«Не дурня, а нанотехнології». Як чернівецькі кондуктори та пасажири реагують на валідатори

Відтепер у тролейбусних маршрутах №2 працюють електронні квитки.

Відсьогодні, 13 лютого, у чернівецьких тролейбусах-«двійках» пасажирів розраховують за допомогою мобільних валідаторів. Таке нововведення, як обіцяють чиновники, стане серйозним поштовхом до розвитку інфраструктури міста. Однак чи готові кондуктори і самі чернівчани до таких змін? Сьогодні «Шпальта» проїхалася у «двійках» міста та на власні очі побачила, як система оплати працює по-новому. Про те, як містяни і кондуктори реагують на зміни, читайте у нашому репортажі.

Стою на зупинці Богдана Хмельницького, виглядаю «двійку». Під’їжджає майже порожня жовтобока красуня. Заходжу всередину і швидко очима шукаю його – валідатор. Саме він є зіркою сьогоднішнього дня. Підходжу до кондукторки. Пані Оксана, помічаючи фотоапарат, одразу дивується.

«Пані, знайдіть собі когось іншого сьогодні, бо наші кондуктори вже заздрити мені будуть  – взагалі совісті не маю, маю тут зіркову хворобу. Знаєте, ви у мене вже четверті від ранку. Приходять от усі, фотографують – як тягне на мій маршрут. Дівчата, вийдіть краще на Гравітоні і сядьте до когось іншого. Мене ж з’їдять потім, бо я зірка, а вони – ні. Треба ж ділитися трохи славою, хіба ні?», – каже жінка.

Обіцяю пані Оксані не дратувати її зайвими запитаннями і намагаюся дізнатися, чи можна розрахуватися телефоном, за допомогою Apple-pay.

– Та можна, але не вийде за студентським. Тут запрограмовано лише на звичайний квиток, не пільговий, за 3 гривні.

Прикладаю телефон, кондукторка відриває невеличкий, немов магазинний чек, квиток.

«Можна розрахуватися телефоном – так, як оце ви, можна банківською чіпованою карткою або просто готівкою. Для цього в мене є 4 картки: загальна (на 3 гривні), студентська, учнівська і пільгова. Прикладаю їх до валідатора, секунда – і маєте квиток»

На зупинці біля кінотеатру тролейбус вмить заповнюється людьми. Пані Оксана зараз мусить обійти всіх людей особисто. Без «передайте, будь ласка, 3 звичайних» працюється набагато важче.

 «Дівчата, не штовхайтеся – перевернете цінного кондуктора», – гукає кондукторка до пасажирів.

– Та мені не треба, – гукає якась жіночка, що відмовляється брати квиток.

–  Мені треба. Беріть. Мушу дати вам квиточок, аби потім ви знали, скільки разів за місяць ви їхали у тролейбусі. Це не експеримент – це вже і далі так має бути. Ось ваша поїздка, – показує пані Оксана на номер квитка, – вона фіксується. Ви показуєте пільговий документ, а я даю вам свій. Дивіться, який гарний квиточок.

 Дурня якась.

 – Та яка дурня, пані. Це ж нанотехнології, космос. Не чули хіба, «Пака наши караблі бараздят прастори всілєннай», ого-о-о.

Поки пані Оксана обходить усіх пасажирів, запитую, як відбувалися навчання нової системи.

«Ой, була польова кухня. Приїжджали, нас на «ученія» вивозили. Ну, звичайно, показували, як вводити номери, як працювати. Сказали, що отут вибиває, скільки коштів «нащьолкали» за день. Потім я приїжджаю в депо, здаю валідатор. Касир закриває касу і говорить, скільки я маю здати грошей. Підбивають підсумки щодня, скільки студентів, учнів та пільговиків. За кожного пільговика повертає гроші держава. Тому… Міс Зелена, підіймаємося вище на «підніжечку», не стоїмо у дверях, – гукає кондукторка до дівчини у зеленій куртці. – Взагалі проїзні квитки на місяць з 1 березня скасують. Уже у вільний доступ входять оці «картки чернівчан». Ви собі їх поповнюєте, приходите, фіксуєте. Сьогодні в мене хлопчина розраховувався нею – вийшло. Але ще ж нема рахунків, на які ці гроші надходили б. Поки що віртуально», – каже жінка.

Як розповідає пані Оксана, сьогодні дев’ять «двійок» на лінії. Але валідатори не всюди є, на тролейбуси-«гармошки» поки що не дали. Вирішили, що поки буде так.

На зупинці тролейбус майже повністю заповнюється пасажирами. Кондукторка швидко підходить до кожного. Пані Оксана всім мусить пояснити, що це за нова штуковина.

Три гривні – вартість проїзду. Можете дати п’ять чи десять – ніколи не відмовляюся від великих грошей, – усміхається кондукторка.

– Добре-добре, – обертається високий чоловік у балоновій куртці.

– Звичайно, добре. Мені.

