0
За одну поїздку волонтери доставили 6 автівок. Серед них — мобільна пральня, машина швидкої допомоги, пікапи. Окрім автівок, передають їжу, солодощі, медикаменти, спальники, каремати тощо. Детальніше читайте у репортажі «Шпальти».
Понад 3000 кілометрів Україною, 6 автівок, три доби – коротко про вихідні волонтерів із Чернівців. Як завше, щомісяця ця компанія відвозить автівки військовим відповідно до запитів останніх. Цього разу з ними поїхала й кореспондентка «Шпальти».
Щоразу, перш ніж вирушити з Чернівців, їм передають додаткову допомогу для бійців. Це смаколики від місцевих благодійників, спецхарчування для військових, медикаменти, спальники, каремати, шини, «старлінки» тощо. Волонтери кажуть: якщо вже й везти автівки, то не порожніми.
Спершу прямуємо на Київщину. Туди веземо карету швидкої допомоги та спеціально обладнану мобільну пральню. Під час постійних поїздок у прифронтову зону волонтери зрозуміли, що у військових є потреба прати та сушити одяг. У їхніх умовах це часом майже неможливо або ж незручно. Крім того, подібний запит вони почули від військових.
Пересувна пральня повністю автономна, має резервуар, свій генератор, що не потребуватиме додаткового живлення. Всередині встановили дві пральні та одну сушильну машини. Крім цього, автомобіль можна буде використовувати як пересувну душову.
Машину швидкої допомоги передали з Італії. Дмитро Білоус, генеральний директор Чернівецької міської дитячо-клінічної лікарні, розповідає, що карета швидкої — це допомога, яку вони забрали із закордону під час відрядження. Тоді їздили водночас і за швидкою для дитячої міської лікарні.
«Є люди в Італії, яким не байдуже, що відбувається в Україні, і вони регулярно намагаються допомогти. Людина, котра допомогла зі швидкими, – українець, автослюсар в організації, що займається обслуговуванням реанімобілів. Вони оновлювали парк, а ці машини списували. Він їх підготував, повністю обслужив і передав», – каже Дмитро Білоус.
І він такий не один за кордоном. Так, Дмитро згадує іншу історію, як одного разу німецький доброчинець допомагав везти машину з Німеччини. Всі тоді сміялися, що німець везе в Україну машину, аби вона воювала проти росіян.
Пікапи придбали на аукціоні у США
Наступного дня з самого ранку вирушаємо на Сумщину. Аби тримати надалі постійний зв’язок, їдемо колоною, майже в кожній автівці рація. Дорогою зустрічаємо цивільних, які розуміють, що веземо допомогу військовим. Бажають нам жестами гарної дороги, притискаючи правий кулак до серця. У Сумську область ми веземо один із трьох пікапів.
Його придбав на аукціоні в США Роман Ходзинський. Це сімейна допомога, каже Дмитро Білоус. Загалом, якщо й раніше купували автівки, то переважно в Європі. Нині ж там таких, як ці пікапи, залишилося небагато.
«Основна вимога — аби машина була прохідна. Автомобіль передаємо хлопцям-штурмовикам. Оскільки в Європі таких пікапів не дуже багато залишилося, Роман вирішив шукати їх у США. Він уже 20 років живе там. Переважно передає допомогу із закордону: каремати, спальники, тепловізори, дрони, приціли нічного бачення, амуніція, одяг, плити для броників. Одного разу він сам з Америки вилетів і через Кишинів у двох валізах привіз допомогу в Україну. Роман приїхав просто в спортивному костюмі з двома валізами, забитими обладнанням», – ділиться Білоус.
Пікапи спочатку переправляли кораблем, а далі — власними силами до Чернівців. Як зізнаються волонтери, забирати автівки було складно, оскільки іноземці не завжди розуміють, що це військовим.
«Нам на одному з етапів сказали, аби одну машину перегнати з країн Балтії, доведеться витратити 1200 доларів. І це лише для того, щоб одна автівка доїхала до Івано-Франківська», — каже Дмитро Білоус.
Після того, як авто нарешті дісталося зі США до Чернівців, його почали приводити до ладу. Зазвичай машини з Америки — або після ДТП, або мають певні проблеми. Загалом пікапи доставляли два місяці, відновлювали — ще місяць.
«Найнеприємніше те, що коли перевантажували машини в порту, пошкодили карданний вал. А це важлива деталь, яку довелося замінювати».
Допомогу доставляли не лише чернівецьким військовим
Волонтери самостійно обирали, кому передати автівки. Допомагали не лише бійцям із Буковини: крім чернівецької тероборони, пікапи передали 3-й штурмовій та 47-й механізованій бригадам.
Так, перший автомобіль віддали чернівецькому військовому Андрію Руснаку. Розповідають, що вже передавали йому автівку, однак нещодавно бійці її втратили в боях.
«Дуже цінно, що волонтери допомагають, оскільки держава так швидко цього не робить. Аби отримати нам автівку через батальйон, необхідно пів року. Цінні ті люди, які допомагають. Бо ти їх лишень попросив – і вони тобі вже все дістають. Ти одразу отримуєш, і йдеш далі до роботи. Не сидиш та чекаєш», — каже військовий.
Маємо трохи часу та спілкуємося з ним і його побратимами. Згадують бойовий досвід, який отримали під час служби. Андрій із сумом згадує про свою попередню автівку, яка згоріла.
«Класна була машина», — каже військовий.
Відтак ми забираємо у військових машину, яка вийшла з ладу. Її ремонтуватимуть у Чернівцях. Далі рушаємо на Харківщину. Дорогою сотні житлових будинків, які знищили чи пошкодили росіяни. Доводиться об’їжджати зруйновані мости.
«Дорога вимотує трохи. Але коли розумієш, для чого ти це робиш, то усвідомлюєш, що це — найменша проблема», — ділиться думками один із водіїв нашої колони Андрій.
У дорозі спонтанно вирішуємо, що маємо встигнути на день народження до чернівецького військового, друга волонтерів. Тому після Харкова їдемо на Донеччину. Хоч приїжджаємо пізно, та все ж на день народження встигаємо. Там же й передаємо пікап 3-й штурмовій бригаді.
«Моїй дружині у соцмережах трапився допис, де воїн 3-ї штурмової бригади разом з американцем просять про технічну допомогу. І вона прониклася цією історією. До того ж у третій штурмовій дуже багато наших друзів», – зазначає Дмитро Білоус.
Відтак разом святкуємо 44-й день народження Олександра Яновицького з позивним Естонець. Він дивиться на малюнки — звичайні, які часто передають військовим школярі з усієї України. Каже, що для військових це дуже зворушливо.
Історію помічника командира військової частини А4805 з фінансово економічної роботи, начальника фінансово-економічної служби капітана Олександра Яновицького читайте згодом в інтерв’ю «Шпальти».
Зранку наступного дня передаємо автівку артилеристам. Як розповів Дмитро Білоус, спочатку думали забезпечити їх пікапом. Проте така автівка їм не підійшла, тому віддають «Renault Kangoo».
Далі їдемо у бік Покровська, аби віддати останню машину. Це саме та, яку у США купував Роман Ходзинський. У бригаді, що отримала цей пікап, раніше служив його племінник. Нещодавно він загинув…
Зрештою, все віддали. Час повертатися додому. На зворотній дорозі заїжджаємо до земляка, відомого лікаря з Чернівців Андрія Аносова. Він із початком повномасштабної війни служить у медичному підрозділі, який надає першу допомогу важким пораненим та доправляє їх до шпиталю.
Андрій Аносов на війні вже вдруге: у 2015-2016 роках лікар Чернівецької обласної клінічної лікарні служив у зоні АТО. Аносов показує нам своє робоче місце – реанімаційне відділення, операційну, – а потім запрошує на вечерю. Відтак лікар дякує за візит.
«Дякую, що приїжджаєте, а то інколи здається, коли кожен день однаковий, що, може, ми вже померли й переживаємо пекло», – каже лікар, перш ніж ми поїдемо.
Читайте також: «Рекорд за день — 170 поранених»: репортаж із прифронтової лікарні, де працює анестезіолог із Чернівців Андрій Аносов
Ця ситуація ексклюзивна, зазвичай первинний — запит військових
Як розповідає ще один волонтер Роман Жорін, сьогодні донорами за кордоном зазвичай усе ж є вихідці з України. Або ж міжнародні партнери, які вже надають допомогу на державному рівні.
«У нашій справі трапляються різні ситуації. Здебільшого у Діми це ексклюзивна. Чому? Тому що в основі благодійник, який виявив бажання допомогти. Він закупив машини, які передали сюди. І тут же вирішували, кому їх передавати. Зазвичай ми працюємо з точністю до навпаки. У нас первинним є запит військовослужбовців», – розповідає Роман Жорін.
Як приклад наводить ситуацію з цієї поїздки. Під час неї дізналися, що необхідно укомплектувати одного з військових. У нього немає ні автівки, ні рацій… Немає нічого, що знадобиться у його подальшій службі.
«Ми думаємо, яка саме автівка йому треба. До прикладу, він не потребує пікап. Він не штурмовик, не їздить на бойові завдання. Тобто, йому потрібна не супер-пуперавтівка. Але вона має задовольняти його потреби під час військової служби. Ми для нього знаходимо машину та узгоджуємо з ним. Потім резервуємо її, закладаючи власні кошти, та оголошуємо збір», – каже волонтер.
І зазначає, що до збору долучаються абсолютно всі: знайомі, родичі, друзі, батьки військового. Проте часто збори закінчуються тим, що обдзвонюють знайомих та просять долучитися.
«Основну суму коштів зазвичай збирають краудфандингом, проте кожен випадок унікальний. Потім викуповуємо обрану автівку, перевозимо її на митну територію України. Що далі, то складніше. Що далі, то це більш регламентовано».
Волонтер каже, що автівку обов’язково мають використовувати для потреб військових і медиків. Після того, як її привезли в Україну, ремонт обов’язковий.
Деякі європейці заробляють на українцях
Зі свого досвіду закупівель швидких за кордоном Роман розповідає, що зараз планують придбати чергові автомобілі швидкої допомоги.
«Наприклад, є донор – міжнародна організація, яка опікується медичною допомогою у всьому світі. У них є списані автомобілі, які вони вже використовувати не можуть. Їхня вартість — нуль. Чому? Тому що їх уже не використовують за кордоном, у Німеччині. Вони просто списані. Але оскільки зараз на ринку є ажіотаж через війну в Україні та потреби наших військових і медиків, міжнародна організація, яка опікується медичною допомогою, проводить аукціон із продажу списаних автівок», — каже волонтер.
Як розповідає Жорін, нині такі автівки необхідні українцям. Тому підприємливі люди із закордону проводять аукціони, на яких українські волонтери, перебиваючи вартість одне одного, починають скуповувати автівки. Що багатша волонтерська організація та що більше грошей вона може назбирати та запропонувати, то, звісно, більше шансів у неї придбати бажані машини.
«Тобто що виходить? Українці змушені самі собі збільшувати вартість автівок, котрі рятуватимуть життя інших українців. За гроші також українців, які донатять. Хто у виграші? Міжнародна благодійна організація. Хто в мінусі? Кожен українець, який із власного гаманця заплатив за списану автівку, яка вже за кордоном не може виконувати свої функції. Це маячня. Але я з цим зіштовхуюся за кордоном щодня. Автівки, за які ще декілька років тому європейцям треба було платити спеціальний збір на утилізацію, сьогодні виставляють на аукціонах та продають по 5, 7, 10 тисяч євро», — каже Роман Жорін.
Нині волонтер намагається в таких аукціонах не брати участь. Здебільшого купують ті автівки, де є фіксована ціна. Зауважує, що, можливо, на аукціоні можна інколи купити дешевше, але це швидше виняток.
Загалом від початку повномасштабного вторгнення команда волонтерів змогла забезпечити військових більше як двома сотнями автівок. Інколи це не просто машини для пересування, а автобус зі стоматкабінетом чи мобільні пральні з душовими.
Волонтер Олександр Білоус, котрий звітує у своїх соцмережах про кожен із цих автомобілів, каже, що нині волонтером мають бути всі, хто не бере участь у бойових діях.
«Війна не дозволяє мені зараз волонтерити. Волонтерство для мене — це про інше. Волонтерство — це те, що я робив до повномасштабного вторгнення. А нині це справа, яку повинен робити кожен. Війна чомусь призвела до того, що у нас з’явилося дуже багато волонтерів, і тому в Україні асоціюють волонтерство з війною і військовою справою».
«Якщо ти не можеш воювати, у тебе немає такої можливости, то ти маєш робити все, аби всі інші мали чим воювати. Тому нині це не волонтерство. Це твій обов’язок перед країною, родиною, історією цієї країни, майбутнім, твоїми дітьми зрештою. А волонтерство – це про мирне життя. А в нас чомусь уже так сталося, що феномен волонтерства в Україні проявився у ході війни», – резюмує Олександр Білоус.
Фото Василя Салиги
