0
Під час презентації упорядники поділилися історією пошуку експонатів, розповіли про особливості українських котильйонів та їхнє місце в історії вітчизняної культури.
У Чернівцях презентували книгу «Український котильйон першої половини ХХ століття», над якою дослідники працювали понад рік. Видання об’єднало майже 150 автентичних котильйонів із музейних та приватних колекцій України, Канади, США, Німеччини й інших країн. За словами упорядників, значна частина представлених у книзі експонатів походить із Буковини, а сама праця покликана повернути в український культурний простір майже забуту традицію.
Над книгою працювали упорядники Леся Воронюк, директор Центру фольклору та етнографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Щибря та дослідниця Олена Федорчук. Під час презентації вони розповіли про пошук експонатів, особливості українських котильйонів і значення цієї прикраси для історії української культури.
За словами Лесі Воронюк, команда взялася за тему після роботи над книгою «Пацьорки, цітки, коралики», до якої увійшло лише кілька котильйонів. Тоді дослідники зрозуміли, що ця прикраса заслуговує на окреме ґрунтовне видання.
«Ми працювали над цією книгою понад рік. Це дуже складна тема. Знаходили по одному-два котильйони й іноді витрачали кілька місяців, щоб оцифрувати один експонат. Котильйонів збереглося вкрай мало, тому ми боролися за кожну знахідку», — розповіла Воронюк.
Леся Воронюк
За рік роботи автори надіслали близько тисячі листів до музеїв, архівів і приватних колекціонерів. Частину експонатів вдалося знайти серед української діаспори у США, Канаді, Польщі та Німеччині.
«Щоб зібрати 150 експонатів, нам довелося написати близько тисячі листів і запитів. Іноді між першою людиною і власником одного котильйона було десять рукостискань. Але нам ніхто не відмовив, і саме тому ця книга стала можливою», — зазначила Леся Воронюк.
Вона також розповіла, що перед початком дослідження команда запитувала знайомих, чи знають вони, що таке котильйон. Майже всі відповідали негативно.
«Ми зрозуміли, що це надзвичайне явище. Просто сьогодні воно, на жаль, стерте і забуте. Як і багато досягнень української культурної спадщини, які були витіснені в радянський період», — каже Леся Воронюк.
Володимир Щибря пояснив, що котильйон був поширений на українських землях, які на початку ХХ століття входили до складу Австро-Угорщини, а згодом Польщі, Румунії та Чехословаччини. Назва прикраси походить від французького танцю, під час якого жінки дарували чоловікам символічні прикраси.
За його словами, саме Буковина представлена у книзі найбільше.
«Якщо погортати книгу, то можна побачити, що Буковина представлена дуже широко. Майже половина всіх котильйонів у виданні пов’язана саме з цим регіоном», — зазначив дослідник.
Володимир Щибря
Автори розповіли, що книга побудована не за географічним принципом, а за композиціями орнаментів — із рослинними мотивами, зображеннями птахів, лева чи тризуба. Видання також містить фотографії історичних світлин, технічні характеристики кожного виробу та схеми плетіння для сучасних майстрів.
Окремо упорядники звернули увагу на українські експонати, які нині зберігаються в музеях Росії. Попри те, що вони включили ці пам’ятки до книги, автори наголошують на необхідності їхнього повернення.
«Ми обов’язково вказуємо, що є стратегічна потреба повернення цих артефактів до України. Ми спеціально їх фіксуємо в книзі, щоб добре знати, що і де лежить не так, як треба», — зазначив Володимир Щибря.
Під час презентації дослідники також висловили сподівання, що після виходу книги котильйон знову стане частиною сучасної української культури.
«Ми дуже сподіваємося, що котильйон відтвориться і оживе. Ми вже бачимо, як сучасні майстри створюють нові прикраси, а люди починають носити їх у повсякденному житті. Саме для цього ми й видаємо такі книги», — зазначив Володимир Щибря.
Фото Тараса Піца
