Сцена як анестезія. «Піккардійська терція» про непластмасову любов і пісні Івасюка

Про нове дихання творів Івасюка, нерукотворні пам’ятники і концертну долю пісні «Пливе кача».

Відома вокальна формація зі Львова «Піккардійська терція» у Чернівцях завершила свій концертний тур 2018 року. Містами України колектив гастролює з програмою «Найкраще». І зараз у нього святкова пауза. Артисти кажуть, якщо є можливість, намагаються Різдво та Новий рік проводити з родинами.

За годину до концерту ми поспілкувалися з «піккардійцями» – Андрієм Капралем та Славком Нудиком. Керівник вокальної формації Володимир Якимець трохи захворів перед концертом, тож не зміг приєднатися до нашої розмови. На запитання, як загалом бути артистом, коли погано себе почуваєш, а на сцену виходити треба, й Андрій, і Славко спокійно зауважують: «А… Та це без проблем. Сцена ж, вона як анестезія, – виходиш і все забуваєш».

 

Без «Старенького трамвая» неможливий жоден наш концерт

У Чернівцях вам довелося виступити на саме Різдво 25 грудня. А загалом є вже відчуття свят?

Андрій:

Звичайно, що є. Бо весь світ святкує. Я думаю, що скоро мало би до того дійти, щоб і ми так святкували. Але це не нам вирішувати. Традиція, що є у нас, вона ніби добра, та все ж правильніше було б з усім світом.  

Славко:

Є з дитинства така генетична пам’ять, що грудень завжди святковіший. А воно навіть цікавіше, ніж саме свято. Ця вся підготовка, переживання, домашні клопоти… Людина у передчутті чогось особливого і світлого в усіх його проявах. Тому поки важко усвідомлювати, що Різдво саме 25 грудня. Але Андрій має цілковиту рацію, що з часом це прийде. Все, що робимо, ми робимо, аби наші діти були щасливими. Ми це таке… Я думаю, що вже наші діти житимуть у нормальній країні у спільноті зі всім світом.

У вашому репертуарі багато колядок. У цій програмі вже колядуєте?

Андрій:

Трішечки… Бо всетаки це передріздвяний піст в українській східній традиції. Але ми артисти, і маємо змогу десь відхилитися від правил. Наприклад, щоб поколядувати з тими, хто 25-го святкує. А тим, хто ще не святкує, зробити таке легке налаштування на хвилю свята.
Ваш концертний тур називається «Найкраще». А без яких хітів концерт «Піккардійської терції» неможливий?
Славко:

Їх треба перерахувати. А якщо серйозно, то тим пісням, без яких ми вже не виходимо на сцену, їм приблизно стільки років, скільки гурту. Може трохи менше. Дві композиції звучать завжди: «Старенький трамвай» та «Пустельник». Десь є до десяти тих пісень, що вже не нам належать, а народу. Вибачте за пафос. Наше мистецтво належить народу…

Андрій:

Слава Богу, маємо з чого вибрати. Може, найкраще це не завжди найкраще для людей, бо ми складаємо програму. Але програму «Найкраще» можемо возити чотири рази на рік, і щоразу вона буде іншою. Декілька пісень будуть за основу. Люди люблять різні наші композиції. Але це не концерт замовлень, а програма, яку ми складаємо.

Співати Івасюка – це як води напитися

Наступного року в Україні відзначатимуть 70 річчя з дня народження Володимира Івасюка. Готуєте якусь його пісню до цієї дати у власній інтерпретації?

Андрій:

Ми й так давно співаємо Івасюка. Й у Чернівцях на концерті прозвучала одна з його пісень. У цьому турі «Наче зграї птиць» вперше лунатиме у нашому виконанні. Це маловідома пісня. Її колись виконували наші друзі – гурт «Ватра».

Славко:

Марян Шуневич точніше. Але зберігся один запис у його виконанні десь початку 90-х. Тобто ця пісня не заслужено забута, і ми вирішили її воскресити. Дати їй новий подих.

А як ви такі речі знаходите?

Славко:

Шукати – це не про пісні Івасюка. Бо пісні Івасюка – це як води напитися.

Андрій:

Ще важливо, що в цій композиції є формат самої пісні. Є речі, які акапельно складно зробити. А здешевити велику пісню не хочеться. Тому ми вибираємо ті пісні, які ми можемо по-новому подати: з новим диханням або з простішої зробити складнішу. Все одно у нас вона звучатиме поіншому, ніж звучала досі. Пісні Івасюкаце завжди школа для вокалістів. І ми всім кажемо, що  хто хоче навчитися співати, хай бере пісні Івасюка. Будь-хто Івасюка не заспіває.

Славко:

– Якось із Павлом Дворським ми брали участь в одному концерті. І він каже: «Я моделюю ситуацію, що би сказав Івасюк, якби послухав свої пісні у виконанні «Піккардійської терції». А ми такі: «Що?» Дворський нам: «Івасюк би сказав: «Хм… Цікаво…».

– «Піккардійська терція» працює на Різдво, 7 січня?

Андрій:

– Зазвичай намагаємося вімовлятися. А знаючи, що ми це свято родинно зустрічаємо, то і не пропонують.

Славко:

Я два таких випадки памятаю, коли ми працювали. Це були гастролі у Польщі та Швейцарії. І наші польські та швейцарські друзі влаштували нам таку гарну Святу вечерю з українськими традиціями.
 
Ми говоримо переважно про радісні речі. Але не можу не запитати про концертну долю вашої пісні «Пливе кача»? Вона супроводжувала українців із тих перших трагічних подій на Майдані…

Андрій:

– Зараз її не виконуємо. Кожна пісня чи подія має своє місце і свій час. Ми «Пливе кача» співали стільки, скільки було потрібно. Не знаючи, що вона буде такою. Бо її виконували і до нас, і крім нас. Але саме у нашому виконанні вона стала такою. Ми записали її ще 2002 року. Це була одна з тих народних пісень у нашому репертуарі. Не хочеться, щоб вона була заїждженою. Це всетаки символічна пісня, пісня-реквієм за загиблими героями. Вона має свою велич, свої певні події. Тож хай вона такою і залишається. Щоб ми не опопсили святе. Такі пісні не повинні сходити до банальщини і кав’ярень.

Для артиста важливе спілкування

Славко:

Найвищий пам’ятник він все-таки нерукотворний… Про цих людей, великих українців, які віддали за нас із вами своє життя, треба все більше і більше згадувати, і не лише у пам’ятні дні.  

Андрій:

– У своїй справі, напевно, ми є такими собі місіонерами. Бо намагаємося пояснювати людям, що не варто все спрощувати, як то зараз робиться. Усе повинно бути на своєму місці. Герої мають бути героями, анекдотианекдотами, а повагаповагою. 

Славко:

Це є наші сучасні герої, і ми пишаємося, що є їхніми сучасниками. Їхні вчинки й подвиги мають внести до підручників з історії. Треба виховувати своїх дітей на цих сторінках сучасної історії. Пояснювати, як треба жити, щоб стати героями.
 
Творчий план на 2019 рік «Піккардійська терція» вже склала?

Андрій:

Ми плануємо, але дуже обережно. Будуть концерти. Бо зараз такий час, що до артиста треба приходити. Видати диск – не проблема. Та для нас важливе спілкування.

Диск – це легший шлях…

Андрій:

– Безперечно. Та легший шлях і під фонограму співати. Але це тоді не спілкування. Це пластмасова любов. Ми любимо спілкуватися і жити для тих, хто цінує нашу працю. Диск тобі «дякую» не скаже.

– Коли спілкувалася з солістом гурту «Козак систем» Іваном Леньо, він зізнався, що мріє виходити на сцену і 70-річним. А ви себе такими на сцені уявляєте?

Славко:

Я вже собі уявляю, як то має бути…

Андрій:

А чому ні? Є багато світових прикладів. Коли в 70 досить добре бігають сценою, навіть краще за деяких 20річних. Це все залежить, наскільки є в тобі тієї енергії і наскільки ти сам себе хочеш відчувати молодим. Бо щойно починаєш заглядати в паспорт – усе.

Славко:

Це все залежить від внутрішнього світу людини. Є люди, які у 30 почуваються на 70 і навпаки.
 
– Чого побажаєте собі і всім вашим шанувальникам?
 
 Щоби наша доля, яку нам дав Господь, тримала нас у тонусі.

Андрій:

– Усім нам – мудрості. І щоб нарешті війна закінчилася, полонені повернулися, щоб все стало на свої місця. Не швидко це буде. Але воно буде. Ми справді живемо у дуже гарний час. Наші предки пережили багато трагізму, складних подій, але вони були би щасливі жити у цей час і бачити Україну такою. А ще – не втратити те, що маємо. І не охолонути. Бо якраз тепер є спокуса охолонути. Гарного Різдва всім і Нового року!

Славко:

Українці, будьте україномовними і незалежними.

 

Наталія Фещук

Фото Ірини Болести

 

Залишити відгук

Залишити відгук