Як змінилася ціна за голос. Коловорот буковинських виборів

Про спільне виборів усіх часів на Буковині.

Карикатура з газети «Die Glühlichter », (з фондів Австрійської Національної бібліотеки)

Дослідник і журналіст Сергій Воронцов продовжує історичну рубрику про багатокультурне затишне місто Чернівці та більш серйозні теми, наближені до реальності.

За тиждень до виборів час подумати про вічне. Про коловорот виборів у природі. А ще краще – у буковинській природі. Тобто час пригадати всі вибори на Буковині та знайти між ними щось спільне. І бажано – щось різне.

До речі, перші вибори із загальним виборчим правом (причому лише для чоловіків, які старші 24 років) в Австро-Угорщині відбулися всього лише трохи більше ста років тому – у 1907. До цього обирати мали право далеко не всі – громадяни відповідного майнового стану і статусу. Цісаря, звісно, не обирали (і зараз не всюди обирають), а лише парламент.

Жінки ж отримали право прийти на виборчу дільницю у Чернівцях лише з приходом радянської влади (з приходом диктатури). До речі, цікаво, що прогресивна Швейцарія надала право жінкам обирати лише у… 1971 році. Вдуматися. Не вірили у цю жіночу властивість? Або боялися її? Тож, історична добірка про те, якими були вибори на Буковині.

ІСТОРІЯ ШМАТА ГНИЛОЇ КОВБАСИ ЗА ГАБСБУРГІВ

Ми легко можемо порівняти вибори сучасні з тими, що відбувалися в Австро-Угорщині. Редактор газети «Буковина» і дотепний спостерігач життя Осип Маковей залишив нам такий гумористично-гротескний уривок (лексика й орфографія оригінальні):

« –Хлопи! – говорив кандидат грімким голосом на вічах. – Ви всі дураки!
Голоси вічевиків:
– Певно, певно! Звідки нам усе знати?
– Лише я один мудрий, – казав меценат далі. (Віче співає бесідникові «Многая літа»).
– Дякую вам за довір’я! За се я буду всюди за вами обставати (Голоси «Славно!»). Нам дієся велика кривда (Голоси: «Кривда нам!): заяці ходять у нашу капусту, а ми не сміємо їх стріляти… Так чи ні? (Крик: «Кривда нам!). Дністер пливе через наш край і випливає, а ніхто не стараєся скасувати його! (Голоси: «Загатити його! На Венгри пустити!»). Так є! Треба постаратися, аби не шкодив нам. Крім того, від панів треба відбирати грунти і роздати хлопам. Цісарська каса має заплатити всі довги за хлопів. (Загальні зітхання: «Подай, Господи!»). Гуска солі має коштувати тілько три ґрейцарі! От якби я був послом, то я би о те все постарався. Бо теперішні наші руські посли – то самі зрадники. Чи правду кажу? (Голоси: «Святу правду! Зрадники! Повісити їх!)… (1895 рік).

Осип Маковей

Перша шпальта газети «Буковина»

Здається, кращого опису виборчої кампанії і зараз не зробити. Воно для всіх часів. Трохи пізніше, коли у виборах почали брати участь усі (чоловіки), з’явилася ідея шмата гнилої ковбаси за голос (хоча Шевченка у Габсбурзькій монархії читали далеко не всі).
Щоб відобразити ставлення до тодішнього виборчого процесу, я позичив дві карикатури з австрійських передвиборчих газет 1907 року. Як відомо, такі газети лежали (тоді) на полицях у будь-якій чернівецькій кав’ярні.

В австрійському парламенті – Рейхсраті – було тоді 516 депутатів. Телевізора ще не було, але були щоденні газети, і ще… у парламенті були місця для глядачів. Де саме любив проводити час молодий Адольф Гітлер. Він дивився з гальорки на збіговисько хитрунів та демагогів і думав, що вони точно завалять країну. Так воно і вийшло. Закінчилося все війною та розпадом.

Однак, коли сам Гітлер замінив їх своїми фанатиками, вийшло ще гірше. Як не вмер Данило, так болячка задавила.

Зал австрійського Рейхсрата

РОЗВИТОК ІДЕЇ КОВБАСИ: БАКШИШ ТА АЛКОГОЛЬ

1918 року імперія пала, і наступив благословенний час національних держав. Усю провину за світову війну звалили на попередників, на імперіалістів (а до того інших не було – всі були імперіалістами). І розпочали нове життя з надзвичайно світлими сподіваннями на свободу, права, мир тощо. Однак надії ті жили недовго. У Румунії відрізнялися від попередників хіба що більшою обмеженістю прав. Скоро демократи і буржуазні націоналісти, які мали нести ті самі свободи й бути зовсім не такими, як імперіалісти, чомусь так призвичаїлися до влади, що самі й почали порушувати і свободи, і виборче право тощо.

Надаю одне чернівецьке повідомлення, що відображає практику, добре знайому нам навіть зараз.

«Дрова – як об’єкт виборчої пропаганди.
Префект Якобан придумав оригінальний метод виборчої пропаганди. В селах Коровія і Чагор (буковинські села під Чернівцями – авт.), де він балотувався, не мав успіху. Тоді він обіцяв селянам продати палива по 128 лей за один метр дров. У той час один метр дров коштував 300 леїв. Газета «Гласул Буковиней».(1932р)

Інша історія з буковинських виборів 1932 року ввійшла в тодішні чернівецькі легенди. Чернівецькому політику Савчук-Севяну для того, щоб стати депутатом, не вистачало голосів 24 виборців. Він ніби попросив жандармерію, яка підпоїла та привезла виборців на дільницю за декілька хвилин до закриття. Що залишило свій слід у чернівецькій газеті «Час» (вона тоді теж існувала).

