0
«Шпальта» дізнавалася, чи має попит український кінематограф серед чернівчан. Яким стрічкам відвідувачі кінотеатрів більше надають перевагу в Чернівцях: закордонним чи вітчизняним? Що варто робити для більшої українізації та поширення культури нашого кіно? Детальніше про це читайте в матеріалі.
У Чернівцях почали менше дивитися українське кіно. Принаймні про це свідчить низька відвідуваність показів вітчизняного кінематографа, каже Тетяна Д’яченко, директорка Центру Миколайчука.
На її думку, це пов’язано з тим, що багато чоловіків перебувають зараз у ЗСУ і не мають можливости відвідувати кінотеатри.
«Попри все, ми намагаємося показувати все-таки українське. Але, на жаль, на відомі блокбастери та розпіарені мультики ходить більше людей», – ділиться Тетяна.
Проте є винятки, як-от «Я, Побєда і Берлін». За словами директорки, ця стрічка мала дуже великий успіх. Відвідуваність була настільки високою, що всі зали були заповнені.
«Розвиток українського кінематографа – наше покликання»
Тетяна Д’яченко, фото «Шпальти»
На запитання про те, як позначається погана відвідуваність українських фільмів на доходах комунальних кінотеатрів та чи будуть вони продовжувати покази, навіть у збиток собі, Тетяна Д’яченко відповіла:
«Комунальних кінотеатрів в Україні, які працюють так, як Центр Миколайчука, є лише два. Тому директорка того закладу так само, як і я, буде показувати українське кіно. Ми розуміємо, що за вітчизняними фільмами – майбутнє».
Українські стрічки отримують багато нагород. Доказом є «20 днів у Маріуполі». Після оголошення премії на нього був шалений попит, через що робили додаткові покази. Це свідчить про те, що українське кіно потрібне. Саме тому Центр Миколайчука вкотре ініціює міжнародний кінофестиваль глядацького кіно.
«Ми почнемо показувати дуже багато українського кіно з 15 по 23 червня. Будемо популяризувати ті фільми, які знімав ще Іван Миколайчук. Продовжувати відкривати нові таланти та провокувати українську кінематографію до розвитку. Це є покликання нашого Центру, тому ми непохитно тримаємося цієї тенденції та провокуємо всіма можливими варіантами розповсюдження та продакшену саме українського кіно», – вмотивовано розповідає Д’яченко.
Вона також зазначає, що саме медіа мають долучитися до таких закладів, як Культурно-мистецький центр Миколайчука, і допомагати їм популяризувати саме українське кіно.
«Кіно – це мистецтво, і його не треба заїдати попкорном. Тому лише в співпраці з пресою ми маємо можливість навчити нашу українську молодь та дітей, що це дійсно є творчістю», – відверто каже Тетяна.
Стежити за вітчизняним продуктом та відвідувати всі прем’єри
Олександр Ткачук
На думку буковинського режисера, сценариста та продюсера Олександра Ткачука, є декілька складових для того, щоб фільми споживали більше людей.
Перша – глядачам варто відстежувати всі українські прем’єри та відвідувати їх. Ділитися враженнями про фільм із друзями, родиною, підписниками в соцмережах, запрошувати інших піти переглянути.
По-друге, продюсерам, Держкіно – закладати більші бюджети на промоцію і креативити щодо того, як можна заявити про свій фільм. Адже зараз через велику конкуренцію будь-якому продукту важко пробитися на ринок.
Насамкінець, авторам треба зняти хорошу історію, з якісним сценарієм, зрозумілими темами, які відгукнуться широкому колу глядачів.
Важливе насамперед документальне кіно
Олександр також зазначає, що фільми, в яких висвітлюють тему війни – дуже важливі. Передусім документальні.
«Нагадування про війну потрібне. Багато людей намагаються відмежуватися від неї, на жаль. Це захисна психологічна реакція, але, однак, потрібна залученість. Завдяки їй ми наблизимося до перемоги. Тому фільми про війну надзвичайно потрібні. Цей продукт відрізняється від новин, які щодня ми бачимо. Вони створюють певний інформаційний шум. Кіно своєю чергою дозволяє емоційно заглибитися й пережити частково те, що відбувається на війні», – каже Ткачук.
За його словами, Чернівці, як і будь-яке інше українське місто, не можуть обійтися без українського кіно.
