«Чернівці можуть навчити мене набагато більшому, ніж Нью-Йорк» *UA/EN

Американська чернівчанка Кейтлін Гарсіа про мовний бар’єр, всепоглинаючий дисонанс та про те, чому українці не схожі на французів.

*English version/Англійська версія

Кейтлін Гарсіа – головна редакторка літературного журналу Apofenie, письменниця, викладачка французької та англійської мов. Народилась і жила в Нью-Йорку, є кандидатом наук у New York University. Зараз працює над докторською дисертацією на тему: «Наукова фантастика Франції 19-го століття».

Володіє російською та французькою мовами, вчить українську. Торік Кейтлін відвідувала Чернівці протягом трьох тижнів як волонтерка програми GoCamp, навчаючи англійської дітей однієї з чернівецьких шкіл. Після того прагне стати справжньою чернівчанкою та залишитись жити в Україні.

Я сиджу у кафе на вулиці Кобилянської. Люди навкруги розмовляють лише трішки зрозумілою для мене мовою. І хоча здається, що я розумію кожне речення, але зміст розмови залишається для мене поза контекстом. Я не вперше в Україні. Я не просто туристка, принаймні, вже. Тепер я тут живу. Я вивчала російську мову три роки, а українську – лише три місяці.

Чернівці – досить маленьке місто, тому згодом багато людей почали впізнавати мене на вулицях та називати «та американка». Дівчинка за прилавком дає мені англомовне меню, пишаючись своєю гостинністю (і я не можу не відзначити, що гостинність в Україні неймовірна) або молоді касири у магазині за рогом хіхікають, коли я намагаюся зв’язати хоча б декілька слів українською. Деякі з моїх американських друзів роками живуть закордоном, зокрема в Україні, і навіть в Чернівцях, але вони вивчають лише базові фрази українською. Як їм це вдається? Ми ж не у Нью Йорку, де іммігранти можуть цілими поколіннями жити у своїх власних маленьких спільнотах. Як можна спокійно жити, не знаючи ні соціальних, ні політичних умов у країні? Що наповнює ваші життя змістом? Невже ви не розумієте, що з часом українці припинять із захопленням сприймати вас, як людину із Заходу, яка вирішила жити тут, а не там? (До речі, я так і не знайшла слів, щоб пояснити, чому я приїхала сюди, і, більше того, я не впевнена, що мені варто їх шукати…). Пишучи це, я не можу не думати про цитату Гора Відаля, у якій він стверджує, що голодний мозок пожирає сам себе. Я кажу собі, що в мене немає вибору. Якщо я й надалі житиму в Чернівцях, я повинна опанувати українську мову. Інакше, я буду жити у своєму власному маленькому світі.

Читайте також: Стати американською чернівчанкою. Кейтлін Гарсіа про «нетрадиційних авторів» та необхідність творити

Не дивлячись на те, що певний мовний бар’єр усе ж помітний, я мушу визнати, що ніколи не почувалася ізольованою, живучи в Україні. Зрозуміло, що я стикаюся з нерозумінням. Але я не забуваю, що доброта здатна подолати бар’єри, пов’язані з національними, культурними та мовними відмінностями. Я не можу стримати посмішку, згадуючи, як мама мого друга охоче демонструвала знання англійської лексики, називаючи мені предмети побуту. І це замість повноцінної бесіди, яку ми могли б вести, якби спілкувались рідними мовами одна одної, а її сину не доводилося перекладати наші репліки. І таких ситуацій хоч відбавляй.

Після моєї першої подорожі до України мій вчитель російської мови у Нью Йорку став моїм вчителем української. Познайомившись ближче, ми все більше і більше розмовляли про країну його молодості. «Як тільки ти приїдеш туди, – казав мені він, – ти все зрозумієш». Як тільки ти приїдеш туди… Це звучало більше як обіцянка, а не порада. І він не помилився. Він народився у розпал радянської епохи, а українську мову вивчив дещо пізніше. «Послухай, Катя! – казав він під час перших уроків, – Якщо я можу відокремлювати ці дві мови, то і ти зможеш. У тебе немає іншого вибору». Тож «город» стає «містом», а «место» стає «місцем», але все це в межах навчальної аудиторії. Коли ж доходить до справжньої розмови, я просто не можу підібрати потрібне слово. У будь-якому разі, українці не схожі на французів. Останні не соромляться сказати людям, які вільно розмовляють французькою, хоча й не є її носіями, що вони розмовляють, як … іноземці. Американці проявляють схоже ставлення. Почувши найменший акцент, вони не соромляться запитати у людини, звідки вона приїхала. Більшість українців спочатку, навпаки, не розуміють, чому іноземці вирішують вивчати їхню мову, але в подальшому заохочують та підтримують їх у процесі навчання. До речі, у Чернівцях люди розмовляють українською та російською. Але ж ми повинні прагнути до певної послідовності у повсякденному житті, інакше для чого нам воно?

Інколи подібне співіснування російської та української мов втягує мене в невеличку екзистенційну кризу. І цьому є серйозна причина. У той час, як жоден українець ніколи не дорікнув мені за спілкування російською, і насправді більшість людей, яких я зустрічаю у Чернівцях радше спілкуються російською, а не англійською, не можна забувати про політичну ситуацію у країні. Один з її проявів, це коли ти звертаєшся до когось російською, а він відповідає тобі українською. Я живу у країні, де йде війна – війна, яка одночасно тут, і не тут. Тут я можу цілий день їсти черешні, дихати настільки чистим повітрям, що здається, мої легені, звиклі до забруднення та запахів Нью Йорку, от-от вибухнуть, або ж читати книгу в кафе, де кава не коштує, як половина моєї зарплатні. Я ловлю себе не думці, що у такому чудовому місці не може бути війни. Тим часом, я сідаю в таксі, водій якого слухає російський шансон, або помічаю незначні відголоски радянського минулого у назвах вулиць та пам’ятниках, які наче здичавілі привиди причаїлися за рогом. У такі моменти здається, що життя дуже дивне та позбавлене здорового глузду.

Всепоглинаючий дисонанс. Ось, що відбувається, після того, як ви ризикнули поїхати з Америки та усвідомили, що не важливо, скільки книжок ви прочитали, ваш світ не такий вже великий. Насправді, він і досі залишається маленьким. Багато хто вважає, що отримати нові знання і розширити світогляд можна лише у Нью Йорку, перелетівши через Атлантику, але я відчуваю, що Чернівці можуть навчити мене набагато більшому.

 

Переклад з англійської Ірини Гнатковської

 

 

Залишити відгук

Залишити відгук