0
Наразі на Буковині стоять на обліку 1486 ВІЛ-позитивних людей.
Ганна Склярова – директорка благодійної організації «Позитивні жінки. Чернівці». Вона стала очільницею організації через те, що хотіла робити більше, ніж робила до початку повномасштабного вторгнення.
До організації може звернутися будь-яка жінка. Навіть якщо вона не ВІЛ-позитивна, але їй потрібне оточення, яке прийме її такою, яка вона є. «Позитивні жінки» надають соціальний супровід, параюридичні консультації. Всі послуги організації безкоштовні. Крім цього, проводять групи взаємопідтримки.
«Шпальта» поспілкувалася з Ганною Скляровою про те, яку допомогу надає організація жінкам із ВІЛ-позитивним статусом, які упередження щодо захворювання є в суспільства, стигматизацію жінок і важливість регулярного тестування.
«До нас може звернутися будь-яка жінка. Навіть якщо вона не ВІЛ-позитивна»
Я розпочала свою діяльність ще 2019 року як координаторка. Так відпрацювала майже три роки. Хоч і мала дотичність до роботи з людьми, але зареєстрованого осередку не було. Коли розпочалася повномасштабна війна, зрозуміла – не хочу працювати так, як раніше. Мала бажання робити щось більше. Тож звільнилася з посади і стала директоркою чернівецького осередку благодійної організації «Позитивні жінки».
В усіх областях України є представниці та координаторки цієї благодійної організації. А в 16 регіонах діють осередки. До речі, вісім із них відкрили під час повномасштабного вторгнення. В Україні «Позитивні жінки» з’явилися 2011 року.
Я займаюся з дівчатами з Чернівців та области. До нас може звернутися будь-яка жінка. Навіть якщо вона не ВІЛ-позитивна, але їй потрібне оточення, яке прийме її такою, яка вона є. Крім цього, працюю з дискондартними парами – це коли одна людина ВІЛ-позитивна, а інша ВІЛ-негативна.
«Дівчата не психологині, але звичайне спілкування дуже дієве»
Намагаємося якомога більше давати інформації в лікарнях, пологових будинках. Зараз ми підписали угоду з Чернівецьким обласним перинатальним центром. Всіляко допомагаємо жінкам. До прикладу, відновити документи. Якщо вона втратила, скажімо, паспорт, то ми повертаємо кошти за його відновлення.
«Позитивні жінки» надають соціальний супровід, параюридичні консультації. Всі послуги організації безкоштовні. Крім цього, ми проводимо групи взаємопідтримки. Там дівчата можуть не хвилюватися про те, що вони говорять. Їх не засудять.
Вони відпочивають, спілкуються, підтримують одна одну. Нещодавно ми проводили арттерапію. Під час малювання і вишивання обговорювали проблемні моменти кожної жінки.
Дівчата не психологині, але звичайне спілкування дуже діє. Бо в житті зазвичай вони думають: «Раптом я скажу щось не те. Всі зрозуміють, що я ВІЛ-позитивна чи наркозалежна».
«Люди бояться того, чого вони не знають»
Значна частина суспільства досі нічого достеменно не знає про хворобу. Про ВІЛ також є певні міти. Здебільшого пояснювальні заходи ми проводимо для дітей і підлітків.
Ба навіть ВІЛ-позитивні люди все про свою хворобу не відають. Їм просто страшно дізнаватися. Як-то кажуть: «Менше знаю, то міцніше сплю». Це неправда. Я б сказала: «Більше знаєш – спокійніше живеш».
Люди підходять і часто запитують щось на кшталт: «Правда, що людина, яка вживає ліки, не є загрозливою?» Бо вони думають, що це «чума» і якщо ВІЛ-позитивна людина на тебе чхне, то ти інфікуєшся.
Я нормально сприймаю такі запитання, коли чую їх від звичайної людини. Та коли це запитують лікарі: первинної ланки, гінекологи, лікарі, які супроводжують жінок під час пологів, – це не те що дивно, це дико. Тому що вони – ті люди, які мали би знати про ВІЛ-захворювання. Знають не всі, та не завжди адекватно реагують.
