0
З-поміж чотирнадцяти композицій – вісім пролунали українською мовою.
Ілюстрація автора (Володимир Івасюк і Софія Ротару в селі Розтоках під час знімань фільму, липень 1975 року)/фото з фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
1975 рік. У Буковинських Карпатах (і не лише) команда Української студії телевізійних фільмів знімає мюзикл «Пісня завжди з нами». Режисером стрічки є Віктор Стороженко. У головній ролі – Софія Ротару. Крім неї, у фільмі беруть участь: чернівецький ВІА «Червона рута», балетна група Київського мюзик-холу й танцювальний ансамбль «Смеречина».
Про справжню авторку однієї з пісень, місця знімань та загальне зорове сприйняття фільму читайте у матеріалі «Шпальти».
Пісні та їхня історія
«Колиска вітру» (слова Богдана Стельмаха, музика Володимира Івасюка)
Загалом поет-пісняр і композитор створили шість пісень. «Колиска вітру» – композиція 1972 року.
«Наша пісня “Колиска вітру” не була записана. Володя написав мелодію, і вже з музики ми записали її, зробили фортепіанний супровід, і Софія Ротару її заспівала», – розповідав в інтерв’ю «Радіо Свобода» Богдан Стельмах.
Як і декілька наступних у цьому матеріалі пісень, згодом композиція увійшла до платівки-гіганта 1977 року «Пісні Володимира Івасюка співає Софія Ротару».
Кадр із фільму
«Балада про дві скрипки» (слова Василя Марсюка, музика Володимира Івасюка)
Василь Марсюк навесні 1971 року приїхав до Чернівецького університету на перепідготовку. Молодий поет підготував до видання першу поетичну збірку. Він завітав до батька Володимира – письменника Михайла Івасюка – і залишив йому рукопис. Вірші і йому, і Володимирові сподобалися.
Поет і композитор починають дружити. Володимир Івасюк просить нового приятеля написати вірш, який згодом покладе на ноти. За декілька днів Василь Марсюк приносить поезію «Дві скрипки». Композитор вподобав задум та ідею твору, однак вірш ще треба було доопрацювати.
«Ранній ранок. Ми біля рояля. Володя весь час імпровізує. Відриваючись від клавіш, просить дещо змінити порядок слів, десь продовжити рядок, ламаючи первородний розмір вірша. Я – великий тугодум і експромтом творити чи змінювати – непроста річ. Але робота дуже захопила нас. Це була велика радість і велика мука спільного думання», – згадував у листі співпрацю з Володимиром Івасюком Василь Марсюк.
Композитор був вимогливим, але без тиску. Хлопці розійшлися вже пополудні, коли «почманіли від напруження».
Знавці української ліричної пісні часто говорять, що «Балада про дві скрипки» є новаторським твором. Новизна полягає у тому, що композитор органічно поєднав у пісні два мелоси (мелодійні основи – ред.): східноукраїнський і західноукраїнський (буковинський, гуцульський), йдеться на сайті «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка».
«Балада про дві скрипки» – перша пісня Володимира Івасюка, яку виконала Софія Ротару (хоча віднедавна подейкують, що першою піснею є «Світ без тебе» на слова Василя Бабуха). Також є аудіозапис, де «Баладу про дві скрипки» композитор та співачка виконують разом.
Кадр із фільму
«Пісня буде поміж нас» (слова та музика Володимира Івасюка)
Цю композицію автор присвятив поетесі й письменниці Галині Тарасюк. Володимир познайомився з нею восени 1970 року – тоді він уже працював над цим твором.
Якось сестра композитора Галина послухала один куплет і поцікавилася у брата, про кого це. Він різко відповів, що про Галю і попросив не заважати. Тоді сестра збагнула – Галина ж гарна, до того ще й гостроязика. Володимир сам про неї часто говорив. Казав, що її прізвище – гарна рима до його прізвища.
Коли у жовтні Галина Тарасюк запросила композитора на свій день народження, він хвилювався, бо не мав що їй подарувати. Хотів же подарувати щось дуже гарне, а пісню ще не завершив, ідеться на сайті «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка».
Кадр із фільму
«Кленовий вогонь» (слова Володимира Івасюка та Юрія Рибчинського, музика Володимира Івасюка)
Володимир Івасюк написав перші два куплети та приспів. Однак йому все ніяк не вдавалося гарно завершити пісню. З цим допоміг поет Юрій Рибчинський – він написав третій куплет.
В одному з листів Михайло Івасюк, коли прочитав перший варіант «Кленового вогню», написав:
«Дорогий сину, твій вірш мені сподобався. Але запам’ятай: ні долоні, ні лікті, ні коліна не мають крил (у тексті було “крилами долонь”), мені здається – краще так: “не гаси вогонь холодом долонь”».
Музика з’явилася раніше вірша й також у співпраці (готову мелодію, до якої треба написати текст, на композиторському сленгу називають «рибою» – авт.). Колись Володимир Івасюк запропонував Віктору Морозову (співак, композитор, перекладач серії книг про Гаррі Поттера) написати разом пісню. Вони сіли за піаніно та почали імпровізувати. Нічого так і не вийшло, але з тих музичних починань у Володимира потім з’явився «Кленовий вогонь», йдеться на сайті «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка».
