Навчатися рідною чи державною?

Про зустріч з румуномовною спільнотою та можливості освіти нацменшин.

За декілька тижнів після публікації репортажу «Румунський барон буковинських ромів. Про Ґіру та спільноту без ідентифікації» редакція «Шпальти» отримала дзвінок. Телефонували із сільської ради села Зруб-Комарівський, про яке, зокрема, йшлося у матеріалі.

«Ваша публікація спричинила соціальне напруження в селі, – говорив голос у телефоні. – Приїжджайте ще раз та різнобічно покажіть життя у Зрубі-Комарівському».

Порадившись, ми вирішили їхати, щоб почути тих, хто хотів сказати свою правду, та спробувати з’ясувати, що насправді їх непокоїть.

Нагадаємо, у репортажі ми розповіли, як шукали на Буковині ромський народ, а знайшли румуномовну спільноту села Зруб-Комарівський, яку деякі місцеві кличуть «циганами».

«Ромської спільноти тут немає»

Навколо будинку сільської ради ростуть яблуні зі стиглими плодами, а перед дверима будівлі на декілька метрів простягається щільно переплетена виноградна лоза. У тіні винограду нас чекає Володимир Сумарюк – виконуючий обов’язки старости села Зруб-Комарівський.

Володимира Ілліча тут знають усі. Вже 25 років він працює в сільській раді. До нього і звернулися з претензіями щодо матеріалу «Шпальти». У ньому діловод Тетяна Крушельницька на запитання, чи живуть у селі роми, відповіла: «У нас населення – 1902 людини, серед яких 575 осіб – ромської національності».

«Румуномовна спільнота села обурилася, що в публікації їх назвали ромами, – розповідає Володимир Сумарюк.Ромської спільноти тут немає. У нас є статистика, згідно з якою на території села компактно проживає румуномовне населення».

Володимир Ілліч ділиться: деякі мешканці Зрубу-Комарівського називають таке населення «циганами».

Як йшлося у репортажі, ймовірно, це через те, що колись у регіоні проживали роми, які виготовляли дерев’яні ложки та плели кошики. Це вважалося «циганським» ремеслом, яке румуни перейняли. Тому, можливо, їхню спільноту там і кличуть «циганами».

«Як же вони самі ідентифікують себе?» – запитуємо у керівника сільради.

«По-різному. У нас була зустріч з румуномовною спільнотою, і ми обговорювали це питання. Одні сміливо кажуть: «Ми – цигани». Але слово «роми» їх дратує. Інші кажуть: «Ми є румуни»».

Проте Володимир Сумарюк наполягає: румуномовні мешканці Зрубу-Комарівського інтегровані в спільноту села і не відчувають дискомфорту:

«Вони настільки соціалізовані, що ми не бачимо різниці між українцями та «руминами».

«По-румински я навіть читати не вмію»

У інший кабінет сільської ради саме заходять мешканки села Лікерія та Анжела. Володимир Ілліч запрошує нас поговорити з ними, адже жінки – одні з тих, кого роздратувало слово «ром».

Лікерія – запальна та емоційна. Без запитання сама розповідає, як себе ідентифікує:

«Ми – «румини». Наша нація – «руминска». Ми і в паспорті – «румини». Так само, як наші «митриті», батьки. А «циганами» нас називають, може, зі злості ті, хто заздрить, що наше село піднялося, люди працюють, мають гроші. «Карабкаються», як ті бджоли, на «заробітках» у Румунії, Росії, Італії, «Белґії»».

Питаємо, як спілкуються у сім’ях.

«Наша мова – «схрещені» руминска і молдавска. Та по-румински я навіть читати не вмію», – пояснює Лікерія.

Багато родин розмовляють двома мовами

Чи вивчають румунську в школі та садочку Зрубу-Комарівського, запитуємо Володимира Ілліча.

«Можливості навчатися румунською у нашому селі немає. Але ми не відчули, що це – проблема. Між собою спільнота розмовляє румунською, а навчаються державною українською мовою, якою добре володіє».

Володимир Сумарюк стверджує, що дискомфорту в спілкуванні ніхто не відчуває. За 25 років досвіду роботи в сільраді пропозиції запровадити румунську мову навчання не виникали.

