Жарти інформвійни. Експерт Максим Кияк про пропаганду та роль гумору в ній

Кількість пропаганди буде збільшуватися не лише у глобальному масштабі, а й у локальному.

Фото stopfake.org

Максим Кияк – чернівчанин, кандидат філософських наук, співзасновник мережі публічних дипломатів Global Ukrainians, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма». Є співавтором одного з найбільш відомих досліджень Центру стратегічних комунікацій НАТО щодо ролі гумору у пропаганді та контрпропаганді – «StratCom laughs: in search of analytical framework». Працює над докторською дисертацією. Є фахівцем у сфері міжнародних відносин, стратегічних комунікацій та з питань протидії дезінформації. На сайті zbruc.eu він пише про пропаганду та роль гумору в ній.

Щороку у грудні журнал Economist випускає спеціальний випуск із прогнозами розвитку світу на наступний рік. Наприкінці 2018-го на обкладинці однією з ілюстрацій прийдешнього року був Піноккіо – як символ дезінформації та фейкових новин. Тож можна сміливо прогнозувати, що цього року тема набиратиме все більших обертів.

Кількість пропаганди буде збільшуватися не лише у глобальному масштабі, а й у локальному. І тут дуже важливо пам’ятати, що багато залежатиме від уміння фільтрувати інформацію й опиратися пропаганді на рівні кожної людини. Потрібні медіагігієна, критичне мислення та медіаграмотність загалом.

Звісно, основним автором фейків на сьогодні є Російська Федерація, де для цього працює ціла система. Але насправді пропаганду використовують усі, коли йдеться, зокрема, про так звану soft power, тобто м’яку силу. Дезінформацією користується й Україна – згадаймо хоча б справу «воскреслого» журналіста Бабченка, яка суттєво вплинула на журналістську й експертну спільноти та на сприйняття України у світі. Основне питання, яке нам ставили: якщо Україна протистоїть фейкам, то чому створила інший фейк, у який всі повірили? Після цього випадку дипломат Дмитро Кулеба у своїй зовсім свіжій книзі «Війна за реальність» написав, що «світ уже ніколи не буде монохромним, уже немає чіткої монополії на правду – так само, як немає монополії на брехню».

Російські кола пропаганди

Українській аудиторії не треба пояснювати, звідки йде дезінформація. Натомість закордоном мене часто запитують, чому я так багато говорю про Росію. І це доводиться пояснювати, адже не лише звичайні європейці, а й європейський істеблішмент не цілком розуміють цю проблему.

Кремль, на мою думку, має чіткі зони впливу і поширення своїх меседжів, які дещо нагадують лінії оборони у військовому сенсі.

Перша зона – це власне сама Росія як головний ізольований форпост.

Друга – Східна Європа. Це переважно Україна, Грузія та Молдова. Основна риторика у цих країнах – заперечення їхньої суверенності, нав’язування думки, що вони є у сфері інтересів Росії, та «лякалки», що ними начебто керують ззовні країни Заходу. Дуже активно просувається також ідея, що ці країни – не суверенні та не стабільні, на противагу «суперстабільній» Росії. І тут часто наголошують на начебто провалі кольорових революцій в Україні та Грузії з метою недопущення схожих подій у самій Росії. Дуже великий акцент роблять на захисті російської мови, при цьому вибудовуючи чітке поєднання понять «Кремль» та «російська культура». Росія чітко заявляє монополію на російську мову, хоча зрозуміло, що цю мову не варто обмежувати кордонами країни. До речі, конкретно цей меседж діє й у зворотний бік – будь-який випад проти Кремля трактують як русофобський.

Особливість Грузії серед цих країн – російським пропагандистам там працювати важче, оскільки російська мова не так поширена, а, отже, російські медіа не настільки популярні.

Наступна зона – країни Балтії. Дуже активно пропаганда там почала працювати після того, як вони стали членами НАТО. Хоча офіційно напередодні вступу влада Росії начебто декларувала своє лояльне ставлення до такого кроку. Найбільш яскравим прикладом дезінформації проти країн Балтії були події довкола пам’ятника так званому Бронзовому солдату 2007 року в Таллінні. Основні кремлівські меседжі стосуються слабкої економіки країн Балтії, залежності від російського ринку, а отже, – шкідливості нинішніх санкцій ЄС проти Росії, утиску російськомовного населення й етнічних росіян. Інколи меседжі дуже схожі на ті, які використовували свого часу в Україні на Донбасі.

Читайте також: Український експерт Максим Кияк про те, як захистити себе від російської дезінформації

Наступне коло – країни Центральної Європи. Специфіка російської пропаганди у цих державах полягає передусім у використанні політичних фігур, які інколи безпосередньо, а інколи опосередковано пов’язані з Кремлем, та так званих корисних ідіотів. Зокрема активно використовуються праворадикали, а також антимігрантські настрої та євроскептицизм.

