0
Тут мешкатимуть 136 переселенців, які втратили свої домівки через війну.
У Чернівцях відкрили перше в західній частині України соціальне житло для маріупольців у межах проєкту «ЯМаріуполь.Житло».
У відремонтованій триповерховій будівлі, яка належить Чернівецькому національному університету імені Юрія Федьковича (колишній гуртожиток), мешкатимуть 136 переселенців, які втратили свої домівки через війну. Сьогодні перші мешканці — багатодітні родини, сім’ї військовослужбовців, люди з інвалідністю та пенсіонери — отримали сертифікати й ключі від нових помешкань.
Тут створили умови для проживання, навчання, роботи та дозвілля. Також у приміщенні працюватиме центр підтримки переселенців «ЯМаріуполь».
На першому поверсі облаштували перукарню, швейну майстерню, дитячий простір, ЦНАП та гуманітарний блок. Мешканці також зможуть отримати консультації юриста та помічника ветеранів.
На другому поверсі, поруч із житловими кімнатами, розташований спортивний зал. У будівлі також є зала відпочинку для людей старшого віку та спільні простори для комунікації мешканців.
За словами начальника Чернівецької ОВА Руслана Осипенка, з початком повномасштабного вторгнення на Буковину приїхали 110 тисяч переселенців. Сьогодні в області залишається близько 71 тисячі внутрішньо переміщених осіб.
Як зазначив міський голова Чернівців Роман Клічук, наразі в місті проживають близько 1,5 тисячі маріупольців.
Мета — підтримати людей, які втратили дім
Міський голова Маріуполя Вадим Бойченко зазначив, що ідея цієї ініціативи зародилася ще 2022 року.
«Ми звернулися до посольства Франції в Україні. Тоді це була радниця президента Еммануеля Макрона Ізабель Дюмон. Було безпосереднє спілкування», – каже він.
Після того, як мешканці Маріуполя отримали можливість виїжджати з міста, виникла потреба у створенні центрів підтримки для переселенців. Спочатку були такі як «Я Маріуполь», а згодом з’явилася концепція проживання людей у реконструйованих об’єктах.
За його словами, перший такий об’єкт відкрили у Дніпрі спільно з Францією. Він був розрахований на 39 сімей. Після цього проєкт почали реалізувати системно. У Дніпрі відкрили ще п’ять об’єктів. Згодом такі житлові простори з’явилися в Києві. Наразі проєкт реалізували у Чернівцях, а наступними містами мають стати Кропивницький і Запоріжжя.
Проєкт реалізують у співпраці з органами місцевого самоврядування, які виступають його замовниками. Для створення такого житлового простору використали приміщення, надане Чернівецьким національним університетом. Це стало можливим завдяки рішенню ректорату університету.
Як зазначив міський голова Маріуполя, подібні об’єкти мають спільну концепцію, хоча можуть відрізнятися внутрішнім наповненням та проєктними рішеннями. Їхня головна мета — підтримати людей, які втратили свої домівки.
На фото Вадим Бойченко
Фінансують проєкти за участю держави та уряду Франції. До облаштування приміщень також долучаються міжнародні неурядові організації, приватні ініціативи та уряди інших країн, які надають допомогу.
З державного бюджету на реалізацію проєкту виділили 20 мільйонів гривень. Ще 20 мільйонів надали партнери. Загалом проєкту коштував 40 мільйонів гривень.
Вартість однієї кімнати разом з облаштуванням та часткою загальних зон становила близько 600 тисяч гривень. Оскільки фінансування здійснювали на паритетних умовах, фактичні витрати держави були меншими.
«До цього в межах проєкту вже розмістили 476 сімей. У новому об’єкті зможуть проживати 52 сім’ї. Заселення відбуватиметься у два етапи. Під час першого заселять 25 сімей, згодом — ще 27. Такий підхід обрали для того, щоб уникнути скупчення людей і забезпечити комфортне поселення. Частина майбутніх мешканців ще готується до переїзду та прибуватиме з різних регіонів України», — розповів Вадим Бойченко.
У будівлі передбачили окремі умови для людей з інвалідністю. Також житло розподілили відповідно до складу сімей. Для більших родин — зокрема тих, які мають трьох дітей, — облаштували просторіші кімнати. Для однієї або двох осіб передбачили менші.
Під час розроблення проєкту та проведення ремонтних робіт організатори вже знали склад сімей, які проживатимуть у будівлі, тому житлові приміщення облаштовували з урахуванням цих потреб.
Будівля стара. Зокрема, під час ремонту зберегли паркет, якому майже 100 років.
Як пояснив Бойченко, через особливості архітектури не було можливости облаштувати всі зручності безпосередньо в кожній кімнаті, тому частина з них – спільні. Подібний формат уже реалізували в інших об’єктах, зокрема у Дніпрі.
«Тут, власне, колективне зусилля. Ми доклали зі свого боку технічну експертизу та свій досвід. Ми долучилися частково до реновації. Міжнародна організація з міграції фокусується на гуманітарній підтримці, але це поступовий процес, коли від такої підтримки ми переходимо до відновлення і повноцінних проєктів реконструкції.
Це саме приклад екосистемного підходу, коли ми говоримо не лише про житло, але й про сервіси, які роблять його придатним до життя», — зазначив керівник програм гуманітарної підтримки МОМ Рігоберто Меса.
На фото Рігоберто Меса
«З 2015 року живемо у чужих квартирах»
Сьогодні ключі до своєї кімнати отримала пані Ірина. Вона з сином у Чернівцях третій день. Досі мешкали ще у трьох містах на Закарпатті. З Маріуполя сім’я виїхала 25 березня 2022 року. Їхній будинок загорівся, і залишатися там уже було неможливо.
«Ми жили в такому районі, що до нас це все дісталося не одразу. Пощастило чи ні — сказати складно. Проте вже коли спалахнув будинок, потрібно було якось виходити. Не було зв’язку, їжа закінчувалася, вода теж. Весь цей час ми були у підвалі. Коли припинився обстріл, вирішили проскочити», — пригадує жінка.
На фото пані Ірина
Неподалік від їхнього помешкання була лікарня, тому вирішили спершу піти туди. Але поки дійшли, звечоріло. Через деякий час бачили, як проїхали дві військові машини з ворожими позначками.
«Тоді зрозуміли, що росіяни зайшли в місто. У нас перевіряли документи, запитували, чи маємо алкоголь із собою. Там ми і залишилися переночувати. Вони запропонували поїхати в бік Ростова. Ми відповіли, що подумаємо. Проте довго думати не можна було», — розповідає вона.
Виїхати вдалося випадково. Жінка виходила не сама, а разом із сусідами. Сусідка, яка жила в передмісті, мала знайомих, що обіцяли забрати їх машиною.
Вони чекали на транспорт біля церкви, однак так і не дочекалися. Згодом повз проїжджала інша машина. Це волонтер прямував до Запоріжжя. Жінка попросила забрати її з дитиною.
Після цього вони швидко зібрали речі та вирушили в дорогу. За її словами, поїздка тривала дев’ять годин.
Із Чернівцями сім’я тільки розпочала знайомство. Про надане соціальне житло пані Ірина каже:
«Звісно, це хороша ініціатива, проте особисто я хотіла б власне житло. Але як тимчасово пожити — то це справді добре. Тому що ми орендували квартиру на Закарпатті. З’явилася можливість переїхати, бо у мене дитина, і її треба ставити на ноги, все це багато грошей. Тому це дійсно буде сильна економія бюджету. Сподіваюся, що нам сподобається місто».
Переселенець Анатолій Анатолійович також зазначає, що ця ініціатива є хорошою. Він розповів, що їм із сім’єю двічі доводилося покидати дім: уперше — 2015 року в Донецькій області, а 2022-го довелося під обстрілами виїжджати й із Маріуполя.
На фото Анатолій Анатолійович
«Були великі черги, не вистачало бензину. На блокпостах перевіряли як на в’їзді до села, так і на виїзді з нього. Постійно тривали обстріли. Колони декілька разів потрапляли під вогонь, а вздовж трас стояли обстріляні цивільні автомобілі. Все це мало дуже моторошний вигляд», — пригадує чоловік.
До Чернівців його сім’я також приїхала нещодавно. Спершу мешкали у Запоріжжі, згодом переїхали до Івано-Франківська, де орендували помешкання.
«Ми, наприклад, із 2015 року живемо по чужих квартирах. Усе, що було нажито працею, залишилося там. Тому ця ініціатива дуже важлива, адже люди матимуть хоча б якусь надію, що все буде добре. Зараз важко через високі ціни на житло. У нас двоє дорослих синів. Їм треба буде кудись їхати, вступати до університету, а ми з дружиною будемо тут», — пояснює він.
Пані Ірина сьогодні отримала ключі до помешкання замість своєї доньки військової.
«Переваги соціального житла в тому, що воно стабільне. Нове і комфортніше на відміну від орендованого.
Загалом до нового місця треба звикати, облаштовуватися, вирішувати питання зі школою та побутом. Ми вже до цього призвичаїлися, адже третій рік живемо в гуртожитку. У нас ціла сім’я тут. Старші, напевно, житимуть в окремій кімнаті», — розповідає пані Ірина.
На фото пані Ірина
Її доньку звати Ілона. З 2018 року вона служить у прикордонній службі. Чоловік Ілони також був прикордонником, однак загинув у Маріуполі.
Після початку повномасштабної війни сім’я Ірини переїхала до Чернівців, оскільки туди перемістилася військова частина її доньки.
Евакуювалася з Маріуполя родина не разом. Ілону з дитиною відправили раніше. Згодом, коли з’явилася можливість, місто залишили її батьки та свекруха. Родина виїхала з Маріуполя у квітні 2022 року. Тоді ситуація в місті була вже вкрай важкою та небезпечною.
Пані Ірина каже, що Чернівці їм до вподоби, проте дуже не вистачає моря.
Фото Тараса Піца
