Оплачуємо по-новому, їздимо – як і раніше. Як чернівецькі кондуктори «обходять» систему електронних квитків

Система оплати запрацювала по-новому, проте чи змінилися основні принципи роботи кондукторів?

13 лютого у чернівецьких тролейбусах-«двійках» запровадили мобільні валідатори. Це зробили, аби максимально унеможливити будь-які грошові махінації та ретельно вести облік пасажиропотоку. І, відповідно, знаючи, скільки пасажирів щодня обслуговує тролейбусне управління, вивести найоб’єктивнішу вартість проїзду. Система оплати запрацювала по-новому, проте чи змінилися основні принципи роботи кондукторів? «Шпальта» проїхалася у «двійках» міста та подивилася, як працівники тролейбусного депо виконують нові обов’язки. Про «чорну» касу, відверту хамовитість та «а хіба вам треба той квиток?», читайте у нашому репортажі.

Післяобіддя п’ятниці. Стою на зупинці Богдана Хмельницького, виглядаю «двійку». Від знайомих почула, що саме у цих тролейбусах все рідше й рідше видають квитки. Можливо, це залишилося б непоміченим, якби не одне «але»: саме у «двійках» віднедавна запрацювали валідатори – пристрої, які, здавалося б, просто покликані навести лад у справах оплати проїзду. Чиновники обіцяли повний контроль пасажиропотоку, відкриту бухгалтерію та облік поїздок. Не минуло й тижня – а у чернівчан уже є претензії. Однак не звикла вірити комусь просто на слово, тож вирішила все сама перевірити.

До зупинки під’їжджає старенька й покоцана звідусіль «двійка». Вона вмить заповнюється людьми настільки, що не те, що сісти – вільно стати нема де. Очима швидко шукаю кондуктора – сподіваюся миттєво отримати квиточок та не розчаруватися у чесній роботі тролейбусних бджілок-трудівниць. Однак кондуктор досі не виходить. Він активно жестикулює, сперечаючись у кабіні водія.

Зупинка «кінотеатр «Чернівці»». Ось тут я, зрештою, як і кожен, хто коли-небудь їхав «двійкою», зрозуміла, як себе почувають ретельно і щільно напхані бабусею у трилітрову банку мариновані огірки. Натовп людей підсуває мене впритул до вікна – звідти з проіржавлених шпарин рясно крапає вода на фетровий капелюшок якійсь бабусі. Помічаю, на передній площадці салону завовтузилися люди – з кабіни водія виходить кондуктор.

– Ви чого тут сіли? – бурмоче чоловік-кондуктор до двох жіночок спереду. – Не бачите, пише: «місця для дітей та інвалідів»? Ви точно не діти чи, може, вам шось бракує? Інваліди?

Намацую студентський та дві гривні у кишені, чекаючи приходу кондуктора. Салон затихає. Прислухаюся: вода досі рясно крапає на фетровий капелюх бабусі, але не чутно характерного звуку клацання картки та друку квиточків-чеків.

А квитки хіба не видаєте? – ледь-ледь долинає жіночий голос із передніх місць.

Чекайте-чекайте, «лєнти» нема, – буркає кондуктор.

Чоловік обходить уже половину салону, щонайменше 15-20 людей, але досі не видає нікому квиток. Аргументує це одним і тим же: закінчилася стрічка в апараті. Підійшла моя черга. Протягую «студентський» і дві гривні та перепитую, коли отримаю квиток.

От поставлю нову «лєнту» – віддам вам квиток, чекайте. Не дінеться нікуди, – вже роздратовано каже кондуктор.

Чоловік, збираючи гроші, обходить весь салон, де, здається, тільки «стоячих» людей назбиралося більше 30. Але про те, чому він не видав квиток, запитали тільки жінка попереду, я та молодик, якого не на жарт розлютила така поведінка кондуктора:

Як це у вас «лєнта» закінчилася? Ви ж дві зупинки простояли у кабіні водія, не могли заправити стрічкою наперед?

Я сам знаю, що мені робити, – відмахується кондуктор, але все ж таки сідає на своє коронне місце та бере в руки валідатор.

Чоловік порається із пристроєм та, діставши загальну картку, пробиває два квиточки.