Ще одним колом я виділяю Північну Європу. Особливо російська дезінформація активізувалася у регіоні, коли там заговорили про посилення обороноздатності цих держав після подій в Україні 2014 року. Зараз, наприклад, у Норвегії функціонує російський веб-сайт «Sputnik» норвезькою мовою. Думаю, ці країни не є пріоритетними для Росії, порівняно зі старою Європою та пострадянським простором. Переліченими зонами інформаційного впливу весь перелік впливу російської дезінформації не вичерпується.

Менше року тому вийшло дослідження за участю Ради зовнішньої політики «Українська призма» щодо стійкості до російської пропаганди, яке враховувало переважно країни Східної та Центральної Європи. За його результатами найбільш вразливими до пропаганди є передусім російськомовні спільноти, прихожани православної церкви, прибічники ультраправих ідеологій, військовослужбовці й молодь до 25 років. Я не зовсім погоджуюся зі всіма тезами дослідження, але це праця, на яку можна зважати.

Проте під час аналізу будь-яких досліджень варто пам’ятати: говорити про пропаганду узагальнено є помилкою. Це як вимірювати середню температуру по лікарні –  у різних країнах дезінформація має різну природу та специфіку.

Вам буде цікаво: Ні – фейкам та брехні. Як не стати жертвою маніпуляцій перед виборами

Для Росії інформаційна складова є лише одним із компонентів війни, і не варто розглядати її ізольовано, натомість треба враховувати інші методи: військові, політичні, економічні, культурні. Більше того, російську дипломатію потрібно вважати ланкою пропаганди, що добре було видно під час переговорів у Мінську, коли російські дипломати тиснули на присутніх там наших і західних дипломатів, використовуючи фейкову інформацію.

Гумор у пропаганді

У 2014 році у Ризі було засновано Центр стратегічних комунікацій НАТО, який зокрема вивчає, як протистояти дезінформації. Одне з його досліджень, де я був співавтором, стосувалося ролі гумору у стратегічних комунікаціях. Чому праця хороша? Вона системна, міждисциплінарна, новаторська, а у роботі над нею брали участь експерти з різних країн та сфер.

Цікаво, що робота стала більш популярною у Росії, ніж у деяких західних країнах. Сталося так через гучну «промоцію», завдяки якій про неї понад тиждень говорили на всіх російських ток-шоу. Річ у тому, що працю опублікували за день до офіційної презентації. Буквально за півгодини речниця МЗС РФ Марія Захарова написала: «Експерти НАТО заявили, що КВК – це зброя Кремля». Очевидно, впродовж тридцяти хвилин прочитати аналітичний текст на більш, ніж 100 сторінок англійською мовою неможливо. Очевидно, заява маніпулятивна, бо про КВК у роботі – лише один розділ. Але водночас це дуже важливий сигнал – такою реакцією вони видали самі себе: КВК і гумор загалом справді є зброєю Кремля. Підтвердженням цього, зокрема, є і те, що позаминулого року Олександрові Маслякову міністр оборони РФ вручив медаль «За укрепление боевого содружества». Наголошувала на цьому й одна з авторів дослідження, яка раніше була учасницею КВК і з власного досвіду розповідала, що кожен жарт проходить три етапи цензури, зокрема і політичної.

Чому гумор ефективний? З одного боку, він ґрунтується на фактах, з іншого, продукує зовсім іншу реальність – і ти вже не знаєш, правда це чи ні. Коли ми слухаємо жарти, у нас вимикається критичне мислення, і це найкращий шанс просувати меседжі, зокрема й політичні. Це такий собі smart fake. Гумор зазвичай є вірусним, зручним і економним. Дуже часто гумор спирається на соціальні стереотипи – як це робиться, зокрема, про українців з боку росіян. Завдяки гумору в Росії висміюють «слабких і недолугих лідерів Заходу» і возвеличують «сильного» Путіна.

Водночас, на моє переконання, гумор є найбільш ефективним саме як елемент контрпропаганди. Це чудовий захисний механізм, коли можна висміяти та довести будь-що, будь-який фейк до абсурду. Він використовується як захисний механізм проти паніки та страху чи для того, щоби перебільшити власні сили та применшити потужності ворога. У 2014–2015 роках в Україні гумор майже не використовували – люди були у певній прострації. Але згодом він дуже добре виокремився як механізм захисту. Саме 2015–2016 роки – це бум появи різних комедійних шоу.

Варто пам’ятати, що навіть під час захисту гумор потрібно використовувати збалансовано. Якщо ним користуватися постійно, це може призвести до симпліфікації, тобто до надмірного спрощення тих чи інших подій. Найбільше питання, як на мене, полягає у тому, як навчитися використовувати гумор для того, щоб атакувати недружній, зокрема російський, інформаційний простір.

 

Джерело: Жарти інформаційної війни

https://zbruc.eu/node/87879?fbclid=IwAR25jrw-GJl-z5EePN_ZmC22Lcb0PiAwvSm4rU2msu_w_ongArk2B-9A2sg

 

Залишити відгук

Залишити відгук