0
Радянський Союз приховував цю подію під різними версіями.
Ілюстрація: штучний інтелект
Через два роки після аварії на Чорнобильській атомній електростанції у Чернівцях стається менша за масштабом, але не менш жахлива подія — восени 1988 року починають лисіти діти.
Люди не розуміють, що відбувається. Серед населення починають виникати різноманітні версії: від витоку ртуті до перевезення ракетного палива чи установки.
«Шпальта» поспілкувалася з колишнім військовим токсикологом Володимиром Білоусом, який розповів, що ж тоді відбулося.
Також начальник Державної спеціалізованої установи «Чернівецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», завідувач катедри судової медицини медичного правознавства Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України Віктор Бачинський поділився своєю версією тих подій.
Передісторія
Володимир Білоус. 20 липня 1988 рік. На заводі «Кварц» вибухає установка, у якій із йодиду та броміду талію вирощували монокристали (їх використовують під час виробництва високоточної зброї). Там пробило дах, і той аерозоль вийшов назовні.
У Чернівцях цікава ситуація з потоками повітря. Наприклад, центральна частина міста повністю провітрюється. А в районі Кварцу досить часто немає як такого руху повітря.
Тому отруйний аерозоль просто «висів» над містом. Уночі пішов дощ, який «опустив» талій на Чернівці.
Я саме їхав на дачу. Дивлюся, а в калюжі наче хтось йоду долив. Коли повертався до Чернівців, то на місці калюж залишився порошок від того «йоду». А діти бавилися у калюжах: хто згодом помер, а хто тяжко захворів чи отримав інвалідність.
Існує версія, що нібито по вулиці Лук’яна Кобилиці везли чи то ракетне паливо, чи ракетну установку. Звідти вилилася якась токсична речовина, тому у Чернівцях діти хворіли на алопецію. Це брехня. Точніше промах КДБістів (працівників Комітету державної безпеки СРСР – ред.).
Влітку 1988 року на цій вулиці міняли телефонні та електричні кабелі. Було дві траншеї. Через це запустили двосторонній рух вулицею Тараса Шевченка.
Про яке транспортування ракетного палива чи величезної ракетної установки можна говорити?!
Що ж тоді за нічне миття вулиці бачив таксист? У дворі Чернівецького філософсько-правового ліцею №2 є будівля. Колись там розташовувався науково-дослідний інститут матеріалознавства (щоб не привертати зайвої уваги).
У тій будівлі проводили досліди з талієм. Коли почали лисіти діти, звідти на Кварц вивезли більш як 50 кілограмів талію у злитках. Так його зберігають, бо він дуже швидко окиснюється. Ще можуть у воді тримати або спеціальних упаковках.
Через це там провели дезінфекцію: ззовні та всередині помили школу, увесь двір, сходи та відрізок вулиці Лук’яна Кобилиці.
Будівлю зачинили й нікого туди не впускали.
Період хвороби
На Центральній площі зібрався мітинг. Він був такого масштабу, що тодішня міліція була з Чернівецької, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської областей.
У міській раді побили вікна. Люди знали, що сталася біда.
Я бачив перших шістьох дітей, які почали лисіти через ураження талієм. Вони перебували в дитячій обласній лікарні, і до них мене не хотіли пускати, мовляв: «Просто підпишіть акт. Що там дивитися? Діти як діти».
Зрештою привели хлопчика та дівчинку. Взяв у пальці пучок волосся — хотів глянути, який стан — так воно і залишилося у моїй руці.
Лікарів попередили: якщо вони не впевнені в діагнозі, то треба вказувати «облисіння з невідомої причини». Про талій згадувати було зась.
Була одна принципова лікарка, яка поставила історію хвороби на судмедекспертизу. Головний лікар її викликав до себе й сказав: «Можеш прощатися — ти втратила роботу».
Судмедексперти доведуть, що ти не маєш рації.
Студенти, які приїжджали до Чернівців на навчання, після двох-трьох місяців перебування тут теж відчули на собі талієве отруєння: повне або часткове облисіння, ламкість нігтів, свербіж, загальна слабкість.
Талій діє на клітини. Жодна жива клітина не може існувати без калію. Вони за хімічними властивостями майже однакові. Однак талій у десять разів активніший за калій.
Коли перший потрапляє до організму, то витісняє другий, а його функцію не може виконувати. Наведу приклад із серцем. Через дію талію серцевий м’яз звужується. Наслідок — інфаркт. Потрапив до головного мозку — інсульт. Уразив яєчники — безпліддя.
До речі, я і сам згодом пережив талієвий інфаркт. Мої онуки теж мали наслідки талієвого отруєння.
Офіційно захворіли у Чернівцях 135 дітей. Хвороба «завершилася» 29 листопада 1988 року.
З науково-популярного видання Володимира Білоуса «Чернівецька хімічна хвороба як масове ураження людей і довкілля талієм (масовий талотоксикоз)»
Постфактум
Хоч лисіли діти, але талієм отруїлися всі — від малого до великого.
Документи, мапи, акти — радянська влада знищувала всі матеріали, які стосувалися алопеції у Чернівцях. А те, що передавали вищому керівництву, таврували грифом «цілком таємно».
Звідки взялася версія про буцімто перевезення ракетної установки чи палива? Її за вказівкою КДБ впровадив чернівецький судово-медичний експерт Віктор Бачинський. Його відправили до москви, щоб вивчити цю тему. Мета — не допустити закриття Кварцу через ту аварію.
За десять днів Бачинський привіз «ракетну версію» походження алопеції.
Люди хворіли до 2004 року. Були як нові випадки, так і рецидиви.
На мапі позначили ґрунти, де знайшли талій (12 листопада 1988 рік)
Ми підготували першу монографію про алопецію, але коштів на її видання не було. Хотів друкувати у видавництві «Місто». Мені порадили звернутися до тодішнього міського голови Чернівців Миколи Федорука. Він попросив почитати рукопис. Потім каже: «Так я все це знайшов у себе. У дітей, дружини. Сусіди таке розповідали. Що треба зробити, аби очистити місто?»
Так, за моїми порадами, провели очищення Чернівців: помили вулиці, почистили усілякі потічки тощо.
До речі, у нашому місті не живуть горобці. Чому? Бо вони харчуються тим, що досі містить талій: насінинками усілякими, черв’яками, які мешкають в отруйному ґрунті. Горобчиха несе яйця, а висидіти не може — неплідні. Із синицями така ж ситуація.
Коли у місті спалювали листя, то миші, щурі, навіть таргани померли від токсичного диму. На один кілограм листя було від 7 до 12 мг талію.
Він не розкладається, просто його концентрація наразі мала.
З науково-популярного видання Володимира Білоуса «Чернівецька хімічна хвороба як масове ураження людей і довкілля талієм (масовий талотоксикоз)»
2018 року сім’я з Вінниччини переїхала у Садгору. Придбали там будинок, мали десять соток городу, садок. Вирощували городину та садовину — наче все добре.
Пізніше стало випадати волосся, з’явилися слабкість і поганий сон. Жінка була вагітна — стався викидень. Здавала аналізи, то їй сказали, що це рак. Звернулася в онкодиспансер — там повідомили, що на цю хворобу не схоже.
Їм порадили звернутися до мене. Сечу, ґрунт із їхньої присадибної ділянки, плоди, квашенину – все відправили в одеську лабораторію, якій я довіряв.
З науково-популярного видання Володимира Білоуса «Чернівецька хімічна хвороба як масове ураження людей і довкілля талієм (масовий талотоксикоз)»
У всьому знайшли талій. Пролікувалися. Хто двічі, а хто тричі приймав антидотну терапію. Одужали.
Жінка знову завагітніла та народила. Проте бачили, що погано їм там живеться. Почали продукти возити з Вінниччини.
Згодом взагалі виїхали.
Інша думка
Віктор Бачинський. Це все почалося у жовтні 1988 року. Почали лисіти діти. У багатьох було не осередкове, а тотальне облисіння. Я тоді вже як два роки був начальником Обласного бюро судово-медичної експертизи.
До Чернівців приїхало багато спеціалістів, заступник міністра охорони здоров’я Радянського Союзу Баранов, заступник міністра охорони здоров’я Української Радянської Соціалістичної Республіки Юрій Спіженко, головний судово-медичний експерт УРСР Юрій Шупик, головний токсиколог Кохановський, імунолог Друзь. Упродовж трьох місяців вони тут працювали.
У перших п’ятьох дітей були органічні ураження. У них повністю випало волосся. Тоді з’явилися чутки, що вулицею Тараса Шевченка перевозили ракетне паливо, і воно розлилося (не було об’їзних шляхів, тому його везли через місто).
Ми вчепилися за цю версію. Однак необхідно було мати так званих свідків — речовину, через яку все сталося.
Для цього я звернувся до КДБ, аби вони дали допуск до літератури, щоб вивчити склад ракетного палива. У мене тоді були всі допуски. Вони зовсім мене не «пресували». Навпаки — допомагали з матеріалами, казали: «Просимо, шукайте».
Так я дізнався, що туди входить гідразин і його похідні.
У сечі хворих дітей був білий порошок. У лютому 1989 року ми виявили, що це саме гідразин і його похідні. Є версія про талій, але то неправда.
При талієвій інтоксикації волосяна цибулина має особливий вигляд. Професор Титаренко з Харкова провів спектральний аналіз волосся. Талію не знайшли.
Речові докази з Чернівців (проби води, ґрунту, внутрішні органи людей, які померли, наприклад, через ДТП) літаками відправляли у москву до відповідних лабораторій. Відповідей досліджень не було.
Тому головний судмедексперт Шупик доручив мені та головному токсикологу Кохановському з’їздити до москви, щоб ми отримали результати.
Там ми провели два тижні: ходили по всіх кабінетах, науково-дослідних інститутах. Привезли матеріали. Згодом відбулося закрите засідання в прокуратурі. Я доповідав. Головою комісії був 1-й заступник голови Ради міністрів УРСР Євген Качаловський.
Я сказав, що ніякого талію не знайшли. То мене мало не звільнили. Головний судмедексперт мене тоді відстояв.
Той сухий залишок із сечі ми передали через КДБ до Нідерландів. Там підтвердили, що діти лисіли через отруєння гідразином і його похідними. Так, це офіційно назвали «хімічною хворобою».
Вона торкнулася лише дітей, тому що отруйні пори не підіймалися вище 80 сантиметрів над землею. Діти цим дихали, тому і лисіли.
На засіданні Чернівецької міської ради затвердили, що постраждали 167 дітей, які повністю облисіли. Їхнім сім’ям виділили квартири як компенсацію.
Ніхто від алопеції не помер. Лишень чотири чи п’ять років тому померла жінка, яка була однією з перших, хто отруївся. Внаслідок хвороби вона отримала інвалідність І групи – у неї були неврологічні розлади.
Дорослі лягали в стаціонар, бо хотіли довести, що їх теж вразив гідразин і його похідні. Та все це робилося задля того, щоб отримати квартиру.
Фото Ігоря Константинюка