«Хто винен

Приїхало авто перед примарією, збіглися згінці, обступили авто. «Двадцять чотири мужа» чути з авто. Вийшли виборці, порахували їх, окружили згінці виборців, щоб ні оден не заблукався, не пропав, і так повели в примарію. Інші хитруни з сіл крутилися попід примарією. Не йшли до урни, чекали, видно щоб їм пізніше, тим акції виборчі підіймуться, тай вони більше зароблять. Чому ж б не заробити, як удається?! Не знають бідолаги темні та глухі, що тих виборчих згінців, ті авта, конт та їх виборчі видатки пишуться на конто їхньої шкіри та шкіри їх братів. Заплатять це вони, аж шкіра тріщатиме на них,аж очі їм повилазять».
Час (1932рік).

Останнє побажання дописувача того «Часу» щодо «очей, які повилазять» та «шкіри, яка тріщатиме», мабуть, можна внести в інструкцію на кожній виборчій дільниці і зараз. Хто не зрозумів архаїчної мови, можу підказати, що «згінці», це – загоничи, «конто» – рахунок. Загалом же таких легенд, пов’язаних із хабарами, хитрощами та домовленостями у тодішньому чернівецькому «Атлантик-барі» (де опоненти зазвичай і відзначали закінчення чергових виборчих перегонів) було безліч.

ВІД БАКШИШУ ДО ТАНЦІВ

Епоха бакшишу та посиденьок у барі завершилася з приходом на Буковину радянської влади у 1940 році. Газета «Радянська Буковина», яка почала працювати майже з 28 червня, писала про буржуазні вибори так:

«Серед… депутатів не було жодного представника трудящих. Депутатами ставали поміщики, капіталісти та їхні вірні лакеї – націоналісти усіх мастей» (…)«Німецькі, польські, румунські буржуазні партії почали обманювати трудящих демагогічними лозунгами, обіцянками, просьбами та погрозами (…). У цей час становище в країні погіршувалося. Повсюди тяжіла господарська криза. Державні витрати розбухли до неможливих розмірів. Велику частину бюджету пожирала державна адміністрація. В установах процвітало хабарництво. Банки накинули міцний зашморг на селянина».

І розміщала наочні карикатури, які й нині видаються актуальними до смішного.

Карикатура з газети «Комсомолець Буковини», 1940 рік

Натомість було запропоновано не обтяжувати себе вибором серед декількох кандидатів, а обирати одного, якого запропонувала б держава. Держава ж обирала для депутатства таких собі робочих людей, які мали б тішити око виборця своєю бездоганною народністю. Часто у вишиванках: ось представників народу обрали в парламент – радійте. У багатьох із них, щоправда, була вада – вони нічого не розуміли і ні за що не відповідали, як от деякі теперішні казаки.

Цікаво, що попри цілковиту відсутність виборчої боротьби та альтернативи, товариш Сталін страшенно дбав про рекламу. Все відбувалося за буржуазними стандартами: відомі люди мали закликати голосувати за кандидата, артисти – співати про кандидатів, віршарі – писати і так далі. Навіщо це було, важко сказати, але все це робили надзвичайно старанно. Два чи три рази під вибори за Сталіна проводили зниження цін (причому відсотків на двадцять-тридцять). Такий собі дарунок диктатора улюбленому народу. Насправді зрозуміло, що зниження відбувалося за природними економічними причинами. Надалі ця практика зникла назавжди.

У якийсь момент радянська влада спробувала впровадити на виборчій дільниці… танці. Поєднання танців і виборів, на думку ідеологів, мало відображати невгамовне щастя радянського народу. Тобто у буржуазні часи продавалися за шмат гнилої ковбаси, у тоталітарні – просто танцювали натщесерце. До чого нас схиляє теперішня влада – важко сказати. До поєднання, певно. Від ідеї танців у радянські часи все ж відмовилися. Вочевидь відчули, що занадто.

ВІД ТАНЦІВ ДО ІДЕЙ ТА МРІЙ

Зрештою витанцьовування виборців набридли навіть самій радянській еліті, бо і їй доводилося самій підтанцьовувати з дармовим майонезом та сервилатом у портфелі. За триста карбованців і пайок це не здавалося так уже й привабливо. А монетизувати свої посади якось не виходило… Вирішили ввести свободу та альтернативу. Наприкінці вісімдесятих на Буковину повернулися вибори з альтернативою, політичні пристрасті, вільні дискусії. Біля закритого тоді Святодухівського собору, з боку вул. Кобилянської, почали збиратися політично стурбовані громадяни. Там розвішували агітацію. У Чернівцях навіть з’явилася назва «Гайд-парк» – аналог відомого парку дискусій у Британії.  Це, мабуть, був кращий час для мрій.

Передвиборчий політичний мітинг, 25 лютого 1990 року, вул. Стасюка. Виступає Тарас Кияк, тоді ще науковець. Поруч, Ярослав Кирпушко, також науковець

Натхненний час віри у права людини, довіри і добрих сподівань. А потім, звісно, повернулися таки до ідеї ковбаси. Коловорот виборів у природи.

Тож спільне виборів усіх часів – над ними завжди любили посміюватися. Водночас за можливість вільно обирати люди готові були попрощатися із життям. Такий от парадокс.

Ходіть до дільниць, за законом колообігу колись має прийти час ідей, натхнень та сподівань.

Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думку, висловлену у матеріалі.