Плануємо з чернівецьким Департаментом охорони здоров’я проводити такі собі буденні тренінги для лікарів. Розповідати їм про те, що дискримінацію потрібно викорінити. Люди бояться того, чого вони не знають. Це найгірше. І це тоді, коли можна самостійно знайти будь-яку інформацію. Але ні. Тоді розповідатимемо на особистих прикладах.
Не важливо, чим ти хворієш – перш за все ти людина. ВІЛ-позитивні жінки народжують абсолютно здорових дітей. 99,9 % того, що жінка народить здорову дитину, оскільки приймає терапію.
«Інколи дівчата телефонують мені в буденних справах»
Самостигма нікуди не ділася. Трохи менше проявляється, але вона є. ВІЛ-інфіковані дівчата вважають, що не можуть піти, наприклад, на манікюр, бо може бути якийсь поріз, через який хтось потім інфікується.
Також деякі з них не відвідують косметологів, тому що там голки.
ВІЛ-позитивним чоловікам менше огризаються чи принижують їх, бо зазвичай вони сильніші фізично. Більшість кривдників просто боїться отримати на горіхи. Проте дівчата вже ліпше відстоюють свої права. Якщо тебе спробували образити, але зрозуміли, що отримали культурну відсіч, то багато хто припиняє це робити.
Інколи дівчата телефонують мені в буденних справах. Наприклад, дівчина готувала їсти та порізала палець. Вона перелякалася, бо чоловік кинувся їй перев’язувати руку без рукавиць, а в нього подряпина на пальці. Вона приймає терапію, вірусне навантаження нульове. Чоловікова подряпина майже затягнулася.
Виходить так, що статеве життя без презерватива жінка зі своїм чоловіком може мати, але дозволити перев’язати рану – ні. Тут уже більшу роль відіграє тривожність дівчини на фоні свого ВІЛ-позитивного статусу.
Про війну та захворюваність на ВІЛ
ВІЛ – це хвороба, яка нестабільна до навколишнього середовища. На сонці вона помирає за п’ять хвилин, під водою – за дві. Просто на повітрі гине за вісім хвилин. Проте якщо кров на рані починає підсихати, то там немає вірусу.
Однак я вважаю, що після завершення російсько-української війни ми матимемо серйозне підвищення захворюваности на ВІЛ та гепатит. Це пов’язано з тим, що мобілізують людей, які мають ці захворювання.
На тому самому «нулі» хлопці, коли отримують поранення, не завжди мають змогу чи розуміння того, що потрібно одягнути рукавиці перед якимись маніпуляціями. Знаю, що деякі вже здалеку кричать: «Не підходь без рукавиць. Одягни їх». Та однаково, якщо вони поряд і одночасно отримали поранення – це загрозливо.
«Перш ніж засуджувати людину з ВІЛ, переконайтеся, що самі не маєте захворювання»
Ми такі самі люди, як усі. Ми маємо право на життя, кохання, створення сім’ї. Найбільше, чого я би хотіла навчити людей, які не мають стосунку до ВІЛ-захворювання, – це щорічної культури тестування. Воно безкоштовне. Можете в свого сімейного лікаря взяти такий тест. Також є сайти, де ви маєте змогу замовити експрес-тест додому. Це необхідно робити, бо ніхто не може бути впевненим, що все добре.
Наразі на Буковині стоять на обліку 1486 ВІЛ-позитивних людей. Якщо проаналізувати ставлення громадян до регулярних медичних оглядів (тут теж невтішна ситуація), то, на мою думку, така ж кількість людей ходить вулицями Чернівців і не знає про свій статус.
Тож перш ніж засуджувати людину з ВІЛ, переконайтеся, що самі не маєте захворювання. Тоді подумайте, як відчуває себе та людина. Адже ви не знаєте, як це трапилося. Навіть якщо людина колись один раз помилилася, це не означає, що її потрібно закидати камінням.
Фото Ігоря Константинюка