– Це що, вже є ці валідатори?

–  Та, буду так до кожного пасажира тепер підходити, вітатися, з молодими знайомитися. Як вас звати, до речі?

– А я знаю, як вас звати.

– Ну?

– Оксана, правда?

– Бачите? Зірка!

Вже звичний голос повідомляє: «Зупинка «Руський міст».

– А чого, коли за пенсійним їздити, то ніде не дають квиток, а у вас дають? – запитує бабуся, мружачи очі і розглядаючи перший у житті електронний квиток.

 Пані, відсьогодні у маршруті №2 фіксована поїздка для кожного пасажира, – вже, здається, всоте пояснює пані Оксана. – Ви просто виграли джек-пот. Вам так пощастило потрапити на відкриття. Ще зранку на тролейбусі були повітряні кульки. Просто їх вітром здуло.

«Знаєте, молодші люди вже володіють інформацією про те, що це і як, – розповідає кондукторка, показуючи на валідатор, і, здається, радіючи, що на зупинці ніхто не зайшов, і можна нарешті присісти. – А для старших це щось нове-незнане. Доводиться пояснювати всім», – каже жінка.

Пані Оксана сьогодні справжня зірка не лише для телевізійників. Жінка розповідає, що нині вперше побачила у тролейбусі міських очільників.

«Чиновники, дорога моя, у тролейбусах не їздять. Повірте мені, от сьогодні у мене їхав начальник тролейбусного управління і навіть Середюк (заступник міського голови, – ред.). Але він же не їде тут кожного дня. Раз появився – і то валідатор «накрився», – сміється пані Оксана. – Зависла система – тролейбус, напевно, був шокований побачити тут когось із мерії».

Кондукторка радить вийти на наступній зупинці та сісти протестувати ще одну «двійку», яка одразу їде за цією. Виходжу на зупинці біля технікуму.

Наступну «двійку» не доводиться чекати й 10 хвилин. Ця красуня не така новенька, як попередня, але людей тут теж багацько. Кондукторка Валентина Вікторівна спочатку трохи дратується, побачивши камеру.

«Та що ви так – без попередження? Я от укладку зробила б, нігті намалювала б, губи, а то зараз сфотографуєте мене, як промокашку якусь»

Обіцяю, що її на фото не буде видно, і запитую, як вдається працювати за новою системою з такою великою кількістю людей.

«Знаєте, для того, щоб це все нормально працювало, треба забезпечити все місто нормальними картками. Учнів – учнівськими, а студентів – студентськими. Хай їх називають транспортними картками, чи картками чернівчан – як хочете. А є ще ж такі пільгові категорії, як прокуратура, СБУ. Сьогодні вранці їхала жінка, а у неї посвідчення. Я кажу їй: «Жіночко, ви ж зрозумійте, в мене тільки чотири картки, у вас же нема своєї, аби сюди прикласти. Пільговики – це ж не лише пенсіонери. І, як ви бачите, зараз тут ще можна більш-менш нормально пройти, можу до кожного підійти – людей небагато. А коли людей «наб’ється», о пів на восьму ранку – дуже важко. Тут те, тут картка, тут валідатор перевертається, там решту треба видати. Полегшення нема жодного», – бідкається жінка.

У цьому тролейбусі люди чомусь не так активно реагують на нововведені валідатори. Здається, ніби всі вже давно звикли до електронних квитків.

«Зранку хтось чув про валідатори, хтось ні. Та основна маса не в курсі. Пенсіонери від ранку кажуть мені: «Ой, ви бідненька, нещасна, так до кожного підходите особисто», жаліють мене. Молодші – не дивуються. Але не можу сказати, що якась яскраво негативна реакція. Спокійно сприймають. Щоправда, зараз дуже важко, в час-пік просто нереально, та чогось ніхто не хоче про це думати», – каже пані Валентина.

Пасажирів із кожною наступною зупинкою не меншає. Кондукторка мчить туди-назад салоном, не обділяючи новеньким квитком нікого.

«І це ще, дівчата, у мене сьогодні був пізній виїзд. Але ось я вийшла о 6 ранку, й о 14:25 у нас має бути заїзд у депо. Начальство сказало, що за нововведення дадуть премію, зрозуміло. Але сумніваюся, що вона має бути щомісячною. Дуже важко зараз, дуже».

Бажаю пані Валентині ввічливих та не дуже допитливих сьогодні пасажирів і виходжу на зупинці біля кінотеатру. Навіть у старенькій «двійці» тепер з’явилися ті славнозвісні «нанотехнології». Тепер на працівників тролейбусного депо чекають гіперактивні дні та безліч здивованих очей чернівчан із запитанням:«Шо то?». Але це, безсумнівно, великий крок для інфраструктури міста. Чи ні? То все ж таки дурня чи нанотехнології?

Анна Колісник

Фото Євгенії Калюжки

Залишити відгук

Залишити відгук