0
Скальд загинув ще у квітні минулого року, але змогу попрощатися з військовослужбовцем отримали лише зараз.
Сьогодні, 21 липня, у залі Чернівецької обласної філармонії попрощалися з буковинським поетом та військовим Сергієм Скальдом (Баламутовським). Він обороняв Азовсталь. Загинув у боях у квітні минулого року. Йому було 43. Скальд також відомий як Шпрот.
Воїн був учасником Революції гідности, а потім пішов добровольцем захищати Україну на Схід в АТО 2014 року.
Сергій Скальд також став учасником боїв у Авдіївці та розвідницьких операцій Добровольчого українського корпусу «Правий сектор». Із перших днів повномасштабного нападу росії на Україну він виїхав до Києва. Потім разом із групою добровольців поїхали захищати Маріуполь. Служив у окремому підрозділі «Азову».
Друзі та колеги згадують Сергія як життєрадісну та веселу людину, яка хотіла жити.
Боєць «Азову» Дмитро Усіченко з позивним Вишня знайомий із Сергієм з початку повномасштабного вторгнення. Вишня згадує, що Скальд був щирим, жартівливим та сміливим. Каже, що коли Сергій подарував йому свою книжку, от тоді і зрозумів, що це за людина.
«Я мав іти на ту позицію, де загинув він. Просто отримав поранення, і Сергій пішов замість мене», – згадує Дмитро Усіченко.
Вишня також розповів, що під час служби Сергій усе одно залишився поетом. Скальд міг на войовничих читати свої вірші.
Володимир Мазорчук із позивним Несмачний – один із тих, хто бачив Сергія в останні дні.
«Він ніколи не давав задню і завжди йшов уперед. Я з ним був, починаючи з київської кампанії. Потім ми разом відправилися у Маріуполь. Там він не зламався і тримався до кінця, допоки ворожа куля його не знайшла», — згадує Мазорчук.
Також Володимир зауважив, що відправитися до Маріуполя не було наказом, а особистим бажанням кожного. Несмачний пригадує, щойно Шпрот дізнався про деблокади, одразу сказав йому як командиру, що точно в ділі.
Побратим та друг Сергія Скальда Олександр Білоус розповів, що 27 лютого торік вони були вже в Києві.
«У перший день повномасштабного вторгнення він телефонує мені: “Бєлий, що ти робиш? Поїхали патрулювати в Чернівцях”. Третій день: “Бєлий, що ти робиш? Поїхали в Київ, тут нема що робити”», – пригадує Олександр Білоус.
Він також розповів, що Сергій одразу записався у групи на виліт до Маріуполя. Він хотів туди, де було найгарячіше.
«Сергій хотів жити і творити. Для нього було за честь померти за Україну. Це має бути для кожного за честь. Але краще жити за Україну», – резюмує Білоус.
Фото Ігоря Константинюка