«До 2016 року ми були повноцінною самоврядною одиницею. Серед 16 депутатів сільради 5 були румуномовними. На офіційному рівні жоден не порушував питання вивчати румунську мову».

Стежка від сільради через яблуневий сад веде до Зруб-Комарівського навчального дошкільного закладу. Там вчаться 70 діток, 10 з яких – румуномовні.

Завідуюча Ростислава Симарюк підтверджує, що прохань від батьків про навчання також і румунською ніколи не отримувала.

«10–12 % діток, які виховуються в нашому садочку, є румуномовними. Різниці між україномовними дітками та румуномовними ми не відчуваємо, бо багато родин розмовляють вдома цими двома мовами».

У будівлі навчального дошкільного закладу тиша. Напевно, діти саме сплять. Минаємо кілька десятків маленьких пар взуття у коридорі та повертаємося на вулицю до Володимира Ілліча. Він чекає нас біля свого автомобіля, готовий везти у частину села, де проживає румуномовна спільнота.

«Живемо ж в Україні»

Будинки румуномовних жителів Зрубу-Комарівського – за кілька сотень метрів. Дерев’яні хатинки чергуються з маєтками на декілька поверхів.

Коли їдемо повз них, Володимир Ілліч через вікно скликає мешканців. Пішки та на авто до двох десятків людей збираються на перетині вулиць.

«Ми – не роми, ми румуни», – говорить нам майже кожен. Дехто визнає, що їх називають «циганами», інші ж заперечують.

«Я – громадянин України, а за національністю – румун», – пояснює Штефан.

«Мої батьки, прабатьки були «руминами». Вдома з дітьми говорю «руминскою», а в школі та інших місцях – українською», – додає Раду.

Запитуємо, чи хоче, щоб у школі навчання було також і румунською. Штефан та Раду заперечують:

«Ні, для чого? Живемо ж в Україні».

Знання державної мови необхідне для самореалізації

«Найбільша проблема – освіта. Дитину до п’яти років вчать говорити румунською, а в школі треба говорити українською. Якщо тебе ще й кличуть «циганом», неважко заплутатися, хто ти є», – так під час попередньої поїздки до сіл Зруб-Комарівський та Давидівка нам казав місцевий підприємець з румуномовної спільноти Григорій.

Ми питали мешканців про мову, щоб з’ясувати, чи є це проблемою для спільноти. Про можливості навчання рідною мовою на Буковині питаємо і в Чернівецькій ОДА.

Головний спеціаліст відділу дошкільної, загальної середньої освіти департаменту освіти та науки Чернівецької ОДА Мар’яна Унгурян запевняє: умови для цього є.

«У нашій області живуть румуни, молдавани, поляки, росіяни. Серед закладів дошкільної освіти 89 % проводять навчання українською мовою, 10,7 % – румунською. Також є змога здобувати дошкільну освіту польською та на івриті.

На Буковині функціонують одномовні та двомовні заклади, які надають загальну середню освіту. Українською мовою навчаються 81 % учнів області, румунською мовою – 14 %, 0,2 % – російською. Українською та румунською навчають у 4,6 % загальних середньоосвітніх закладів, ще в одному – українською та російською (0,2 %)».

Пані Мар’яна вже 25 років навчає державної мови в румуномовній Чернівецькій загальноосвітній школі І–ІІ ступенів № 13. Ділиться: діти завжди з великим бажанням вивчають українську мову, бо розуміють, що це необхідно для їхньої реалізації. Розповідаємо Мар’яні Унгурян про румуномовну спільноту села Зруб-Комарівський.

«Все залежить від кількості заяв батьків про навчання мовою нацменшин. Якщо є достатньо запитів, у департаменті освіти та науки розглядають можливість відкрити і румуномовний клас. Проте у селі Зруб-Комарівський такої ініціативи не виявляли.

Загалом, у Сторожинецькому районі добре функціонує транспортування учнів. Якщо є потреба, дітей можна підвозити в румуномовний заклад».

 

Чорна Оксана

Фото та відео Юлії Драган

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук