполоси» поширюються чутки про те, що Румунія має намір передати СРСР Буковину в межах до річки Прут.
У разі, якщо Радянські війська спробують піти далі цих кордонів, то румармія надасть при цьому опір.
За закордонними даними 96 ПО, серед населення погранполоси Румунії поширені розмови про те, що в румунському уряді обговорюється нібито питання про переговори з СРСР, в результаті чого стався розкол. Деякі міністри і румунський король готові мирним шляхом віддати СРСР Буковину та Бессарабію, і частина міністрів висловилася проти цього, наполягаючи вирішити питання війною.
Ці чутки нібито вперше поширилися по радіо, через що румвласті, не бажаючи, щоб народ знав про них, заборонили користуватися приймачами приватним особам.
З опитування порушника ІВАНЮК, затриманого на ділянці 97 ПО встановлюється, що серед офіцерів румармії поширені чутки, що Радянський Союз хоче забрати Бессарабію і Буковину і орендувати Добруджу на термін в 21 рік за користування Румунією Бессарабії протягом такого ж терміну.
Населення Бессарабії і Буковини, незважаючи на погрози «румвласти» налаштоване проти війни і знаходиться в очікуванні приходу Червоної Армії. Поряд з цим фіксується, що румунські правлячі кола намагаються вести політику загравання з українськими націоналістами Буковини з метою відволікання уваги широких українських мас, дати їм поблажку у вигляді автономії. Широкі українські маси і населення інших національностей Буковини і Бессарабії не підтримують цієї політики і висловлюються за приєднання цих областей до СРСР.
Викладене підтверджується наступними фактами:
Опитуванням порушника ГРИЦЕНКО встановлюється, що в середніх датах листопада цього року представник українців Буковини і Бессарабії ЗАЛОЗЕЦЬКИЙ (саме його іменем названа нині вулиця у Чернівцях, – авт.) був викликаний румунським королем на доповідь у м. Бухарест.
Румунський король отримав від ЗАЛОЗЕЦЬКОГО інформацію про настрої українського населення, після чого запросив, які погляди висловлюють українці з питання приєднання Буковини та Бессарабії до СРСР. ЗАЛОЗЕЦЬКИЙ нібито відповів, що українці висловлюються за те, щоб перебувати під владою Румунії, з наданням їм автономних і рівних з румунами прав.
Король нібито погодився дати українцям автономію за умови їх вступу до «Фронт національного відродження» – «Фронт ренатірі».
Чернівці, 1940 рік. Фото Георгія Зельма
Повернувшись з доповіді короля, ЗАЛОЗЕЦЬКИЙ почав вести пропаганду за вступ до «Фронту Національного відродження». Однак ця пропаганда не знайшла підтримку в широких верствах українського населення, яке до пропаганди ставиться вороже і бажає приєднання Буковини і Бесарабії до СРСР.
(…)
Характерно також, що останнім часом румразведоргани, очевидно, за завданням вищої влади, намагаються через агентуру, яку перекидають до СРСР, з’ясувати наміри, характер і розмір претензій Радянського Союзу до Румунії з питань Бессарабії і Буковини”.
(Цитати наведено з доповідної записки від 23 грудня 1939 року від прикордонників (від начпогранвійськ НКВС КО Осокіна) до наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова).
Як бачимо, тут не так раптовість характерна, як приреченість. Ще восени 1939 року багато хто на Буковині, у Румунії знали про те, що найближчим часом сюди ввійдуть радянські війська. Хто розпускав ці чутки – місцеві комуністи за наказом Комінтерну чи вони просочувалися з урядових кіл, чи ті і ті – питання складне. Але хвиля звинувачень у «зраді», у добровільному віддаванні територій (яка піднялася у тодішній румунській пресі) тепер, через сімдесят років, з оприлюднення архівів НКВС, очевидно, отримує зайве підтвердження. Люди дізнаються про все… Але з певним запізненням.
І ми дізнаємося. Чи не так?
Чи все віруєте, що щось масштабне буває раптовим?
Сергій Воронцов
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.