«Буковина – земля творчих людей, зокрема і кіномитців. До того ж у нас зняли дуже багато визначних фільмів. На мою думку, наш край має стати кіностолицею, і всі передумови для цього є: неймовірні локації на будь-який смак і сусідство з Європою. Щоб це реалізувати, необхідні інвестиції та хороший менеджмент», – ділиться Олександр.
«Культура — частина економіки»
Для покращення української кіноіндустрії Ткачук виділяє три основні аспекти.
Перший – історії, які будуть цікаві як українському глядачеві, так і міжнародному. Тому що кіно – це інструмент, яким ми можемо заявити про себе так, як нам потрібно. А не лише так, як висвітлюють у новинах чи як про це говорять політики. Важлива якісна історія і хороший сценарій.
Другий – залученість глядачів. До прикладу, коли в кінотеатрі виходить декілька прем’єр, серед яких є іноземні та українські, то краще обрати останні. Можна написати поганий відгук чи свою думку в соцмережах. Але підтримати своїм переглядом і гривнею – дуже важливо. Адже культура – це частина економіки. Зараз багато європейських країн взяли курс на побудову креативної економіки. Це дає високу додану вартість, що теж є одним зі шляхів зростання.
«Культура – це те, що розвиває громадян і доносить потрібні меседжі до нашого суспільства, правильні наративи», – каже Ткачук.
Зрештою, український кінематограф потребує більшого фінансування та підтримки, бо він наразі на етапі розвитку. Бюджет фільму безпосередньо впливає на його якість. Якщо говорити про залучення іноземних компаній до зйомок в Україні, то, на жаль, ще не до кінця запрацював закон про Cash rebate.
«Cash rebate – це про повернення коштів для іноземних компаній, які знімають в Україні. Якби він добре працював, то дозволив би залучати багато іноземних компаній для зйомок і популяризувати Україну як локацію і як країну загалом», – дає визначення режисер.
«Маємо показати, що наш народ має дуже розвинену культуру, яку в нас крали»
Фото ТВА, tva.ua
Своєю чергою кандидат історичних наук, педагог, відомий політолог і публіцист Ігор Буркут вважає, що наш вітчизняний кінематограф упродовж 30 з гаком років існування незалежної України майже не приділяв уваги фільмам на тематику, яка стосується найважливіших подій української історії.
«Як на мене, це формування нашої нації, культури. Треба якомога більше фільмів присвятити саме її діячам, письменникам, поетам, композиторам та художникам. Ми маємо показати, що наш народ має старовинну, дуже розвинуту культуру, яку в нас крали сусіди та привласнювали собі», – каже пан Ігор.
За словами Буркута, наші кінематографісти брали нахил у зображення військових подій. Але, крім цього, потрібно показувати й мирне життя, яке українці створили своїми руками. Це наша культура та буденність: А чому ми такі є? Якими стали? Якими є зараз? Звідки така українська гостинність? Звідки взялася взаємодопомога та повага одне до одного?
«Для багатьох людей саме кіно є джерелом інформації про події. Людина більше вірить тому, що вона побачить, ніж тому, що вона почує чи прочитає. Тут хотілося б наголосити, що дуже важливо, аби ці фільми робили талановиті люди. А не «заробітчани», для яких головне – це бюджет, що виділяє держава. Вони ж розпихають по власних кишенях, щось випхають на екран, незрозуміло що, та й втечуть», – акцентує пан Ігор.
«Фільми були добрі, погані та кіностудії імені Довженка»
Коли в 60-х роках стався спалах української культури після сталінізму, на наші екрани вийшов «Білий птах із чорною ознакою». Пізніше Параджанов зняв фільм, що пройшов по всьому світу з тріумфом – «Тіні забутих предків».
«Після стрічки Параджанова я вперше відчув справжню радість за те, що бачу українське кіно. Ці фільми були саме для нас, українців, а не для когось іншого. Вони справили на мене колосальне враження. Навіть не підозрював, що таке зможу побачити на нашому екрані. Це була сила. Справжня сила», – ділиться Буркут.
Політолог також зазначив, що якщо брати до уваги роботу талановитих митців на кшталт Довженка і створювати такі фільми, то ми матимемо кінематограф європейський, світовий. А не те, що в радянські часи казали: «Фільми бувають добрі, погані та кіностудії імені Довженка».
Матеріал підготувала студентка 2 курсу кафедри журналістики ЧНУ ім. Ю. Федьковича Марія Титор
