«Моя маленька революція». Як Чернівці надихнули мене на зйомку документального фільму *UA/EN 

Режисерка з Німеччини Корінна Ґерхардс пише про молоде покоління чернівчан, яке не втрачаючи надії, бореться за свої мрії.

*English version/Англійська версія

Троє німецьких документалістів із німецького міста Бремен на початку жовтня знімали у Чернівцях кіно про людські емоції, журналістику, війну та нову генерацію українців, які хочуть змін у своїй країні. Режисерка фільму Корінна Ґерхардс у своїй колонці пише про надихаючих чернівчан та молоде покоління, яке не втрачаючи надії, бореться за свої мрії.

Щоразу, коли я приїжджаю в Україну, вивчаю декілька нових слів. Цього разу я вивчила «маленький», «на жаль» та «літеплий». Останнє існує у діалекті одного регіону та означає щось на кшталт «не занадто гарячий, не занадто теплий, потрібної температури». Зазвичай його використовують, щоб описати температуру напоїв. Але воно також може описувати «абсолютно правильну» ситуацію або «саме те» почуття. Так чи інакше, слово «літеплий» стало гаслом моєї роботи протягом останнього візиту до України.

Але дозвольте розпочати спочатку.

Уперше я приїхала до Чернівців та взагалі в Україну влітку 2015 року. Євромайдан не так давно скінчився, війна на Сході ще болісно сприймалася суспільством і у щоденному житті українців відчувалася напруга. Але мене вразило дещо інше. Замість того, щоб піддатися страху або сподіватися на допомогу керівництва країни у впровадженні змін, я помітила, що багато молодих людей самотужки змінюють своє найближче оточення. У свій вільний час вони творять, вчаться та борються за те, у що вірять. Тому я повернулася у 2016 році, зібравши невеличку команду, прихопивши обладнання та розробивши ідею документального фільму. Ви колись пробували зняти документальний фільм у країні, мовою якої не розмовляєте? І, правду кажучи, без досвіду зйомок документальних фільмів? Знаєте, що я вам скажу: це не надто розумна ідея. Але ці труднощі ніяким чином не змінили моєї мети. Особливо після того, як ми зустріли так багато надихаючих людей та дізналися про чудові проекти. Мені знадобилося ще два роки, щоб назбирати трішки грошей та допрацювати концепцію своєї ідеї, і на початку жовтня цьогоріч ми повернулися. Цього разу у мене було краще обладнання та кращий план. «Моя маленька революція» – це робоча назва нашого проекту. У нашому розпорядженні було лише два тижні, оскільки оператор та інший учасник команди неповнолітні і ходять до школи. Коли ми приїхали, у нас був план поспілкуватися з молодими людьми, які впроваджують суспільні зміни, якими б незначними вони не були. Ось такий удосконалений концепт. Але потім все почало налагоджуватися само собою. Завдяки допомозі багатьох людей, які, здавалося, траплялися на нашому шляху у найбільш потрібний момент, ми знайшли безліч цікавих особистостей, у яких взяли інтерв’ю. Ми зрозуміли, що надихаючих людей не потрібно шукати, адже вони усюди навколо нас. Зараз я розповім вам про декого з них.

Читайте також: Німецькі документалісти знімають кіно про українців у Чернівцях

Ми поговорили з Ольгою, вчителькою малювання, яка виховує любов до мистецтва та дух свободи у дітей; з Андрієм з Лабораторії культури, який разом зі своїми друзями-активістами надає простір для організації мистецьких та культурних проектів; з Максимом та його друзями, які створили вільний простір «Apartamentul №24», де можуть жити та творити студенти та художники, а також організовувати культурні події; з іншим Максимом, який написав книгу про історію Чернівців та про зміни, які вже відбулися у місті; з Оленою з організації «Insight LGBTQ NGO», яка розповіла нам про ставлення до ЛГБТ-спільноти у Чернівцях та у країні загалом, а також про щоденну боротьбу організації за толерантність та прийняття. Ми поговорили з Максом, актором, який вірить, що своєю щирою грою може більше вплинути на людей, ніж зі зброєю в руках; з вуличним художником Олегом, який намагається щось змінити завдяки своєму мистецтву та щоденним розмовам з клієнтами на вулиці, і, нарешті з Сашком та його командою у «Шпальті» — ці люди не лише створюють незалежну онлайн-медіа-платформу, але й працюють з дітьми з особливими потребами та виконують іншу роботу, яка вносить певні зміни у суспільство.

І це лише одиниці з тих, кого ми зустріли. Лише крапля у морі.

Ми записували найбільш надихаючі розмови на камеру. А пізніше, коли просто ходили у бар випити пива, знайомилися зі ще більшою кількістю людей. Декілька разів нас називали «Rammstein» на вулицях, але, враховуючи наш незвичний зріст та зовнішній вигляд, це було не найгірше порівняння. Ми зводили безліч офіціантів з розуму, неконтрольовано вказуючи у меню на ті страви, назви яких не могли прочитати; старші люди неодноразово сварили нас за те, що ми сиділи на тротуарах. Ми так багато дізналися про історію та суспільство України. Ми танцювали з дітьми з особливими потребами. Уся позитивна енергія, яка оточувала нас в Україні, сповнила нас натхненням та силою. Коли через два тижні настав час повертатися додому, у Німеччину, нам здавалося, що ще занадто рано. Ми по-справжньому тужили за Україною та дуже сумували, і, насправді, досі сумуємо, за всіма новими друзями, яких знайшли за такий короткий період. Ми приїхали додому з більш ніж десятьма годинами записаних інтерв’ю, і я вже боюся самої думки про те, що їх доведеться монтувати. Адже все сказане надзвичайно цінне, враховуючи час, у який ми живемо, та той факт, що ми повинні достукатися до світу.

Можливо, мені просто пощастило, що я зустріла потрібних людей у потрібному місці, а можливо, це мій «перенасичений» німецький мозок, який хоче бачити занадто багато у маленьких речах. Я усвідомлюю, що попереду на Україну чекає безліч проблем та перешкод. Але, як на мене, зараз в українському суспільстві народжується дещо набагато цінніше за політичні чвари та економічне зростання. У ньому росте молоде покоління, яке не втрачає надію, бореться за свої мрії та створює неупереджену, вільну та самобутню Україну — таку стару, але у той же час молоду країну. І, можливо, коли через декілька років ви переглянете наш фільм (а до того часу він точно буде готовий :-D), ви зможете обдумати, у що проросли ці маленькі зернята активізму – я впевнена, що у низку чудових можливостей.

Якщо б мене попросили описати атмосферу під час розмови з усіма цими чудовими людьми, я б використала слово «літеплий». Незважаючи на всі проблеми та виклики, які стоять на шляху українців, все складається, як належне. Знаходиться належна енергія для роботи, належний час для реалізації задумів та належний час для змін. І я вдячна всім причетним за те, що дозволили мені записати частину всього цього для мого фільму. Дуже дякую!

Переклад з англійської Ірини Гнатковської

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук