0
Про те, як жителі деокупованого Ізюма підспівували «Червону руту» та чому Святослав Вакарчук вирішив долучитися до встановлення пам’ятника Володимирові Івасюку у Львові, читайте в колонці, підготованій Лілією Шутяк.
Фото Наталії Радченко
За всі роки існування гурту «Океан Ельзи» не перейшов на російську мову. Я співав українською, бо це та мова, якою я жив, говорив, творив, вчився, закохувався тощо. Для мене це природно. Взагалі не вірю в таке поняття як «запит суспільства». Є пропозиція, і саме вона формує запит.
Ми прийшли з тим, що мали, і нас такими прийняли. Нам ніхто не наказував: «Це не працює, співайте російською мовою». Це завжди працювало, навіть із тими, хто українську не знав, зокрема і за кордоном. Правда, для цього потрібно було бути наполегливими, стояти на своєму і мати дві прості речі. Перша – робити якісно свою роботу. Друга – на перші-ліпші можливості, які десь там тобі відкриваються, не обертатися, а йти вперед своїм шляхом.
Одна з українських пісень, яку я знав із дитинства і зараз завжди співаю на фронті, – «Червона рута». Вперше заспівав її, коли ми приїхали в щойно звільнений від російських окупантів Ізюм. Там до автобуса з гуманітарною допомогою стояла величезна черга, здебільшого людей старшого віку. Не було світла, інтернету, електрики, тепла і води. Є тільки автобус, із якого роздають хліб, гречку та свіжу воду.
Ми приїхали в Ізюм, і я запитую цих людей: «Чим вам допомогти?» Вони побачили мене і кажуть: «Це ви! А заспівайте нам щось». Я витягаю гітару і розумію, що не хочу їм співати свої пісні. Інтуїтивно починаю виконувати «Червону руту». Й усі ці бабусі й дідусі підспівують. Люди дякували зі сльозами на очах. Тому недооцінювати значення Володимира Івасюка і «Червоної рути» неможливо.
Декілька років я ходив по Львову з розумінням того, що тут жив Володимир Івасюк, а пам’ятника в місті йому досі нема. Тож я долучився до його встановлення.
* Матеріал підготовлено в рамках проєкту Re:Open Ukraine, що реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