Хто там конче хотів квитка? Передайте їм, – гукає кондуктор, зиркаючи на жінку спереду. Чоловік дістає з кишені пільгову студентську картку та знову пробиває два квитки. – А студентських кому треба було?

Прошу у кондуктора квиток. Водночас уважно спостерігаю, скільки їх ще він проб’є і віддасть тим, хто заплатив за проїзд. Але чоловік не поспішає пробивати ще декілька десятків квитків для всіх пасажирів та ховає картки у кишені. Поки на зупинці тролейбус ще більше заповнюється людьми, міркую: скільки ж таких коштів втрачає міський бюджет щодня, щотижня, щомісяця. І, знаючи ще від кондукторів «двійок» із прем’єрного для валідаторів дня, підраховую, на скільки ж зросте вартість квитка через такі випадки. Адже у бухгалтерії депо кількість пасажирів за пробитими квитками значно відрізнятиметься від справжньої. Відповідно, всі витрати ділитимуть на менше число – не найвигідніше для містян.

Передайте квиток, будь ласка. Я ж передала три гривні! – перебиває мої міркування роздратований жіночий голос.

Я передавав вам, а чи дійшов він до вас – це не мої проблеми, – гукає кондуктор, але все ж таки пробиває жінці, яка вже встигла привернути увагу всіх пасажирів, ще один квиток.

Пам’ятаю, як кондукторка «двійки» пані Оксана тиждень тому казала мені, що зобов’язана підійти до кожного пасажира, які зайшли на зупинці. Тут, як видно, система чомусь видозмінилася.

Хоча, може, такий варіант і більш прийнятний нині, бо людей так багато, що пройти малоймовірно. На зупинці «Руський міст» до салону заходять дві жінки з габаритними клейончастими сумками. Чоловіки, що стоять поруч, підносять торби та допомагають жінкам влізти в тролейбус – двері не одразу зачиняються.

Це хто з торбами сідає в тролейбус? – одразу береться коментувати побачене кондуктор. – Половину салону зайняли мені, люди пройти не можуть. Пхаються так, аж двері ломляться.

Читайте також: У маршрутках та тролейбусах Чернівців рахують пасажирів

Під кондукторові звуки прокльонів до жінок із сумками ледь-ледь вилізаю із тролейбуса біля техучилища. Переходжу дорогу та йду на зупинку «двійки» – вже у зворотний бік, до вулиці Богдана Хмельницького. Чекаю 10 хвилин, 15, 20. Подумки згадую обіцяний графік маршрутів, опублікований на сайті ЧТУ. В бік Гравітону нарахувала вже чотири тролейбуси. Перший у зворотний бік приїхав через 34 хвилини. Перемога!

Тут, порівняно з попередньою «двійкою», людей значно більше. Передаю дві гривні за проїзд кондукторці, яку через натовп людей розгледіти зможу лише біля кінотеатру. Квиток мені тут також не вдалося отримати – так і не розумію, чому: не пробили, чи не передали. Однак розглядаю руки пасажирів біля поручнів із рештою – ніде не бачу квитка. Може, тут взагалі немає валідатора?

Біля кінотеатру тролейбус нарешті порожніє. У жінки-кондукторки помічаю апарат-квиткодрук, що звисає на грудях. Доїжджаю останню зупинку, жінка пробиває квитки двом школяркам.

Виходжу з «двійки». Так і не дізналася – тут у час-пік квитки не доходять до пасажирів, бо їх не пробивають, чи, можливо, інші недобросовісні пасажири не передають у натовп?

Наприкінці дорожнього експерименту ми зателефонували заступнику міського голови Володимирові Середюку. Запитали, чи відомо йому щось про свіжі махінації кондукторів «двійок» зі свіжими нововведеннями. На що чиновник пообіцяв одразу розібратися із в.о. начальника тролейбусного депо. Також Володимир Середюк запевнив, що «чорна» каса неприпустима у місті, яке хоче розвиватися. А через декілька хвилин заступник міського голови перетелефонував мені та повідомив, що сьогодні з усіма без винятку кондукторами «двійок» проведуть роз’яснювальну бесіду.

Вже тиждень ми оплачуємо по-новому. А їздимо як?

 

Анна Колісник

 

 

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук