Американський продюсер Ян Фішер Романовський про кінематограф і потенціал Чернівців

Ян Фішер планує знімати у Чернівцях фільм, написаний на основі відомої книжки «Бібліотекар з Аушвіцу».

Відомий американський продюсер Ян Фішер Романовський приїхав до Чернівців на запрошення «Клубу підприємців Буковини» та продюсера Андрія Чернюка. До цього Ян уже був в Україні, щоправда, тільки в Одесі та Києві.

Чоловік народився у Росії, тому добре володіє цією мовою. Свідому частину свого життя він живе у Лос-Анджелесі. Саме там він зняв своє перше кіно, а починав із фотографії. Зараз на його рахунку 12 продюсованих фільмів та досвід роботи із багатьма зірковими акторами.

Приїзд до Чернівців був невипадковим – успішний продюсер має намір знімати на Буковині фільм «Бібліотекар з Аушвіцу». Для того, аби втілити в реальність таку, здавалося б, нереальну ідею, Яну необхідно було оглянути місцеві локації та вивчити можливість фінансування майбутніх зйомок.

За два дні екскурсії Чернівцями Ян багато гуляв містом, розглядав історичні пам’ятки і часто зупинявся, щоб зафіксувати на камеру телефона найцікавіші місця. Робить висновок, що Чернівці дуже «сінема кул».

Ян простий у спілкуванні, любить жартувати, чим одразу підкуповує. Каже, його мама завжди надіялася, що обраницею сина буде саме слов’янка, а з мамою сперечатися не варто. Жартує, що дружини поки нема, але є улюблена собака Белла, яка розуміє його, як ніхто.

В інтерв’ю «Шпальті» Ян Фішер Романовський розповів, чого не вистачає українському кінематографу, чи є потенціал у розвитку кіно у Чернівців та як знайти гроші на створення фільмів.

Я народився у Росії, на Уралі, тож вільно володію російською. Коли мені було 12 років, переїхав до Ізраїлю, звідти в 21 рік – до Америки, і з того часу я живу у Лос-Анджелесі. Завжди хотів працювати у кіноіндустрії. Спочатку вивчав фотографію у французькій школі і деякий час був фотографом; працював у новинах. Потім почав знімати документальні фільми й уже понад десять років я працюю у кіно.

«Круг». Так називався мій перший фільм тривалістю півтори години. Він знятий однією сценою. Це стрічка без монтажу. Насправді дуже важко зняти одну сцену на 90 хвилин без зупинки. Але ми впоралися.

Зараз на моєму рахунку 12 фільмів різних жанрів. Є декілька документальних стрічок, є фільм жахів, є драма. Загалом я спеціалізуюся на ігрових фільмах. Також є серіал і декілька телевізійних фільмів.

Кіно як бізнес

Для того, щоб знайти гроші на кіно, спочатку треба змінити всю структуру індустрії в країні. Коли кіно працює, як бізнес, то для цього й знайдуться гроші. Адже є багато охочих вкладати у бізнес.

Інший варіант – знімати фільм англійською мовою для міжнародного глядача. Тоді Україні можна буде говорити про реальні інвестиції.

Писати хороші сценарії

Чи не найважливіше у фільмі – наявність хорошого сценарію. Сценарій – це як фундамент для будинків: якщо він поганий, то будівлі не буде, так само і з фільмом.  Як знайти хороший сценарій? Треба шукати якісний матеріал, який ти хочеш подивитися, і, відповідно, інші люди теж. Важливу роль тут відіграє інтуїція, та все ж ти ніколи не знаєш, яким буде кінцевий результат. Треба, аби талановитий сценарист чи письменник писав якісний сценарій із хорошими діалогами. Але й це не гарантує, що фільм «спрацює». Може бути найкращий у світі сценарій, але кіно не вийде.

До речі, одна з найбільших проблем в Україні та в країнах колишнього Радянського союзу – невміння писати хороші сценарії. У вас є професійні відеографи, режисери, а от крутих сценаристів практично немає. Через погані сценарії і кіно виходить не дуже якісне, тому й потрібна школа сценаріїв.

Про графік і 10 чашок кави

Звичайний день продюсера проходить не так цікаво, як може здаватися на перший погляд. Усе залежить від того, над чим ти трудишся наразі – розробляєш новий проект чи працюєш зі сценаристами. Чіткого графіку немає. На роботі ти зустрічаєшся з людьми, читаєш сценарій і п’єш дуже багато кави. За день я можу випити до 10 чашок цього напою. От і весь мій день, і ніч зокрема…

Продюсер – як організатор. Його завдання знайти якомога більше людей для роботи, знайти проект, гроші, акторів. А ще важливо вміти знімати за невеликі гроші хороші сцени, іноді за великі – залежно від бюджету.

Найголовніше у роботі продюсера – не застрелитися (сміється, – ред.). Вміти балансувати і мати терпіння. Бути психологом. Усі люди з кінематографу є креативними, а з такими, як відомо, завжди важко, тож часто хочеться всіх задушити під час зйомок (сміється, – ред.), але я стараюся цього не показувати.

Про простих людей 

Є дуже легкі та прості у спілкуванні актори. Я працював із багатьма, серед них є й знаменитості. Щоправда, зірки, відомі в Америці, не завжди є знаменитостями в Україні. Чи навпаки. Маю досвід роботи з такими акторами як Вест Бентлі, Чарлі Ханем, Ніколас Кейдж.

Якось я працював з актрисою Еммою Дюмон. Зараз вона знімається у дуже відомому серед американської молоді серіалі «Обдаровані». Він заснований на марвелівських персонажах «Люди Ікс» та пов’язаний із серією фільмів «Люди Ікс».

Так от, Емма «страшенно проста», з нею було дуже легко. Ми загалом знімали вночі, після її сцен я кажу: «Іди поспи». Але вона лягала на свій светр просто у мене під дверима зі словами: «Мені й тут добре» і засинала. Їй було байдуже, де спати, казала, що любить бути там, де люди.
А бувають актори, які насправді нічого не досягли, є маловідомими, але вони поводять себе, ніби є найкрутішими зірками у світі. Часто так і буває – відомі люди найчастіше прості й адекватні. І навпаки, якщо актори такі вередливі, то це частково впливає на фільм, а ще більше – на їхні успіхи. Ті, хто так себе поводить на початку кар’єри, далеко не йдуть. Кіноіндустрія маленька, всі між собою спілкуються і знають, з ким добре працювати, а хто «кидається у продюсера булками».

Є декілька продюсерів, роботи яких мені подобаються, але у кожного з них своя специфіка і кожен по-різному працює.

Дуже якісна робота компанії «Імеджен», і мені подобається той продукт, який вони створюють. Зокрема, мені імпонують продюсер і режисер Рон Говард і відомий продюсер Бенджамін Глейзер. Хотів би десь за 10 років побудувати компанію, схожу на їхню.

У мене був дуже крутий ментор і продюсер – Рем Бергман. 90% всього, що зараз знаю і вмію, я навчився у нього. Хоча він прийшов ні звідки і сам себе зробив. Коли я тільки познайомився з ним, він знімав свій другий фільм. Пройшло 10 років, і зараз він продюсує «Зоряні війни». От власне Бергман для мене є прикладом того, як треба працювати. Якщо він береться за якийсь проект, то повністю його відпрацьовує.

Чи дивився я українське кіно? Я бачив серіал «Нюхач» – його знімали в Україні, але для російського телебачення. Сценаристом був молодий український митець, він написав досить непоганий серіал під американський стиль. Продукт став популярним, і його продали у багато країн. Ми навіть зробили ремейк у Японії, хотіли ще й в Америці, але поки що не виходить.

Чернівці і кінематограф

Сценарій фільму, який я планую знімати у Чернівцях, написаний на основі дуже відомої книжки «Бібліотекар з Аушвіцу». Вона перекладена на 16 мов, зокрема й на польську. Це дуже цікава історія як для молоді, так і для старшого покоління. Вона про дівчинку, яка ховала книжки в Аушвіці.

У вас багато цікавих локацій, гарні старі історичні будинки. Тут можна знімати й знімати, при чому, не змінюючи нічого. Це добре для фільмів, тут відчутна історія.

Мені сподобався університет. А ще у вас муздрамтеатр красивий. Тут цікава архітектура, багато різних місць. З точки зору кіно у Чернівцях дуже «сінема кул». Усе має дуже кіношний вигляд. У вашому місті навіть колір якийсь такий цікавий, і відтінки – є свій колорит. Тут можна і треба знімати.

В Україні я бував декілька разів, але тільки у двох містах: Києві й Одесі. До речі, в Одесі живе моя двоюрідна сестра. А в Чернівцях я вперше. Що мені найбільше тут сподобалося? У вашому місті люди хороші і дуже дружелюбні. Всі люблять одне одного, і, як мені здалося, тут добре налагоджене спілкування, нема зла між людьми. Це дуже відчувається.

Також у вас смачно годують. І, звісно, мені дуже сподобалися ваші дороги! (сміється, – ред.) Коли їдеш, здається, ніби ти на атракціоні. Але так не заснеш за кермом.

Та в Україні немає школи, яка готувала б спеціалістів для фільмів. Це великий мінус. Якби така була, тут збудували б хороший центр кіно, і тоді, можливо, українські фільми стали б кращими.

Наприклад, як у Румунії. Там розвинута інфраструктура, кінематографу допомагає держава, зокрема й іноземним фільмам. Румунія зацікавлена у тому, щоб до них приїжджали митці, їм дають робочі місця, а людям – можливість працювати вдома і не їхати у пошуках роботи за кордон.

Важливо бути з людиною, яка зрозуміє тебе

Не вистачає часу на особисте життя. З таким графіком, як у мене, і регулярними відрядженнями важко знаходити вільні години. Я часто їжджу з місця на місце, тому зі мною може бути тільки людина, котра зрозуміє мене чи навіть буде їздити зі мною різними містами. А таких у Лос-Анджелесі не знайдеш – вони всі з амбіціями і самі хочуть бути актрисами.

Як я відпочиваю? Ходжу в кіно, люблю бути глядачем. Там я не аналізую фільми, але іноді знаю, що має відбуватися. І розповідаю про це друзям, чим псую їм весь перегляд (сміється, – ред.).

Чому американське кіно популярне в усьому світі? Бо всі сценарії прості, там зрозуміла історія. Структура сценарію – це як структура казки. Будь-який із них за секунди можна розібрати на шматки.

У мене багато улюблених фільмів. Наприклад, «Одного разу в Америці». Це дуже якісне кіно. Як на мене, це один із кращих фільмів за весь час кінематографу. Ще дуже подобається фільм «Список Шиндлера». А однією з кращих акторок я вважаю Джуді Денч. І її фільм «Філомена» мені теж дуже подобається.   

Про правду і дружбу

Я вірю у дружбу між чоловіком і жінкою. Але це працює лише у тому випадку, якщо ні в кого з цих двох немає романтичних почуттів одне до одного, і коли люди розуміють, що вони дружать. Один із моїх найближчих друзів, кому я повністю довіряю, – це дівчина. Вона – єдина людина, якій можу все розповісти, і яка мене не підведе.

Я дуже ціную, коли люди відверті. Коли вони кажуть, як є. Краще сказати: «Ти ідіот», якщо це дійсно так. Краще сказати правду, я це переживу, головне – не брехати.

Ще я ніколи не пробачаю зради. І не люблю, коли люди ставлять дуже багато запитань, хочуть усе знати і не можуть відчепитися.

Де б жив, якби це була не Америка? В Іспанії. Я її люблю. Моє улюблене місто  – Лондон, але він трохи божевільний.

 

Іванна Аннин

Фото Ярослави Дерев`янко

 

Залишити відгук

Залишити відгук