Кадр з фільму
«Чичері»
Це українська народна пісня. Композиція походить з карпатського фольклору. А слово «чичері» з діалекту означає «пронизливий, холодний вітер з дощем». Тому хлопець просить Марічку розчесати йому кучері, бо вітер їх сплутав.
У мюзиклі пісню в аранжуванні піаніста Володимира Таперечкіна виконують учасники ВІА «Червона рута».
Кадр з фільму
«Скажи, що любиш» (слова Світлани Кочерги, музика Ніно Роти)
Ніно Рота – це італійський композитор, який, зокрема, писав музику до кінофільмів. Мелодія, яку ви чуєте у цій пісні – зі стрічки «Хрещений батько».
Щодо тексту, то в інтернеті є інформація про те, що його написав хтось під іменем Семен Кочерга (такого поета-пісняра ви не знайдете). В коментарі під одним із відео «Скажи, що любиш» написали: «Автор слів не Семен Кочерга, а Світлана Кочерга». Як виявилося – це правда.
«Цікаво, що згадали. Так, не Семен, і не Сергій, як мені траплялося, а справді це я, Світлана. Не можна сказати, що я писала для Софії Михайлівни. Кілька разів щось перекладала, коли вона хотіла співати відому за кордоном пісню українською мовою. Але справді й сама добре пам’ятаю, як виникла ідея написати український текст на відому пісню Ніно Роти, як здивувалася, коли вона увійшла у фільм, а потім і в репертуар. Цікаво, що коротке знайомство з нею зумовило мій переїзд до Криму, де я прожила майже 40 років. Відтак ця історія знакова не для шанованої мною співачки, а насамперед для мене», – розповіла у коментарі «Шпальті» докторка філологічних наук, поетка, директорка Музею Лесі Українки у Ялті Світлана Кочерга.
Кадр з фільму
«Балада про мальви» (слова Богдана Гури, музика Володимира Івасюка)
Спочатку була мелодія. А для написання вірша композитор звернувся до поетки Тамари Севернюк (авторка пісні «Забудь печаль»). Вона написала ліричний текст про пісню й море. Вірш Володимирові сподобався, але піснею не став.
Згодом композитор знайомиться зі студентом філологічного факультету Богданом Гурою, і той написав «Мальви». Володимир надсилає поезію батькові в Ірпінь (Михайло Григорович тоді працював у Будинку творчости над дисертацією). Проте чомусь відкладає і цей варіант.
Через деякий час композитор знову повертається до вірша Богдана Гури й віддає Софії Ротару вже не просто «Мальви», а «Баладу про мальви».
Спершу Володимир Івасюк назвав композицію: «Балада про матір». Як потім зізнавався у листі до свого співавтора Гури, дуже довго цю пісню тримав, беріг, йдеться на сайті «Сторінки пам’яті Володимира Івасюка».
Композиція цікава тим, що у ній мати чекає на доньку з війни, а не на сина, як це здебільшого є у піснях на цю тему.
Кадр з фільму
«Лиш раз цвіте любов» (слова Богдана Стельмаха, музика Володимира Івасюка)
Ця пісня є найулюбленішою композицією поета-пісняра, яку він створив з Івасюком. «Лиш раз цвіте любов» – пісня 1975 року.
«Можна сказати, що ця пісня писалася свідомо під Ротару. Не уявляю її у виконанні когось іншого. Тому що там має бути дуже високим вокальний діапазон, що ми й чуємо. Пісня у стилі “бароко-попу” або “бароко-року”, як я це називаю. Особливістю цього жанру є використання в музиці пишних оркестрових інструментів, які в рок-музиці зазвичай не використовують», – каже музичний журналіст Філ Пухарєв у документальному відеоесе «Феномен Івасюка» від «Загону Кіноманів».
Кадр з фільму
Візуал мюзиклу
Природа та архітектура
Софія Ротару майже завжди у кадрі сама. Крім танцювальних колективів, крізь весь фільм постає хлопець, який спостерігає за співачкою. Особливо цікава їхня взаємодія у виднограї (український відповідник слову «відеокліп») на пісню «Балада про дві скрипки».
Роль глядача зіграв провідний актор та режисер-постановник Київського академічного драматичного театру на Подолі Ігор Славінський.
Кадр з фільму
Більшість сцен у фільмі зняли серед карпатської природи – у селах Плоска та Розтоки (Вижницький район).
Село Плоска/фото Олександра Шкурідіна (сайт НПП «Черемоський»)
Розтоки Івано-Франківської області (на передньому плані), Розтоки Чернівецької області (за річкою ліворуч)/MSha для вікіпедії
Однак на початку мюзиклу є кадри, де Софія Ротару стоїть на балконі туристичної бази «Гуцульщина» в Яремче (Івано-Франківська область). До речі, тут 1971 року знімали телевізійний музичний фільм «Червона рута» (режисер – Роман Олексів).
Кадр з фільму
Комплекс турбази звели 1963 року в гуцульському стилі. В архітектурній термінології стиль, яким хочуть виразити місцеву самобутність, називають «регіоналізм».
Авторами проєкту стали архітектори: Володимир Лукомський, Іван Боднарук та Іван Гринів. «Гуцульщина» складалася з кількох спальних корпусів і одного господарського, їдальні, колиби, пішохідного моста через водоспад на річці Прут.
Станом на сьогодні комплекс споруд не зберігся.
Ліворуч – турбаза «Гуцульщина» в середині 1980-х років/фейсбук-сторінка «МІСТО Яремче» (фотоархів Степана Назаренка)
Праворуч – турбаза 2012 року/MSha для вікіпедії
Виднограй «Пісня буде поміж нас» знімали на території ресторану-готелю «Беркут». Він розташований у селі Яблуниця біля Яблуницького перевалу, що на Івано-Франківщині.
Автором проєкту будівлі є вже згаданий Іван Гринів. Заклад звели 1969 року. Проте на офіційному сайті готельно-ресторанного комплексу «Беркут Перевал» вказали, що споруду побудували 2016 року.
Комплекс складався з будівлі готелю-ресторану з класичним для гуцульської народної архітектури похилим дахом, оглядової пішохідної естакади та котеджів, йдеться на інстаграм-сторінці «ukrainianmodernism» (проєкт про модерністську архітектуру фотографа Дмитра Соловйова).
Такий вигляд мала споруда 1985 року/фото Бориса Мінделя (сайт «Карта Модернізму»)
Суцільне скління зали ресторану прикрашали художні вивіски. Першу зробили в 1970-х роках (стилізоване зображення беркута поряд з написом). У 1980-х роках вивіску замінили на менш стилізовану та зробили більший кегль для кращої читабельности.
Інтер’єр 1976 року/фото Ігоря Гільба (сайт «Карта Модернізму»)
У 1990-х роках готель-ресторан «Беркут» викупили з державної власности. 2012 року власники забудували оглядову пішохідну естакаду двома хатинками, заставили фасад кіосками та тином, замінили автентичну керамічну черепицю на червону металеву.
Вивіску демонтували.
Сучасний вигляд/фото із сайту готельно-ресторанного комплексу «Беркут Перевал»
Вбрання
Софія Ротару з’являється у мюзиклі в різних сукнях. Це і плаття з модним принтом «горох», і біла сукня, яку на грудях та внизу розшили квітами. Також біла блузка, на якій вишили різноманітні візерунки, та чорна довга спідниця.
Однак вашу увагу хочу зосередити на двох платтях, які для співачки змоделював Василь Зінкевич (співак, соліст вокально-інструментальних ансамблів «Смерічка» та «Світязь»).
1962 року Василь Зінкевич створив у Вижниці народний ансамбль танцю «Смеречина». Він був його художнім керівником, а ще – дизайнером костюмів. Адже сам Зінкевич навчався у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва імені Василя Шкрібляка, де й згодом модельєрка Алла Дутковська (створювала вбрання для учасників ВІА «Смерічка», Софії Ротару та інших).
Костюми народного ансамблю танцю «Смеречина», які створив Василь Зінкевич/фото опублікував Геннадій Звягінцев у фейсбук-групі «З “СМЕРЕЧИНОЮ” в серці»
Василь Зінкевич брав за основу гуцульське вбрання й інтерпретував його елементи у костюми свого ансамблю. Зокрема він спеціалізувався на карбуванні по металу.
Художній керівник народного ансамблю танцю «Смеречина», близький співрозмовник Василя Зінкевича Геннадій Звягінцев у коментарі «Шпальті» розповідав, що при моделюванні цієї сукні Василь Зінкевич надихався буковинським килимом.
Фото килима: інстаграм-сторінка «misyats.na.nebi» (проєкт Уляни Явної)
А при створенні цього червоного плаття із золотистим кептариком і чорними візерунками – орнаментами, якими оздоблювали спини путильських кептарів.
Ліворуч – Софія Ротару на обкладинці альбому ВІА «Червона рута» (1972 рік)
Праворуч – гуцульський кептар із виставки колекціонера Богдана Петричука, яку провели в Луцьку/фото із сайту «Район.Луцьк»
Софія Ротару та ВІА «Червона рута», 1971 рік
«Пісня завжди з нами» – вартий перегляду фільм. російські композиції можна перемотати й не зважати на них. Та не можна перемотати пісень Володимира Івасюка і його співавторів, з оригінальними аранжуваннями (без модних у 1990-х і тепер «тунц, тунц, тунц»), інших українських композицій, які нагадували homo soveticus у нашій державі та за її межами, що Україна є і продовжує звучати попри сталеві гострі зуби радянського тоталітарного монстра, який впивався нам у горло.
Переглянути мюзикл «Пісня завжди з нами» (з українськими піснями) можна за посиланням.
Володимир Івасюк і Софія Ротару в селі Розтоки під час знімань фільму, липень 1975 року/фото з фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
